Перейти к основному содержанию

Майдануймо, панове! Пост-майданні роздуми з вірою в майбутнє

Ми ж цього варті, чи не так?
""

Майдан як єдиний засіб комунікації (надія)

Улюблений пробний м’ячик знову відскочив від суспільної реакції та відкотився в закуток. Обговорення розведення військ та легалізації ОРДЛО знову відміняється. Чи радше відкладається. Впевнена, його викочуватимуть ще не раз. Власне, це роблять за кожної ліпшої нагоди та з кожного ліпшого джерела.

Пам’ятаєте, колись Разумков намагався ініціювати референдум щодо особливого статусу Донбасу, потім Зеленський пояснив, що його неправильно зрозуміли. Тоді з Офісу Президента нагадали про цю саму ініціативу, після чого Зеленський знову змушений був пояснювати, що вони зовсім не те мали на увазі. Зовсім недавно уже сам «президент» натякнув на можливість винесення питання статусу ОРДЛО на «загальне обговорення», а відкочувати назад цей м’ячик довелося відповідальному за зовнішні відносини.

У суперечках щодо розведення (чи відведення?) військ, переговорів із лідерами бойовиків та напів-легендарної формули Штайнмайєра уже обламалася нескінченна кількість списів, але цю тематику разом із пропозицією референдуму та закликами «почути народ Донбасу» зеленська команда не збирається полишати – усі ці питання знову і знову висуватимуть, доки народ не втомиться активно реагувати на їх появу.

Така інформаційна політика нагадує тактику нав’язливої реклами: коли тобі з кожної праски розказують, який корисний, смачний та модний супер-дупер біфідойогурт марки «Х», зрештою твоя воля до опору цьому інформаційному сміттю вичерпується, і ти починаєш сприймати відповідну марку як природний елемент свого оточення. Понад те, цей «Х» настільки в’їдається у твій мозок, що входить у пряму асоціацію із самим поняттям «йогурт».

За допомогою акуратного «закочування» та поступової «обкатки» своїх пропозицій або уже готових рішень з можливістю тимчасового «відкату» назад у випадку занадто бурхливої реакції громадських активістів, зеленська команда легітимізує значну частину своїх кроків. При цьому більша частина дійсно важливих рішень залишається поза увагою суспільства завдяки цій самій тактиці, адже вона ж забезпечує фокусування хайпу навколо обмеженої кількості політичних ідей та подій.

Оскільки наш новий уряд, схоже, взяв за основу своєї інформаційної політики саме цю специфічну комунікативну тактику, громадськість змушена реагувати відповідно. Тому й виникла потреба у постійних акціях протесту, демонстраціях, вуличному тискові на органи державного управління. Фактично це єдиний більш-менш дієвий засіб спілкування з новою владною командою, оскільки вони моніторять реакцію активних громадян і коригують бодай частину своїх дій у відповідності до неї.

Постійне «майданування» із якомога чіткішими й конкретнішими вимогами та якомога пильнішим контролем за виконанням цих вимог – єдина можливість українського суспільства хоч якось впливати на Зеленського та його команду. Для активних громадян України, які вважають своїм обов’язком хапатися за кожну можливість пом’якшити наслідки падіння своєї держави, постійні бурхливі протести – це єдиний реальний шанс.

Майдан як альтернативна влада (мрія)

Хоча останнім часом стає все очевиднішим, що уряду в нашій державі фактично немає. Зеленська владна команда від самого початку була недієздатною. Причин тому багато: це і кричуща непрофесійність; і абсолютне нерозуміння самих понять влади й держави; і химерне поєднання явно непоєднуваних осіб, інтересів та цілей; і відсутність програми дій бодай на перші місяці, не кажучи вже про стратегію та ідеологію.

Останнім часом та дрібка професіоналів і носіїв реальної ідеології, які дійсно повірили у зміни та прийшли їх упроваджувати, схоже, все ясніше усвідомлює свою непотрібність у владних органах «нової формації». Їм просто не дадуть працювати, більшість їхніх ініціатив блокуватимуть, спотворюватимуть або тупо не фінансуватимуть. Розуміючи це вони поступово залишать уряд. Залишать його й пройдисвіти, які прийшли лише для того, аби під гучний хайп «нагріти руки» на державному майні. Таких теж відносно небагато, і частина з них уже почала змотувати вудки.

Зрештою дуже скоро наші державні органи складатимуться з кількох десятків відвертих ворогів України в оточенні безвольної зелені. Не буду спекулювати щодо того, кому саме це найбільш вигідно, і в який саме спосіб вони можуть скористатися із фактичного безвладдя в нашій державі (щось надто вже часто в нас історія повторюється). Та потреба в альтернативній владі у такій ситуації видається очевидною. І це ще одна дуже важлива мотивація майданувати якомога наполегливіше та з умом.

Громадянське суспільство може стати не просто специфічною формою опозиції чи спротиву, а й замінити по суті відсутні органи державного управління. Майдани або народні віча можуть стати одночасно законодавчими платформами та центрами контролю за офіційною владною командою. Активна частина суспільства може формулювати свої ініціативи у вигляді вимог чи ультиматумів та змушувати уряд, президента, міністрів, суди до виконання реальної волі народу.

Майданівці можуть навіть створювати власні профільні комітети; організовувати регулярні засідання, наради, громадські обговорення; писати програми реформ; відправляти делегації до офіційних представників держави; утримувати власні ЗМІ – все, як за часів безвладдя після втечі Януковича, тільки президент не залишає країну та цілком здатний виконувати розпорядження «майданного уряду». І не треба жодних переворотів чи дострокових виборів.

Зеленський від самого початку свого президентства (та й до нього, ще в о́бразі Голобородька) мріяв про “народовладдя”, про безпосереднє спілкування очільника держави зі своїми виборцями. Власне його виборці виявилися пасивними – вони обрали владну команду і передали усю свою волю в її руки. Але українське суспільство насправді представляють не вони, а свідомі й активні громадяни, спроможні чітко формулювати свої державницькі ідеї.

Якщо Володимир Олександрович бажає бути народним президентом – нехай слухає і виконує волю Майдану. І уряд свій заохочує до того самого. Вони це роблять уже не перший раз, проте зараз ще мають нахабність представляти свій покірно-боягузливий послух як «поступку» або «рішення, мотивоване незалежними обставинами». Але ж ми бачимо, що серед багатьох незалежних обставин громадянська активність українців різних регіонів займає далеко не останнє місце.

Тож майдануймо, панове!

Примітка редактора. Ідея дуже гарна й мрійлива, але скептичний бік тези виглядає простіше. Навіщо народу влада, яку постійно доводиться контролювати саме таким методом?

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

Авакову такой расклад ой как не понравится

А этот выпуск не понравится евробляхам
''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...