Перейти к основному содержанию

Думки щодо формування націй та подій у Вірменії

Формування багатостраждальних націй — процес, який йде нога в ногу з інституалізацією громадської єдності. І схоже, що ми започаткували цей процес у Східній Європі

Якщо ми почнемо розбирати поняття «нації», то одразу виникає непорозуміння щодо самого терміну, оскільки під нацією всі розуміють насамперед етнокультурну спільність. І з цієї точки зору, українці, звісно, є народом, як усі інші. Всі ми разом виступаємо як політичний суб'єкт з усіма юридично зафіксованими правами. Ок, це добре, і тут немає ніяких проблем.

Але ж якщо ми звернемося до поняття нації як до «пакету політичних прав» (П.Святєнков), то, скоріше за все, відчуємо певну розгубленість. Адже в гуманітарних галузях, та й у міжнародному праві це поняття означає ще й іншу річ, а саме — соціально-політичну спільноту і насамперед еліту того чи іншого етносу, яка спочатку мала певні привілеї з тенденцією їх поступового розширення на весь народ.

На початку германська нація, наприклад, була ні чим іншим, ніж політичною спільнотою німецьких князів. В Англії вже в ХVI столітті це поняття використовували стосовно всього населення. Тобто весь етнос як такий ставав елітою, Карле!

Таким чином, ідея єдиної нації стала «символічним підняттям народу до стану еліти» (Л.Ґрінфельд). Починаючи з Французької буржуазної революції пішов вгору процес не тільки символічного, а й реального долучення спочатку середніх, а потім і соціально нижчих верств населення до політичних прав, до якого спершу мала доступ тільки й виключно вища знать...

Умовно кажучи, нація — це щось на кшталт проекту загальної аристократії, коли всі раптом стали шляхетними панами! «Націоналізм у його ідеальному втіленні — це програма загальної аристократизації суспільства» (К.Крилов).

Не будемо зараз заглиблюватись у християнське коріння цього надзвичайно важливого і дуже цікавого явища (безумовна рівність усіх людських душ перед Богом, визнання самоцінності кожної людської особистості — як основні постулати християнства — стали з часом саме тою метафізичною основою побудови цивільних і політичних прав для всіх членів етносу).

Отже, ідеологія політичної демократії самостійно, як це не дивно, не сформувалася в жодній іншій культурі, крім християнської, читаємо правильно — європейської.

До чого я це все згадав. До того, що дивлячись на те добре діло, що зараз набуває свого перспективного розвитку нарешті й у Вірменії, аналізуючи ці самі сходи, якими почав підійматися цей дивовижний народ, не можна не побачити абсолютно аналогічну з нами колію...

Формування багатостраждальних націй — процес, який, здається йде нога в ногу з інституалізацією громадської єдності. Це — найважливіше. Схоже, що ми започаткували цей процес у Східній Європі, і він, врешті-решт, таки змінить, я певен, її політичний рельєф. І наша Революція Гідності тільки знову збудила його, прискорила, каталізувала в іншій країні, лише трохи змінивши своє обличчя. Деякі серйозні фахівці з соціології (один із них — професор Е.Афонін) впевнено кажуть, що невдовзі ми всі зможемо бачити «українське диво» — експоненціальне зростання молодих людей з міцним почуттям колективного блага, яке вивищуватиметься над звичайним індивідуалізмом. Але ж хіба не дивовижно те, що вірменські військові міцно підтримали маніфестантів?

Багато кому це, звісно, не до вподоби — але ж треба констатувати, що у всесвітній Історії розвитку суспільства завжди діє один й той самий залізний закон: «низи» спочатку удавають «верхам», оскільки всі цінності сперш сповідають еліти, а вже потім — всі інші; але якщо верхи неспроможні почути голоси знизу — ну що ж тоді? Тоді хтось інший має взяти (і бере!) на себе відповідальність за трансформацію суспільства в напрямку нової кон'юнктури, яка вже назріла, яка вже наполегливо стукає в двері, й радше б її впустити таки нашим «верхам» з миром... бо, як кажуть на Близькому Сході суфії: або ти сам живеш своє життя, або воно житиме тебе як схоче!

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.