Паризька декларація європейських консерваторів. Європа, в яку ми можемо вірити

Переклад: Іван Невмержицький

Примітка редакції. Цей текст — з тих, з якими можна сперечатися, але які слід брати до уваги. Це – декларація світобачення філософів, що вважаються авторитетами європейської консервативної думки. Він ідеально ілюструє позиції, на яких стоять зараз європейські консерватори — їхнє бачення Європи. Мейнстрім європейських медіа цю декларацію здебільшого проігнорував, бо вона впала у прірву між ідеологічними полюсами: для правих занадто ліберальна, для лівих занадто націоналістична, для лібертаріанців занадто консервативна, для популістів занадто стримана. Ми впевнені, у чомусь воно зрезонує, в чомусь — викличе спротив, але ознайомитися слід. Автор перекладу — Іван Невмержицький

1. Європа – це наш дім.

Європа належить нам, а ми належимо Європі. Ці землі – наш дім, іншого в нас немає. Причини, що спонукають нас дорожити Європою, неможливо описати словами, як і пояснити нашу їй відданість. До цього нас надихають спільно пережиті історії, надії та закоханості. Цим ми завдячуємо пройденим шляхам, а також моментам піднесення та болю. Такими нас зробив натхненний досвід примирення та обітованої надії на спільне майбутнє. Нічим не примітні краєвиди та події тут наповнені особливим значенням — для нас особисто, а не для когось іншого. Домівка — це місце, де все знайоме і просте, і де ми завжди бажані, як би далеко не заблукали. Це — справжня Європа, наше дорогоцінне і єдине громадянство.

2. Неправдива Європа становить загрозу.

Європа, в усій своїй величі та багатстві, зазнає небезпеки хибного самоусвідомлення. Така неправдива Європа представляє себе як втілення нашої культури, однак насправді вона лиш краде нашу домівку. Вона апелює до перебільшень та викривлень європейських автентичних чеснот, при цьому залишаючись сліпою до власних пороків. Безсовісно користуючись поверхневими карикатурами на нашу історію, ця неправдива Європа безнадійно упереджена щодо минулого. Її пропагандисти самі себе обезбатчили, і вважають, що бути сиротою-безхатченком — є благородним досягненням. У такий спосіб неправдива Європа виставляє себе передвісником світової спільноти, яка насправді не є ані світовою, ані спільнотою.

3. Неправдива Європа утопічна та тиранічна.

Творці неправдивої Європи одурманені забобонами щодо невідворотного прогресу. Вони вважають, що Історія на їхньому боці, і це переконання їх пихатить та знахаблює, унеможливлюючи усвідомлення деструкцій постнаціонального, посткультурного світу, що вони конструюють. Окрім того, вони ігнорують істинне джерело людських чеснот, які самі ж шанують — як і ми. Вони ігнорують і навіть протистоять християнському корінню Європи. Водночас вони докладають надзвичайних зусиль, аби не образити мусульман, які, на думку перших, з відкритими обіймами приймуть їхній світський, мультикультурний світогляд. Потопаючи в упередженнях, забобонах і неосвіченості та засліплюючись пустим, самозакоханим баченням утопічного майбутнього, неправдива Європа інерційно викорінює іншодумців. Останнє чиниться, звісно, в ім’я свободи і толерантності.

4. Ми повинні захистити справжню Європу.

Ми на краю прірви. Найбільшу загрозу майбутньому Європи становить не російський політичний авантюризм і не імміграція мусульман. Правдива Європа в небезпеці через задушливі пута неправдивої Європи на нашій свідомості. Ілюзії та обман щодо того, якою Європа є і повинна бути, знекровлюють наші нації та спільний культурний спадок. Ми зобов’язуємось протистояти цій загрозі нашому майбутньому. Ми будемо захищати, плекати та зрощувати правдиву Європу, Європу, якій ми належимо істинно.

5. Солідарність та громадська добропорядність заохочують до активної участі.

