Перейти к основному содержанию

Думки про Дебальцеве

Давайте трохи повернемося назад і проаналізуємо, що саме принесли нам події після Дебальцевого

Вони самі обрали місце, вони самі обрали час, вони самі розрахували план операції, вони заздалегідь сконцентрували потрібну кількість військ і боєприпасів і отримали по зубах від української армії

Передумови: Мінськ-1

У серпні-вересні 2014-го Україна була на межі катастрофи. Оточене угруповання під Іловайськом, зруйнований сектор Д, важкі бої по всій лінії фронту, придністровське та кримське угрупування в тилу, північний кордон прикритий лише прикордонниками. У цей час Путін погрожував дійти до Києва за три дні, а Київ готував бомбосховища та сурогатні формування для вуличних боїв. У таких умовах підписувалися перші мінські угоди.

За задумом агресора, це був такий собі закамуфльований акт капітуляції України.

Українським переговорникам вдалося укласти ці угоди та порядок їх виконання таким чином, що виконати їх буквально було майже неможливо.

Чому ж росіяни їх підписали?

Вони зробили це тому, що сподівались вирішити всі протиріччя на свою користь військовим тиском та економічним шантажем.

Гібридна дипломатія та початок тиску

Гібридна дипломатія дала свої наслідки майже одразу. Україна, формально виконуючи мінські угоди (Закон про особливий статус Донбасу), творчо ігнорувала російські вимоги. Росія почала дотискати, бойові дії та обстріли поновилися, почалися важкі бої в Донецькому аеропорту та на інших ділянках фронту. Тут слід зауважити, що під тиском міжнародних санкцій Москва була вимушена імітувати громадянський конфлікт, і тому була дещо обмежена в кількості військ, які могла використовувати для тиску. Такий тиск вже не давав Москві очікуваних результатів — українська армія оговталась і успішно відбивала атаки гібридних сил, а самі ці атаки приносили Росії нові санкції. Світова громадська думка дедалі більше переходила на бік України. Тому вже наприкінці січня Росія вирішила розпочати новий наступ та примусити Україну до нової капітуляції. Секретар РНБО Олександр Турчинов заявив про рішення Радбезу РФ з розгортання наступу на позиції сил АТО в Україні, але не так воно вийшло.

Мишоловка під Дебальцевим

Дебальцевський плацдарм на лінії фронту одразу впадає в очі: дивно, як така лінія фронту взагалі могла залишитися після тотального російського наступу.

Є дуже багато причин, чому така конфігурація фронту невигідна для оборони. Про це краще напишуть професійні військові, але я все ж таки зазначу деякі з них.

  • Постачання військ сконцентроване у вузькому коридорі під обстрілами і зазнаватиме втрат.
  • Тили військ сконцентровані на невеликої площі й уразливі для обстрілів.
  • Прорив на флангах угрупування і навіть невелике просування ворога може спричинити загибель всього великого угрупування (Логвиново).

Автор цього тексту ще у вересні чекав, коли ж генштаб ухвалить непопулярне рішення вивести війська з Дебальцевого та запобігти утворенню нового оточення, подібного до Іловайська.

Дебальцевська дуга ідеально підходила для мишоловки.

Українське командування не могло просто відвести війська з потенційного котла: його одразу ж звинуватили б у зраді, і країну розірвали б заворушення в тилу.

Українське командування не могло тримати у дебальцевському плацдармі невеликі мобільні підрозділи, тому що довжина дуги велика, гібриди підтримували напругу, військам було потрібно підсилення, і якщо б командування би його не надало, то знову зрада і повстання в тилу.

Загальна політично-військова ситуація була дуже складна: чим більше військ заводиш у Дебальцеве, тим більше угрупування опиниться в оточенні, чим менше військ спрямовують на укріплення угрупування, тим більша імовірність заворушень у тилу і краху держави зсередини. Вважаю, що це становище виникло не саме по собі. Думаю, що це була пастка, яку готували ще з осені-2014.

Всі ворожі плани зламала українська армія, мужність її солдатів та мудрість її генералів.

Українські генерали виявились набагато хитрішими та професійнішими, ніж ми від них очікували. І саме цьому на світ з’явилася ця стаття.

Плани сторін

Безумовно, ми ніколи не зможемо дізнатися про всі плани. Може, років через 50 будуть розсекречені документи, безпосередні учасники подій почнуть щось розповідати. Але вже сьогодні, користуючись здоровим глуздом та публічною інформацією, ми дещо можемо уявити.

Плани Москви

Показати світу повну беззахисність України перед російською армією.

Дискредитувати українську армію як регулярну армію, яка виконує накази, яка не тікає та не розвалюється під тиском ворога. Запобігти передачі сучасної зброї від союзників — тому що вкрадуть, розбіжаться та кинуть на полі бою, вкрадуть і продадуть в ІДІЛ…

Взяти в заручники оточене угрупування і дотиснути український уряд до капітуляції, визнання анексії Криму та московського протекторату.

