Перейти к основному содержанию

Націоналізм і економічна політика

Все не так з економічним націоналізмом в Україні. Частина 3: Конкретно про Маніфест українських націоналістів

Про економічні гасла Маніфесту українських націоналістів

Тепер, коли ми розглянули, що таке економічний націоналізм і складові цієї економічної політики, розглянули один приклад успішної 60-річної практики економічного націоналізму, можемо повернутись до загальних економічних ідей Маніфесту.

«Повернути в державну власність надра, стратегічні об'єкти та підприємства, незаконно приватизовані після 1991 року»

Надра не приватизовані, вони залишились у державній власності, але права на їх використання видавали виключно корупційним шляхом. Міністр Злочевський та його «Бурісма» вже стали символом цього беспредєлу. Повернення державі дозволів на використання надр не має сенсу, бо це просто зупинить видобувну галузь. Якщо дозвіл виданий корупційним шляхом, але ефективно використовується, за нього має бути доплачено в бюджет. Якщо дозвіл не використовується належним чином, він має бути переданий іншій компанії прозорим шляхом  за адекватну плату. Тобто гасло «повернути надра в державну власність» по форму і по суті некоректне.

Стратегічні об'єкти, безумовно, мають бути в державній власності, але вся проблема у визначенні цих стратегічних об'єктів. Існує тенденція (наприклад, у Програмі Національного корпусу) включати до стратегічних підприємств занадто багато зайвого, що вважалось стратегічним за часів СРСР, а таким не є (підприємства приладобудування, приміром). Зараз у державній власності в Україні тисячі підприємств, а стратегічними є лише десятки. Тут уся проблема в переході від гасла до реальної політики. У реальності державні підприємства є джерелом незаконного збагачення, саме вимивання капіталу з державних підприємств було джерелом формування статків і політичного впливу олігархів. Ніяких інших варіантів в Україні не було: Білл Гейтс або Стів Джобс у нас були неможливі, навіть якби вони тут народились. Тому для забезпечення належного управління підприємствами державної власності їх кількість має скоротитися в 100 разів.

Повернення незаконно приватизованого після 1991 року — страшенно хибна і просто руйнівна ідея. Розібрати десятки тисяч справ і вирішити, що там було законним, а що ні — то робота, яка займе роки і користі від неї не буде ніякої, бо за 20 років підприємства або вже стали руїнами, або отримали інвестиції, які мають бути повернуті при націоналізації, на що точно немаэ коштів в бюджеті. При дошкульному підході взагалі не можливо буде знайти чисті випадки приватизації підприємств, порушення були скрізь. Якщо почати це розкопувати, то нічим іншим держава займатися не зможе. Цей потяг уже пішов, повернути його неможливо. Завдання не в поверненні до стану 1991 року, а в швидкому зростанні від існуючого стану. Треба думати про завтра, а не про вчора.

«Ліквідувати приватні монополії»

Не всі монополії можна ліквідувати, є природні монополії типу газопостачання або водопостачання. В державній власності така монополія може бути не менш шкідлива, ніж у приватній, особливо при нинішній практиці викачування коштів з державних підприємств на приватні «прокладки». В усьому світі застосовується державне регулювання таких монополій. Що стосується штучних монополій, то вони у нас є продуктом політичного або чиновного «кришування» бізнесу, коли конкурентам просто не дають можливості працювати. Треба ліквідувати практику «кришування», хто би його не надавав — чи то Президент України, чи сержант поліції. В цьому нема складності, було б бажання.

«Припинити виведення капіталів в офшори»

Абсолютно правильна ідея, яка не варта нічого без механізму її реалізації. Немає простого і універсального метода для припинення витоку капіталу. Можливо, для когось достатнім буде проведення бесіди, для інших — великі санкції за зовнішньоекономічні операції з пов’язаними особами. Засоби боротьби з цим злом треба готувати якомога раніше, бо виведений з України капітал — то основний інвестиційний ресурс для зростання. Крім того, що треба повернути вже виведений капітал (виведено не менше 150 мільярдів доларів), хоча б частково. Для цього методи зовсім не підготовлені. Головне — виведення капіталів в офшори можливе тільки за сприяння влади, тому відокремлення влади від капіталу є першим кроком для припинення виводу капіталу з України.

«Заборонити торгівлю стратегічним ресурсом України — землею сільськогосподарського призначення»

Майже в усіх країнах світу торгівля землею не заборонена, в цій торгівлі немає стратегічної небезпеки. Небезпека виникає від поєднання ринку землі та клептократичного режиму. Тому за нинішньої клептократії є небезпека зловживань, аналогічних приватизації державних підприємств. Водночас неможливість легального придбання землі, по-перше,  робить надмірно ризикованим, навіть неможливим, довгострокове інвестування капіталу, наприклад, у садівництво та виноградарство, в меліорацію грунтів, а по-друге, призводить до нелегальних форм торгівлі, наприклад, під виглядом обміну земельних паїв або безстрокового користування землею. Тому не заборона потрібна, а запровадження законної, прозорої торгівлі, починаючи із земель, які конче потребують довгострокового інвестування.

«Підтримка малого і середнього бізнесу» — загальне гасло всіх партій в Україні, але для сучасного бізнесу у сфері високих технологій є сектори, недоступні для малого і навіть середнього бізнесу, наприклад, авіабудування. Мінімальна інвестиція у створення виробництва мікропроцесорів становить близько мільярда доларів. Тому хоча малий бізнес підтримувати треба, але це не економічна, а соціальна проблема — дати людям прокормити себе. Економічне завдання — підтримка бізнесу у сфері високих технологій, незалежно від його розміру.

«Енергетична незалежність» — абсолютно правильна ідея, але не економічної політики, а політики національної безпеки. За чисто економічного підходу енергетика з мінімальними витратами і максимальними доходами — це купівля вугілля у Кузбасі. Тут економічна політика є похідною від політики безпеки і від наявних технологій.

«Забезпечити трудові права українців і створити умови для дієвого профспілкового руху» — це теж не є предметом економічної політики, бо економічна політика тут має дещо інші цілі: створення робочих місць, а для цього — забезпечення інвестиційного процесу. Права трудящих, профспілки — це соціальні проблеми, але якщо економіка скорочується, робочих місць немає, працездатні люди масово їдуть за кордон — ніякі права і профспілки цьому не зарадять.

Чого немає в економічній частині Маніфесту?

1. Хоча основне гасло Маніфесту — «Ліквідувати олігархічний лад», але пропоновані інструменти (націоналізація, припинення виводу капіталу тощо) не стосуються основи олігархічного ладу, а саме зрощування капіталу з політичною владою в одне ціле.

2. Накопичення капіталу, інвестування, перш за все внутрішнє, немає фінансової системи

3. Структурна перебудова економіки та експорту, відхід від аграрно-сировинної економіки до виробництва товарів з доданою вартістю

4. Технологічний розвиток і освіта, технологічні кластери

5. Механізм розробки та втілення економічної політики розвитку

6. Нарешті, в Маніфесті немає мети економічної політики. Якщо невідомо, що має досягти політика, то її складові елементи визначити неможливо, вони будуть випадковим набором гасел.

Резюмуючи, можна сказати, що на відміну від малайських колег, українські націоналісти ще зовсім не готові запровадити економічну політику національного розвитку.

 

''отсканируй
и помоги редакции