Правдива Європа потребує і заохочує кожного до активної участі у спільному чині розбудови політичного та культурного життя. Європейський ідеал — це солідарність, що ґрунтується на взаємній згоді дотримуватись правових норм, які є обов’язковими для всіх, але обмеженими у своїх вимогах. Ця згода не завжди була втілена у формі представницької демократії. Однак наші традиції громадянської добропорядності відображають фундаментальну згоду з нашими політичними та культурними традиціями, хоч би якої форми вони не набували. У минулому європейці боролися за те, щоб зробити наші політичні системи відкритішими для громадської ініціативи, і ми справедливо пишаємося такою історією. Навіть у боротьбі, проявляючи відвертий антагонізм, пращури з теплотою утверджували те, що, попри протиріччя та невдачі, традиції народів цього континенту є нашими спільними. Така відданість постійним реформам робить Європу місцем, що безперервно прямує до ідеалу справедливості. Цей дух прогресу породжується любов’ю та вірністю нашим домівкам.

6. Ми — не пасивні суб’єкти.

Європейський дух єдності дозволяє нам довіряти одне одному в громадських скверах, навіть якщо ми незнайомці. Відкриті парки, центральні площі та щедрі бульвари європейських міст і містечок втілюють європейський політичний дух. Ми у єдності розділяємо наше життя, як і нашу res publica. Ми вважаємо, що майбутнє наших суспільств — це наша відповідальність. Ми не є пасивними суб’єктами під гнітом деспотичних сил — чи то релігійних, чи то світських. І ми не віддаємо себе на поталу немилосердних історичних процесів. Бути європейцем означає володіти політичним та історичним спадком. Ми є авторами нашої спільної долі.

7. Національна держава є визначальною рисою Європи.

Правдива Європа — це спільнота народів. Кожен із нас має свою мову, традиції та кордони. Тим не менш, ми ніколи не забували про свою єдність, навіть в умовах ворожнечі або війни. Така єдність у різноманітності для нас є природньою, однак вона також унікальна й безцінна, адже сама по собі не є ані природньою, ані обов’язковою. Найпростішою політичною формою єдності в різноманітності є імперія, які європейські королі-завойовники намагались відновити протягом століть після розвалу Римської імперії. Так, спокуса імперіалізму живе досі, однак перемогла національна держава — форма політичного врядування, що об’єднує народи, зберігаючи їхній суверенітет. Таким чином, національна держава стала визначальною рисою європейської цивілізації.

8. Ми не підтримуємо навіяну, нав’язану силою єдність.

Спільнота національних держав високо шанує спроможність керувати державою у власний спосіб; тут досягнення в сфері науки та мистецтва є предметами гордості, а постійні змагання між народами не вщухають — інколи на полі бою. Останнє завдавало Європі шкоди, інколи серйозної, але це ніколи не підривало нашу культурну єдність. Насправді, відбувалось якраз протилежне: спільна європейська ідентичність міцнішала зі зростанням самобутності та сили національних держав. Після жахливого кровопролиття двох світових воєн у першій половині ХХ століття наша шана і повага до спільної спадщини значно зросла. Останнє свідчить на користь глибини та якості Європи як цивілізації, що є космополітичною у доброму сенсі. Ми не прагнемо нав’язати єдність силою, що характерно імперії. Навпаки — європейський космополітизм усвідомлює, що відкритості слугують патріотична любов та громадянський обов’язок.

9. Християнство сприяло культурній єдності.

Правдива Європа була сформована під впливом християнства. Універсальна духовна імперія Церкви наділила Європу культурною єдністю, зробивши це без імперії політичної. Як наслідок, відбулося зрощення конкретних громадських чеснот у спільній європейській культурі. Автономія того явища, що ми сьогодні називаємо громадським суспільством, стало невід’ємною рисою європейського стилю життя. Окрім того, Євангеліє не несе в собі загальнообов’язкового релігійного закону, уможливлюючи ствердження та повагу до різноманіття секулярних національних законів без шкоди європейській єдності. Тому невипадково нівелювання християнської віри в Європі супроводжувалося відновленням зусиль для встановлення політичної єдності через фінансово-регуляторну імперію, приховану за ширмою сентиментів псевдорелігійного універсалізму, що й будувалась Європейським Союзом.

