Перейти к основному содержанию

Елітарна демократія по-українські

Трохи роздумів про користь виборчого цензу

Дмитро Литвиненко

«Демократія — погана форма правління, однак, нічого кращого людство поки не вигадало»
У.Черчилль

У минулому столітті серед світової політики одним із найбільш популярних слів стала демократія. У ній бачили певну панацею, їй поклонялися, боялися її втратити, за неї воювали і продовжують воювати досі. У сучасному світі демократія вважається ледь не вершиною політичною думки. Країна без демократії вважається неповноцінною, такій країні постійно радять боротися за демократичні інституції та здійснювати зміни. Існує велика кількість фондів, що вкладають великі гроші у розвиток демократії по всьому світу. Жодна з політичних форм не має стільки благ та привілеїв у промовах. Навіть у міжнародних серйозних інституціях, де декларується рівноправ’я учасників, країни, що мають недемократичні форми правління, ніби мають менше авторитету.

Але вислів Черчилля, вказаний у епіграфі, досі дуже популярний, особливо його часто починають використовувати після закінчення виборів. Таким чином люди виказують своє невдоволення станом речей, але водночас змінювати щось не бажають, так, ніби досягли вершини. Хай навіть ця вершина не дуже зручна, але далі немає куди лізти. Чим же так не задовольняє людей демократія? Прочитавши низку статей, я виділив такі проблеми: високий вплив популізму, можливість підкупу виборців, блокування суспільством непопулярних рішень, рівність голосів у різних суспільних класів, залежність політика від інформаційного простору, великі витрати на вибори, зменшення ролі меншин у процесах та зменшення швидкості прийняття рішень.

Щодо ролі меншин, то я одразу хочу з цим не погодитися. Можливість меншин впливати на рішення — це вже свідчення недостатньо демократичного устрою. Адже демократія не обмежується виборами. Демократія — це ще можливість впливати на рішення політиків, що були вибрані іншими людьми. Так згуртована меншість може хорошими організаційними діями більше впливати на політичне життя, ніж дезорганізована більшість, що вибрала собі представника в політикумі.

Щодо впливу інших факторів, то Україна, як і інші демократичні країни, дуже добре відчуває їх на кожних виборах. Після обрання Трампа у США, високого відсотку голосів за Ле Пен у Франції та значного впливу радикалів на виборах у Європі почали говорити про провал демократичних інституцій та витіснення політичних ідеологій чистим популізмом. Україна в цьому плані є яскравим представником популістичної політики. В українській політиці не можна знайти жодної партії з яскраво вираженою ідеологію. Кожні вибори наповнюються обіцянками, що часто неможливо виконати, а люди радо їм вірять і йдуть за своїми лідерами. Але крім популізму в Україні вільно квітне і підкуп виборців. Я зараз навіть не говорю про прямий підкуп чи інші порушення виборчого процесу, а підкуп з натяками, який важко притягнути до кримінальної відповідальності. Ремонт під’їзду ніби й не зобов’язує жителів будинку голосувати за кандидата, який цей ремонт зробив. Але якоюсь чудодійною силою такий прийом дає перевагу в перегонах. Ситуація з власного досвіду, своїми вухами чув на виборчий дільниці, як пенсіонерка питала у іншої, яке прізвище у того, хто ремонт робив — «цей хоч щось робить». І такий підкуп наче і не є порушенням, нікого ж він ні до чого не змусив.

І людина, що чесно вчитувалася в політичні програми (якщо знаходила їх), відшукувала на кандидатів компромат, читала біографію, раптово усвідомлює, що на виборах у його районі виграє якийсь дивний мужик, з повним набором скелетів у шафі, повним набором гріхів у біографії і тепер саме він представлятиме інтереси цього мажоритарного округу. І тут наш гіпотетичний свідомий виборець розуміє, що люди навколо нього дійсно голосували за цю дивну людину, найчастіше нічого про неї не знаючи, що автоматично розчаровує його у демократії.

В опитуванні, що проводилося Центром Разумкова з 2004 по 2012 рік, пропонувалося вибрати між демократією та авторитаризмом. Згідно з опитуванням, демократія стабільно посідає лідируючі позиції, але нас у цій статистиці цікавить інша особливість. Відсоток тих, кому все одно, та тих, кому важко відповісти, в сумі дає цифру, суміжну з показником прихильників демократії! Беручи до уваги те, що люди, яких не цікавить політика, могли дати і певну ствердну відповідь, то в результаті отримаємо майже половину, а то й більше опитаних, що не цікавляться політикою навіть на такому базовому рівні, як вибір політичного устрою. А якщо додати ще тих, що відали голос за авторитаризм, і яких, очевидно, демократія не влаштовує, то отримаємо ще більшу цифру.

