Перейти к основному содержанию

Демократія 2.0

Текст українською, та ще й про модифіковану версію демократії.

Пан Професор Дзунда,

засновник і голова Міжгалактичної просторово-часової Академії наук

У контексті того, що останні досягнення найбільшої демократії світу «реально шокували Галю», а також сколихнули решту світу, Пан Професор Дзунда, широковідомий у вузьких колах експерт із демократії та співавтор 98% усіх винаходів людства, вирішив презентувати свій останній винахід. Зустрічайте — «Демократія 2.0: віртуальна, зважено-детермінована» (імовірнісно-квантова демократія ще не пройшла випробування навіть на мишах, та й ви ще квантовий комп’ютер не здужали).

Аби зрозуміти, що ж це таке, й оцінити всю красу та витонченість винаходу, маєте спершу згадати трохи історії. Вперше демократія була презентована Паном Професором Дзундою ще стародавнім грекам. Дуже проста річ — влада народу (народ делегує владу своїм найкращим представникам). Вона тоді всім дуже сподобалася. Щоправда, греки та їхні нащадки не дуже зрозуміли, як нею користатися, і тому весь час партачили з імплементацією. То зроблять рабовласницьку демократію, то феодальну. То буржуазну демократію, то пролетарську. Як згодом виявилось, це було результатом не поголовної тупості стародавніх греків та їхніх нащадків, а фундаментального недоліка демократії першої версії, про який мова піде трохи згодом.

Друга спроба Пана Професора Дзунди презентувати демократію була більш вдалою — вона функціонує у вас уже декілька століть. Він тоді виступив співавтором Конституції разом з Гамільтоном і Медісоном. Пан Професор Дзунда їх тоді попереджав: «Не може будь-яка доярка керувати країною!» — і пропонував включити це як один із пунктів Конституції (як хот-фікс першої версії демократії). На жаль, ні Гамільтон, ні Медісон не зрозуміли концепцію «розподіленої доярки» і, відповідно, не змогли донести її небезпеку нащадкам. Тому нащадки своїми Bill of Rights і всіма подальшими «поправками» скасували обмеження, які були певною мірою стабілізатором системи: виборчим цензом, що не давав скотитися демократії в пастку через наявність уже згаданого фундаментального недоліка.

То що ж це за фундаментальний недолік і в чому полягає пастка демократії першої версії? Все просто. Фундаментальний недолік демократії — рівність. Чемпіон світу з боксу, лауреат Нобелівської премії, бізнесмен, що створив величезну компанію, та люмпен. Людина, що досягла успіху завдяки роботі над собою та самодисципліні; людина, що досягла успіху завдяки розуму і навчанню; людина, що досягла успіху завдяки здатності приймати рішення й брати на себе відповідальність; і людина, яка не досягла нічого через свої лінощі, небажання вчитися чи щось змінювати. Усі вони рівні перед обличчям демократії першої версії. Усі пам’ятають, до чого призводить рівність у розподілі матеріальних благ? Добре, бо тут результат такий самий. Через те, що люди успішні завжди в меншості, а голос у всіх однаковий, демократія першої версії досить легко скочується в пастку. Суть цієї пастки детально розкрито в низці статей (тут і тут), тому тут Пан Професор Дзунда пояснить коротко.

Річ в тім, що у суспільстві завжди існує мода на всілякі безглузді й ірраціональні речі, як-от алкоголь чи безкоштовна медицина. І моду цю своєю більшістю створюють як раз оті люмпени. Тож виборці-люмпени, замість голосувати за кандидатів із пропозиціями раціональними і логічними у своїх програмах голосують за тих кандидатів, які агітують за модне безглуздя, приводячи тим самим до влади популістів замість того, щоб привести найкращих своїх представників. Аби того не ставалося, хот-фіксом першої версії демократії, як ви вже зрозуміли, мало стати обмеження виборчого права. Щоправда, потім з’ясувалося: якщо людей позбавити будь-якого права — вони починають біситися і бунтувати, що, своєю чергою, може призвести до повалення демократії як такої. Було декілька спроб обмежити виборче право, та результат завжди той самий — бісяться і бунтують. Тож мусите констатувати, що люди не мали значних успіхів з імплементацією першої версії демократії.

І от, як завжди, на допомогу приходить Пан Професор Дзунда зі своїм черговим геніальним винаходом — Демократія 2.0: віртуальна, зважено-детермінована — поліпшена та модифікована.

Ось як це працює. Будь-хто, хто намагався розв’язати проблему «сферичного коня у вакуумі», знайомий із принципом «зменшення збільшенням». Це один із фундаментальних принципів Усесвіту: якщо взяти два рівних «щось» і друге «щось» збільшити у сто разів, то перше «щось», будучи незмінним, виявиться у сто разів меншим відносно другого. Саме цей принцип був застосований Паном Професором Дзундою для усунення недоліка в Демократії 2.0. Тож Демократія 2.0 дає абсолютно всім право голосу і, бодай Боже, нікого в праві голосу не обмежує, тому біситися і бунтувати підстав фактично нема. Щоправда, голос цей «зважений» — голос, вага якого може бути збільшена або, за певних умов, трохи зменшена. За допомогою різноманітних іспитів та випробувань, які громадяни можуть пройти, а можуть і не проходити, вони як виборці мають змогу збільшити вагу свого голосу. Наприклад, пройшов тест на дисциплінованість — на тобі +10 до ваги голосу. Пройшов іспит із визначення рівня інтелекту — на ще +10. Регулярно голосуєш на виборах — маєш +5. Пропустив голосування — отримай -5. Не підтвердив дисциплінованість за 20 років — уже маєш -10. Таким чином, голос є у всіх, проте люди соціально активні, успішні, освічені, цілеспрямовані та, що важливо, при своєму розумі мають більше впливу на керування країною, ніж ті, яким усе по цимбалах. За який тест і на скільки збільшувати або зменшувати вагу — це питання юстування конкретної імплементації у конкретному суспільстві.

Звичайно, підрахунок усіх «зважених» голосів — нетривіальна справа, коли в арсеналі маєте лише підняті руки і рахівників. Тому 1962 року Пан Професор Дзунда разом із Ліклайдером розробив ідею всесвітньої комп’ютерної мережі, а пізніше, у 1992-му, узяв участь у розробці IBM Simon — першого смартфона (до речі, смартфон, розроблений у 2007-му спільно із Джобсом, вийшов у Пана Професора значно кращим). Про свої досягнення в царині криптографії Пан Професор Дзунда сьогодні згадувати не буде, але всі добре знають, що вони є. Маючи в арсеналі інтернет, смартфони і криптографію, імплементація «зваженого» голосу і подальший підрахунок у віртуальному просторі стають справою техніки й наявності достатнього бажання.

Тож користуйтесь собі на радість, бо Пан Професор Дзунда завжди радий зробити добру справу.

І пам’ятайте, хоча діточки Пана Професора Дзунди «харчуються» виключно тонкою матерією, кожен репост збільшує імовірність матеріалізації нового гіпергалактичного прискорювача для них; а коли діточки Пана Професора Дзунди зайняті новим гіпергалактичним прискорювачем, тоді Пан Професор Дзунда має змогу працювати над новим винаходом для вас.

Данная рубрика является авторским блогом. Редакция может иметь мнение, отличное от мнения автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.