10. Християнське коріння живить Європу.

Правдива Європа утверджує рівність усіх людей, незалежно від статі, становища чи раси. І цим ми також завдячуємо нашому християнському корінню. Наші найвитонченіші чесноти є безумовно плодом християнського спадку: справедливість, співчуття, милосердя, прощення, миролюбність, благодійність. Християнство призвело до еволюції відносин між чоловіком і жінкою, підносячи любов і вірність на безпрецедентні висоти. Адже шлюбний зв’язок допомагає чоловіку і жінці зростати, будучи одним цілим. Ми вдаємось до жертв у нашому житті заради нашого кохання та наших дітей. Дух самовідданості — ще один дар християнства Європі, яку ми любимо.

11. Класичні витоки спонукають до величі.

Класична традиція також надихає правдиву Європу. Ми усвідомлюємо себе через літературу стародавньої Греції та Риму. Будучи європейцями, ми прагнемо величі — вінця класичних чеснот. Деколи це призводило до жорстокої боротьби за владу. Однак у своїх кращих проявах прагнення величі надихає чоловіків та жінок Європи творити музику та речі непересічної краси, а також здійснювати надзвичайні прориви в науці та технологіях. Благородні чесноти волелюбних римлян, як і честь громадської діяльності та дух філософського пошуку греків ніколи не забувалися правдивою Європою. Цей спадок також належить нам.

12. Європа — це спільний проект.

Правдива Європа ніколи не була досконалою. Покровителі неправдивої Європи не помиляються в тому, що прагнуть розвитку та реформування, і в період між 1945 та 1989 роками було здійснено чимало досягнень, що заслуговують на честь і повагу. Наше спільне життя — це живий і тривалий проект, а не задерев’янілий спадок. Однак майбутнє Європи лежить у поновленій вірності до наших найкращих традицій, а не у прісному універсалізмі, що закликає до втрати історичної пам’яті та самовідкидання. Європа не почалась із Просвітництва. Наша люба домівка не завершиться Європейським Союзом. Справжня Європа є й завжди буде спільнотою націй — інколи слабко, інколи міцно — але завжди об’єднаних духовною спадщиною, про яку ми диспутуємо, яку разом збагачуємо, поділяємо, і — любимо.

13. Ми втрачаємо нашу домівку.

Правдива Європа перебуває у стані занепаду. Досягнення, що наділили нації суверенітетом, боротьба з імперією, космополітизм, що сіє громадянську любов, християнська спадщина гуманного та достойного життя, живий зв’язок із класичним надбанням — усе це віддаляється від нас. Чим більше успіху досягають покровителі неправдивої Європи у конструюванні фальшивого християнського світу з універсальними правами людини, тим швидше ми втрачаємо нашу домівку.

14. Сьогодні панує несправжня свобода.

Неправдива Європа вихваляється безпрецедентним дотриманням принципів свободи особистості. Тим не менш, ця свобода є доволі однобокою. Вона виставляє себе як явище, що звільняє від усіх обмежень: сексуальна свобода, свобода самовираження, свобода «бути собою». Покоління ’68 вбачає в цих свободах безцінну перемогу над колись всемогутнім та тоталітарним культурним режимом. Вони вбачають у собі великих борців за свободу, а їхні збочення вважаються благородними моральними досягненнями, за які увесь світ повинен бути вдячним.

15. Сьогодні поширені індивідуалізм, ізоляція та безцільність.

Для молодших поколінь Європи ж реальність не така пурпурова. Лібертаріанський гедонізм породжує нудьгу та глибинне почуття безцільності. Шлюб став слабшим. Глибинне бажання нашої молоді одружуватися і створювати родини топиться в неспокійному морі сексуальної свободи. Свобода, що топить найглибші жадання нашого серця, насправді є прокляттям. Наші суспільства вдаються до індивідуалізму, ізоляції та безцільності. Замість свободи ми приречені на пустий конформізм із споживацькою та медіа-культурою. Ми зобов’язані сказати правду: Покоління ’68 нічого не побудувало, а лише знищило. Вони створили вакуум, який тепер заповнюється соціальними медіа, дешевим туризмом та порнографією.