1809-01

Підсумовуючи опитування та наші висновки, можна сказати, що більшість населення України політикою не цікавиться, або не зацікавлене в демократичних інститутах. Але, у свою чергу, всі ці люди також мають право голосу, і якась частина з них, напевно, бере участь у виборах. Оскільки всі ці люди, виходячи з політичної обізнаності, мало знайомі з принципами політичної боротьби, з вагою свого впливу на виборах, з принципами процесів та постановкою політичних програм та можливостей, то ними можна легко маніпулювати. Вони легше піддаються популістичним лозунгам та вірять обіцянкам, які нереально виконати, або на виконання яких кандидат навіть не матиме прав вплинути. Через недовіру до демократії ці люди часто ставлять свої особисті інтереси вище національних, наприклад, вони готові продати свій голос за певну послугу чи за банальну гречку. Політики ж, у свою чергу, змушені орієнтуватися на цей прошарок суспільства та будувати свою передвиборну програму, враховуючи його інтереси. Таких людей банально багато, саме тому не враховувати і не працювати над ними невигідно. Саме тому ми продовжуємо бачити нереалістичні лозунги у програмах та взагалі знаходимо програми, які побудовані на принципі «за все хороше проти всього поганого», саме такий принцип більш зрозумілий широкому колу виборців.

Тепер спробуємо уявити ситуацію, коли в голосуванні зможуть брати участь лише ті люди, яких меншість, але які регулярно цікавляться політикою або хоча б ретельно та серйозно підходять до питання виборів. Такий підхід може вирішити одразу кілька недоліків демократичної системи. Витрати на вибори та агітацію радикально зменшаться. Політикам стане невигідно завішувати більшість рекламного простору своїми портретами. Треба буде робити це більш обережно й обдумано. Агітація взагалі докорінно зміниться. Популізм просто втратить свою вагу. Так, він досі буде дієвий, але тепер виборці вже не такі прості і сприйматимуть інформацію критичніше. Це змусить кандидатів більш суттєво обдумувати свою політичну програму та підлаштовуватись до нових вимог. Тепер більшість виборців цікавиться політикою, відтак слідкуватимуть за своїми кандидатами упродовж їх кар’єри, їх помилки завдадуть їм більше проблем, а до обіцянок буде набагато більше уваги. Дебати мають перейти на інший рівень, політична реклама зміниться. Виборців буде набагато складніше підкупити, їм це буде менш цікаво. Крім того, в самій політиці владним структурам буде легше приймати складні непопулярні рішення, достатньо буде нормально пояснити виборцям мотиви та результат, зараз же пояснити широкому загалу, що їхній життєвий рівень має трохи зменшитися в обмін на майбутні здобутки, набагато складніше. Як бачимо, з одного боку життя влади ускладниться, доведеться більше працювати у медійному просторі, але, з іншого боку, ця робота має набути адекватнішого відтінку. Технічне обгрунтування певних рішень матиме більше ваги, а банальні гучні промови на ток-шоу вже не принесуть такого ефекту.

Все звучить красиво, скажете ви, але як виділити цього елітного виборця і яким чином викреслювати людей зі списку. Якщо робити це в односторонньому порядку, то такі дії однозначно викличуть протистояння у суспільстві. Жоден політик ніколи не буде готовий до такого рішення. Воно вкрай непопулярне та взагалі скандальне. Але можна зробити простіше та елегантніше. Просто дати змогу виборцю самому відмовитися від свого права голосу, і щоб компенсувати йому його втрату, запропонувати одноразові виплати в законодавчому порядку. Наприклад, поставити виплати на позначку в один прожитковий мінімум (зараз становить 1700 грн). Така собі «Юліна тисяча» по-новому. Це потребуватиме великих бюджетних витрат, але уявіть, який ефект це створить. Українська політика докорінно зміниться. З часом плату за втрачений голос можна буде збільшити для більшого ефекту. У свою чергу, потрібно ініціювати і механізм повернення права голосу. Систему можна зробити схожу, наприклад для повернення голосу потрібно буде сплатити три ці прожиткові мінімуми, таке собі державне мікрокредитування. І це все, наприклад, потрібно зробити за кілька місяців до чергових виборів.

Жоден адекватний виборець не захоче полишати своє право голосу, але, у свою чергу, право голосу залюбки продасть маргінальна частина суспільства, яка насправді ніколи це право і не цінувала, тому нічого і не втратить, навіть заробить. Така система жодним чином не спричинить соціальних вибухів і зробить перехід до елітарної демократії поступовим і планомірним. Така система вирішить більшість проблемних моментів демократії. У довгостроковій перспективі вона дозволить значно зекономити і приведе в політику нових людей, які здатні проводити агітацію без популізму. З недоліків такої системи можна виділити потребу значної фінансової підтримки на першому етапі: при створенні сервісів для виплат і наповнення їх балансу, при регулюванні нових еластичних виборчих списків та проведення агітаційно-інформаційної програми. Але навіть цей фактор можна полегшити, якщо робити реформу поступово, допускаючи експерименти та крок за кроком вдосконалюючи юридичну базу.

Теорія, описана у статті, не претендує на істину. Вона була створена без застосування робіт відомих політологів та людиною з технічною освітою. Автор навіть не читав робіт Йозефа Шумпетера, що вважається родоначальником теорії елітарної демократії. У статті викладені виключно власні думки та роздуми, які з’являються щоразу після проведення виборів в Україні. Але автор буде дуже радий почитати відгуки в коментарях та побачити критику. Вітається приєднання до дискусії та розвиток теми.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!