Плани України

Показати Москві, що легкої прогулянки на Київ не буде за будь-яких умов, а буде жорстокий опір.

Показати світу, що навіть якщо вони нам не допоможуть (дипломатично, економічно та зброєю) ми все одно будемо воювати за свою землю і на краю Європи буде велика війна та десятки мільйонів біженців.

Показати світу, що українська армія — це саме армія в цивілізованому розумінні, а не зграя «ополченців». Армія, якій можна довіряти сучасну зброю.

Не допустити нових оточень.

Плану за будь-яку ціну утримати Дебальцеве, скоріше за все, не було, бо в обороні сама наявність такої вразливості дуже невигідна, це постійна загроза, це постійно зв'язані резерви.

Скоріше за все, оптимальним вважався поступовий організований відхід на зручні позиції. Відхід під тиском (щоб запобігти звинуваченням у зраді), відхід із завданням противнику суттєвих втрат.

Оперативні наслідки

Сам хід бойових дій найкраще описаний тут. З Дебальцевого на нові позиції вийшли 2650 бійців з 2700. Російські війська не досягли жодних реальних цілей, українські війська досягли майже всіх. Слід розуміти, що за цією битвою слідкували штаби майже всіх військових держав, це перша серйозна війна за участі російської армії проти регулярної армії іншої держави.

Дипломатичні наслідки

«Путін почав розмову не з логіки виконання Мінську – а з Дебальцевого. Він був дуже добре ознайомлений зі станом речей. Але в чомусь його дезінформували.

Він говорив: «Бачите, у нас є ситуація в Дебальцевому. Там знаходиться декілька тисяч українських військових, які збираються здаватися. Вони можуть бути знищені. Нам потрібно потурбуватися про їхню долю».

Думаю, що це насправді було прозріння для багатьох — як політиків, так і військових. Тут треба зрозуміти, яким було сприйняття Росії в той час. Вважалося, що Росія інтенсивно накачала грошима свою військову машину, що вона під керівництвом сильного диктатора і монолітна та боєздатна як ніколи, майже як Німеччина зразка 1939 року, вважалося, що для російської армії на теренах постсовка та східної Європи перепон немає («Війна з Росією», Річард Ширрефф).

Тоді, в лютому 2015-го, весь світ побачив дві важливі речі.

Перша — це те, що російська командна вертикаль бреше своєму головнокомандувачу, причому бреше не в дрібницях, нахабно бреше про стан справ на головному театрі бойових дій. Це зараз ми сміємося з того, що Путін, надурений своїми генералами, на смартфоні показує дії американської авіації як дії російської. Ми бачили пароплав «Кузнецов», з якого падають літаки, та багато інших дотепних історій, але у 2015-му, коли ми дивилися на цифри російських танків, літаків, артсистем, нам було не смішно.

Друга важлива річ — це відсутність оперативної переваги російської армії над українською.

Героїчна оборона Донецького аеропорту — це була заявка на перемогу, демонстрація мужності та стійкості.

Під Дебальцево, на головній ділянці фронту, українська армія зірвала наміри ворога та завдала йому великих втрат.

Мар’їнка поставила крапку щодо ілюзій тотальної переваги російського командування, розвідки і військ. Війна остаточно набула позиційного характеру, який є смертельним для маргінальних країн.

Геополітичні наслідки

Багато європейських політиків, пов'язаних вигідними стосунками з Москвою, мабуть, сподівалися на можливість м’якої капітуляції України на кшталт режиму Віші. Армія буде розгромлена, уряд розвалений зраднюками, до влади прийде якийсь «уряд миру», і тоді вони «стурбуються» та будуть надалі отримувати російський газ.

Після Дебальцевого всім політикам у Європі та США стало зрозуміло, що ванільної капітуляції не буде в будь-якому випадку, армія не розвалиться, а уряд міцний. Стало зрозуміло, що в найгіршому варіанті буде справжня гаряча війна у Європі, мільйони справжніх біженців, яких не зупинити. Що газу в такому випадку точно не буде, бо газопроводи будуть знищені. А що буде, коли почнуться бої на атомних електростанціях — взагалі не прорахуєш.

Тому в них не залишилося іншого виходу, як стати на бік України, рахуватися з її вимогами та потребами. Військова та фінансова допомога, затверджена євроасоціація, безвіз, реальні санкції проти Росіі — все це так чи інакше є наслідком Дебальцевської перемоги. І має сенс подякувати за це бійцям, які мужньо билися, генералам, які обдурили ворога, дипломатам, які закріпили це на переговорах, головнокомандувачу, який скоординував усі ці частини перемоги.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.