16. Нас обмежують і нами управляють.

У той час, як нам безперестанку співають дифірамби про безпрецедентну свободу, європейське життя стає дедалі більше регульованим. Правила, що пишуться безликими технократами у змові з провладними суб’єктами, визначають наші робочі відносини, наші ділові рішення, наші освітні кваліфікації, наші засоби масової інформації та індустрію медіа-розваг. І зараз Європа збирається законно обмежити свободу слова — первісну свободу Європи, що постала як втілення свободи совісті. При цьому ці обмеження спрямовані не на непристойність чи інші виклики достойному публічному життю; навпаки — європейські владні еліти прагнуть обмежити політичну свободу вираження. Політичних лідерів, що відкрито говорять незручну правду про іслам та імміграцію, виставляють на осуд. Політична коректність накладає жорсткі табу, що не визнають жодних питань щодо статусу-кво. Неправдива Європа насправді не сприяє культурі свободи. Вона просуває культуру маркетингової одноманітності та політичного конформізму.

17. Мультикультуралізм не працює.

Ця неправдива Європа також вихваляється безпрецедентним дотриманням принципів рівності. Вона на кожному кроці говорить про недискримінацію та рівне ставлення до усіх рас, релігій та ідентичностей. І справді, в цьому аспекті спостерігаємо значний прогрес, однак за рахунок утопічного абстрагування від реальності. Усе попереднє покоління Європа займалася масштабним проектом мультикультуралізму. Вимагати чи навіть говорити про необхідність асиміляції мусульман-переселенців до наших традицій чи моральних звичок, не кажучи вже про нашу релігію, вважалося неприпустимою несправедливістю. Дотримання принципів рівності, як нам її представляли, вимагає, щоб ми відмовились від будь-яких натяків на переконання щодо першості нашої культури. Парадокс у тому, що, відкидаючи християнське коріння Європи, європейський проект мультикультуралізму користується з християнського ідеалу універсального чоловіколюбства у спосіб викривлений та неприпустимий. Цей проект вимагає від європейців подвижницького рівня самовідречення. Нам нав’язують необхідність визнати очевидну колонізацію наших домівок та розкладання нашої культури як величне європейське досягнення ХХІ століття — колективний акт самопожертви в ім’я такої собі нової глобальної спільноти миру та процвітання, що народжується на наших очах.

18. Недобросовісність та недобрі наміри сьогодні поширені.

Таке мислення є неприпустимо недобросовісним. Більшість наших владних еліт навідріз переконані у вищості європейської культури — про це, однак, не можна говорити публічно, аби не образити іммігрантів. З огляду на цю вищість вони вважають, що асиміляція відбудеться сама собою — природньо та швидко. Владні еліти Європи, наче в іронічному відлунні імперіалістичного мислення давніх часів, переконані, що якимось чином — чи то за рахунок природних умов, чи то силою історії — «вони» обов’язково стануть як «ми»; а протилежний розвиток подій не можна навіть і припускати. Водночас проект офіційного мультикультуралізму використовується як терапія для погашення неприємних, але «тимчасових» міжкультурних конфліктів.

19. Технократична тиранія набирає обертів.

Справа не просто у недобросовісності, а у злих намірах, що визначають їхню діяльність. Протягом попереднього покоління наші владні еліти майже одностайно дійшли думки про те, що прискорена глобалізація послуговує їхнім особистим вигодам. Вони прагнуть сконструювати наднаціональні інституції, які можна було б контролювати без незручностей, що виникають через суверенітет націй. Стає чимдалі зрозумілішим, що «демократичний дефіцит» Європейського Союзу — це не просто технічна проблема, яку можна вирішити технічними засобами. Насправді цей дефіцит — фундаментальний цілеспрямований проект, що ревно обстоюється. Чи то виправдовуючись примарною економічною необхідність, чи то самовільно розробляючи міжнародні закони про права людини, діячі наднаціональних інституцій ЄС позбавляють Європу її політичного життя, на всі питання надаючи технократичну відповідь: «Іншого варіанту немає». Так, перед нами постає м’яка, але чимдалі реальніша тиранія.

20. Неправдива Європа вразлива та безсила.

Сліпа гординя неправдивої Європи наразі стає чимдалі очевиднішою, попри відчайдушні зусилля її прибічників плекати зручні ілюзії. Але виявляється, що неправдива Європа насправді є слабшою, аніж можна було очікувати. Популярні розваги та матеріальне споживацтво не забезпечують повноцінного громадського життя. Перебуваючи під наркотичним впливом вищих ідеалів та не маючи можливості вираження патріотичних почуттів через ідеологію мультикультуралізму, наші суспільства тепер не спроможні зібратися з духом просто для того, аби захистити себе. Окрім того, громадську взаємодовіру та соціальну згуртованість неможливо відновити через інклюзивну риторику та деперсоніфіковану економічну систему. Будьмо відвертими: європейські суспільства перебувають у стані занепаду. При цьому, якщо ми подивимось уважно, побачимо дедалі інтенсивніше застосування урядової влади, соціального менеджменту та ідеологічної пропаганди в освітньому процесі. Наші вулиці наповнені важко озброєними солдатами не через ісламський терор. Тепер поліцейські підрозділи придушують бурхливі антиурядові протести та навіть контролюють п’яний натовп футбольних фанатів. Фанатичність футбольних уподобань — це відчайдушний знак глибинної людської потреби у солідарності, потреби, що у неправдивій Європі ніколи не буде задоволена.

21. Культура відкидання захопила свідомості.

Як це не прикро, але в лавах основних ідеологічних прибічників збочень неправдивої Європи знаходяться європейські інтелектуальні еліти. Безсумнівно, наші університети — одне з найславніших надбань європейської цивілізації. Однак, якщо колись там вирувало прагнення передати мудрість минулих епох прийдешнім поколінням, то тепер університети зводять критичне мислення до плаского і поверхневого відкидання минулого. Наріжним каменем європейського духу завжди виступали інтелектуальна чесність та об’єктивність. Та за два минулі покоління цей благородний ідеал був трансформований. Аскетичні самообмеження, яких прагнули дотримуватись, аби звільнити розум від тиранії домінантних упереджень, тепер перетворились на прісну та бездумну ворожість до всього, що належить нам. Така позиція культурного відкидання слугує як дешевий та простий спосіб «критичного мислення». Протягом попереднього покоління таке мислення відшліфовувалось у лекційних залах, набуваючи статусу освітньої точки зору, догми. А долучення до такого креда представляють ознакою «просвітлення» та духовного вибрання. Як наслідок, наші університети тепер активно здійснюють безперервну культурну деструкцію.

22. Представники владних еліт нахабно виставляють свою роботу.

Наші владні еліти виступають за права людини. Вони щосили борються із кліматичними змінами. Вони розробляють більш інтегровану глобальну ринкову економіку та гармонізують податкове законодавство. Вони ретельно слідкують за прогресом у напрямку гендерної рівності. Вони так багато роблять для нас! Яке кому діло, у який спосіб вони займають свої посади? Яке значення має зростаючий скепсис європейців щодо їх діяльності?

23. Альтернатива є.

Однак цей зростаючий скепсис цілком виправданий. Сьогодні Європу заполонив безцільний матеріалізм, неспроможний мотивувати чоловіків та жінок заводити дітей та будувати родини. Культура відкидання позбавляє наступне покоління відчуття ідентичності. В деяких наших країнах мусульмани проживають у регіонах із формальною автономією по відношенню до національних законів, так ніби вони є колонізаторами, а не рівними громадянами наших країн. Індивідуалізм ізолює нас одне від одного. Глобалізація докорінно впливає на життєві плани мільйонів. Коли їх припруть до стінки, наші владні еліти відповідають, що вони просто працюють, аби пристосуватися до неминучого, реагуючи на невідворотні потреби. Немає іншого шляху, і суперечити цьому означає йти проти здорового глузду. Неможливо протистояти дійсності. Тим же, хто з цим не погоджується, закидають ностальгію — моральну слабкість, за яку вони заслуговують на зневагу як расисти чи фашисти. У ході того, як розділення та громадська деструкція стають очевиднішими, європейське публічне життя сповнюється гніву, озлобленості, і невідомо, чим це закінчиться. Ми повинні зійти з цього шляху. Альтернатива існує.

24. Ми повинні відкинути ерзац-релігію.

Теологічне самопізнання — початок дороги додому. Універсалістські та універсалізуючі претензії неправдивої Європи викривають її ерзац-релігійну натуру, що довершується потужними сповідними позиціями та анафемами. Це могутній наркотик, що паралізує Європу як політичний організм. Ми повинні боротися за те, щоб релігійні прагнення властиво залишалися в царині релігії — не політики, і тим більше не бюрократичної системи. Для того, щоб відновити наші політичні та історичні надбання, критично необхідною є ресекуляризація громадського життя Європи.

25. Ми повинні відновити справжній лібералізм.

Останнє вимагає від нас рішуче відкинути мову невизначеності, що слугує уникненню відповідальності та ідеологічним маніпуляціям. Розмова про різноманітність, інклюзивність та мультикультуралізм пуста. Зазвичай такою риторикою прагнуть виставити наші поразки як досягнення, як от: поширення соціальної солідарності «насправді» є ознакою відкритості, толерантності та інклюзивності. Це мова маркетингу — мова, покликана затуманити реальність, а не прояснити. Ми повинні відновити всеохоплюючу повагу до дійсності. Мова — делікатний інструмент, якість якого втрачається при грубому використанні не за призначенням. Ми повинні бути прибічниками чистоти мови. Якщо ми опускаємось до погроз, наша дійсність перебуває в декадансі. Однак ми не повинні зносити словесні залякування, тим більше — смертельні погрози. Ми повинні захищати тих, хто говорить розумно та доступно, навіть якщо не погоджуємось з ними. Майбутнє Європи повинне бути ліберальним у найкращому сенсі, що означає заохочення змістовних публічних обговорень та дискусій, вільних від будь-яких погроз щодо насилля чи примусу.

26. Нам потрібні відповідальні державні діячі.

Протиотрутою неправдивої Європи та її утопічної, псевдорелігійної кампанії за світ без кордонів є плекання нового типу державного управління та нового типу державного діяча. Добрий політичний лідер опікується добробутом окремої групи людей. Добрий державний діяч вбачає в нашій спільній європейській спадщині, як і в наших національних традиціях, неоціненні, життєдайні, але водночас вразливі дари. Він не відкидає цієї спадщини і не допускає того, щоб втратити це все на догоду утопічним фантазіям. Такі лідери цінують честь, якою їх наділив народ; вони не піддаються спокусі догоджати «міжнародній спільноті», яка по суті є PR-інструментом олігархів.

27. Ми повинні відновити національний союз та солідарність.

Усвідомлюючи самобутню природу європейських народів та їхні християнські чесноти, ми не повинні поступатися лицемірним балачкам мультикультуралістів. Імміграція без асиміляції — це колонізація, і їй необхідно протистояти. Ми справедливо очікуємо від тих, хто мігрує до наших земель, приєднання до наших народів та прийняття нашого образу мислення. Ці очікування мають супроводжуватись виваженою політикою. Риторика мультикультуралізму була імпортована з Америки. Однак велична епоха американської міграції припала на початок ХХ століття — період надзвичайно стрімкого економічного зростання у країні майже без заможного стану і з дуже потужним почуттям власної національної ідентичності, до якої усі іммігранти повинні були пристосовуватися. Після прийому великої кількості іммігрантів Америка на два покоління майже на замок закриває свої двері. Європа повинна навчитися з цього досвіду, а не пристосовувати сучасні американські ідеї. Цей досвід говорить нам, що робоче місце — це досить потужний двигун асиміляції, що система із дармовим добробутом здатна зашкодити асиміляції і що благорозумне політичне керівництво інколи встановлює обмеження на імміграцію, навіть різкі обмеження. Ми не повинні дозволяти ідеології мультикультуралізму деформувати наші політичні судження щодо того, як краще служити спільному благу, що вимагає від національних спільнот розглядати їх благо як благо спільне — в єдності і солідарності.

28. Наші імперії — мультикультурні.

Після Другої світової війни Західна Європа вкладала зусилля у зрощення діяльних демократичних систем. Після розвалу Радянської імперії країни Центральної Європи відновили свій громадський потенціал. Останнє — одне з найцінніших європейських досягнень. Але ці досягнення буде втрачено, якщо ми не відреагуємо на імміграцію та демографічні зміни у наших країнах. Мультикультурними можуть бути лише імперії, чим і стане Європейський Союз, якщо ми зазнаємо поразки у відновленні солідарності та громадської єдності як критеріїв для оцінки імміграційної політики та асиміляційних стратегій.

29. Належна ієрархія сприяє соціальному добробуту.

Панує хибна думка, що Європу роздирають лише протиріччя щодо імміграції. Насправді ж, це один із багатьох аспектів набагато складнішої соціальної проблеми, яку необхідно стримати. Ми повинні відновити гідність конкретних суспільних ролей. Батьки, учителі та викладачі відповідають за те, щоб саме так виховувати суспільство. Ми повинні протистояти культу експертів, що постає за рахунок мудрості, такту та прагнення до культурного життя. Відновлення Європи неможливе без рішучої боротьби з перебільшеним егалітаризмом та вихолощенням мудрості до рівня технічних знань. Ми вітаємо політичні досягнення нашої доби. Кожен чоловік та жінка повинні мати рівне право голосу. Базові права необхідно захищати. Однак здорова демократія потребує соціальної та культурної ієрархії, що мотивує до постійного розвитку та віддає шану тим, хто слугує спільному благу. Нам необхідно відновити відчуття духовної величі і уділити їй чільне місце у своїх серцях, щоб наша цивілізація була спроможна протистояти шаленому натиску бездушної влади фінансів з одного боку і пласким розвагам з іншого.

30. Нам необхідно відновити моральну культуру.

Людська гідність — це більше, аніж право на самотність; студії про права людини далеко не досконало відображають суть справедливості, а тим більше — добра. Європа повинна відновити консенсус щодо моральної культури, аби громади мали змогу жити чисто і доброчесно. Ми маємо позбавити хибного розуміння свободи можливості ставати на заваді розумному використовуванню закону для стримання зла. Ми повинні прощати людям їхні недоліки, але без відновлення спільного прагнення до благочестя та людської гідності добробут Європи неможливий. Культура гідності ґрунтується на життєвій порядності та відмові від зобов’язання мати вагу в суспільстві. Ми повинні відновити взаємну повагу між соціальними класами, що властиво суспільству, яке шанує працю кожного.

31. Ринки повинні служити соціальним інтересам.

У той час як ми віддаємо належне позитивним аспектам економіки вільного ринку, ми стверджуємо необхідність боротьби з ідеологіями, що прагнуть контролювати принципи ринкової діяльності. Ми не можемо дозволити виставляти все на розпродаж. Ринки з належним функціонуванням потребують верховенства права, а верховенство права повинно слугувати більшому, аніж сухий економічний результат. Також ринки добре функціонують у межах потужних соціальних інституцій, організованих за власними, неринковими, принципами. Саме по собі економічне зростання, навіть взаємовигідне, не є найвищим благом. Ринки повинні бути орієнтовані на соціальні потреби. Сьогодні корпоративний гігантизм загрожує навіть політичному суверенітету. Націям потрібно співпрацювати, аби впоратися із зарозумілістю та безглуздістю глобальних економічних сил. Ми стверджуємо необхідність розумного використання урядової влади для забезпечення неекономічних соціальних благ.

32. Необхідно реформувати систему освіти.

Ми вважаємо, що історія та культура Європи варті того, щоб їх захищати. При цьому, однак, наші університети повсякчас зраджують нашій культурній спадщині. Ми повинні реформувати освітні програми, аби убезпечити розвиток нашої спільної культури на противагу навіюванню молоді культури відкидання. Учителі та наставники на усіх рівнях мають обов’язок збереження пам’яті. Вони повинні пишатися своєю роллю мостів між минулими та прийдешніми поколіннями. Ми також маємо відновити високі культурні стандарти Європи через визнання величного та прекрасного як спільного стандарту і через припинення деградації мистецтва до засобу політичної пропаганди. Останнє вимагає вирощування нового покоління мислителів. Адже корпорації та бюрократичні системи, як виявилось, не найкращі служителі мистецтва.

33. Шлюб та родина є першоосновами людського буття.

Шлюб є фундаментом суспільства та запорукою гармонії між чоловіком і жінкою. Це глибокий особистісний зв'язок, призначений для піклування про дім та вирощування дітей. Ми стверджуємо, що нашими найфундаментальнішими ролями як людських істот є ролі батька та матері. Шлюб та діти — це невід’ємна складова образу людського добробуту. Діти потребують жертв від тих, хто породив їх на цей світ. Ці жертви є благородними, і їм належить шана. Ми закликаємо до продуманої соціальної політики, щоб заохочувати та зміцнювати шлюби, народження дітей та їх виховання. Суспільство, неспроможне ростити дітей, не має майбутнього.

34. Популізм потрібно використовувати.

Сьогодні Європа сповнена неспокою через зростання явища під назвою «популізм» — точне значення цього терміну, певне, ніколи не віднайдуть, тож воно використовується переважно як лайливе слово. У нас є звідки черпати мудрість. Європа повинна вдаватися до глибокої мудрості своїх традицій, а не покладатись на пласкі слогани та емоційні гасла, що несуть розділення. Тим не менш, ми визнаємо, що багато чого в цьому політичному явищі потенційно спроможне становити здоровий елемент протидії тиранії неправдивої Європи, яка клеймить «антидемократичною» будь-яку загрозу своїй монополії на моральну легітимність. Так званий «популізм» кидає виклик диктатурі статусу-кво та «центристського фанатизму», що цілком виправдано. Це знамення того, що навіть попри нашу деградовану та збіднену політичну культуру історичний спадок європейців можна відродити.

35. Наше майбутнє – це правдива Європа.

З усією відповідальністю ми відкидаємо те, що не існує адекватної альтернативи штучному, бездушному поєднанню об’єднаного ринку, транснаціональної бюрократії та бездумних розваг. Нам недостатньо хліба та видовищ. Адекватна альтернатива – це правдива Європа.

36. Ми повинні взяти на себе відповідальність.

Наразі ми закликаємо усіх європейців приєднатися до нас у боротьбі з утопічними фантазіями мультикультурного світу без кордонів. Ми відчуваємо істинну любов до наших домівок, ми відчайдушно прагнемо передати нашим дітям усе достойне та благородне, що колись самі отримали у спадок від батьківщини. Будучи європейцями, ми розділяємо одну спадщину, і ця спадщина закликає нас жити разом у мирі, як Європа, що складається з націй. Давайте ж разом відродимо національний суверенітет та відновимо гідність спільної політичної відповідальності за майбутнє Європи.

Філіп Бенетон (Франція), Ремі Браг (Франція), Шанталь Дельсо (Франція), Роман Йох (Чехія), Лансі Андрас (Угорщина), Ришард Легутко (Польща), П’єр Мане (Франція), Жан Аланд Матларі (Норвегія), Дальмасіо Негро Павон (Іспанія), Роджер Скратон (Велика Британія), Роберт Шпеман (Німеччина), Барт Жан Спрют (Нідерланди), Матіас Сторме (Бельгія)