Перейти к основному содержанию

Не тільки українська дилема: чи можна думати про повне повернення Донбасу?

Польський дипломат знає, про що каже
Источник

Примітка редактора. Наше видання поглиблює співпрацю з Ягеллонським клубом, проте дана публікація не входить до нашої спільної діяльності. Просто ми хочемо, аби українці потрошку занурювались у життя сусідньої держави: у нас дійсно багато спільного, а нейтральний погляд знімає багато питань. Власне, так ми й виглядаємо очима західних спостерігачів. Вітольд Ващиковскі - польський депутат у Європарламенті, колишній міністр закордонних справ Польщі. Вважаємо, краще прислухатись до досвідченої людини, ніж робити висновки самотужки. Шкода, що Володимир Зеленський не читає польські газети.

Впродовж багатьох місяців політична ситуація в Україні є предметом інтересу світових мас-медіа і, що зрозуміло, міжнародних політиків. Це відбувається, по-перше, з приводу серйозних змін на внутрішній політичній арені країни. В результаті перемоги на президентських і парламентських виборах партіі Слуга Народу під проводом колишнього актора Володимира Зеленського була зметена значна частина політичного класу. Польський президент швидко правильно відреагував і провів зустрічі із Зеленським.

Втім, останніми тижнями українські сліди з`явилися навіть у заголовках чільних видань. Вони стосувались контактів українського президента із представниками американської адміністрації і самим президентом Трампом. Згідно з частково оприлюдненою стенограмою, американці ніби намагалися одержати у нього юридичну допомогу, спрямовану проти сина Джо Байдена, який є серйозним конкурентом Трампа у найближчій президентській кампанії. У США кипить, опозиція вимагає почати процес відкликання (імпічменту) президента з посади.

Протокол про наміри 

Значно менше уваги (а шкода) було проявлено з боку преси і політиків до справи схвалення т.зв. формули Штайнмайєра. Російські медіа (sic!) повідомили ще 2 жовтня, що днем раніше в рамках Мінської Контактної групи відбулося прийняття даної пропозиції. У 2015 році, виконуючи тоді функцію міністра закордонних справ Німеччини, Штайнмайєр запропонував провести місцеві вибори на Донбасі (у так званих Донецькій і Луганській народних республіках) під контролем ОБСЄ і Офісу демократичних установ і прав людини. Представники України 1 жовтня мали підписати разом з невизнаними до цього часу представниками сепаратистів на Донбасі відповідний протокол про наміри.

Зараз відомо, що порозуміння стосується тільки політичних аспектів виборів. І, на жаль, зовсім нічого не говорить про військові рішення по Донбасу. 

Кілька тижнів тому мало місце прецедентне, без чітких умов, звільнення в`язнів обома сторонами. Проте, підписання порозуміння щодо формули Штайнмайєра – це певна несподіванка для Європи і багатьох українців. Погодження цієї формули викликало відкриті вуличні протести в Україні й негативну реакцію опозиції. Почали звучати закиди про зраду національних інтересів.

Запропоноване Штайнмайєром розв`язання проблеми цілком відповідає російській концепції федералізації України. Таке розуміння федералізації привезло б до автономності окремих українських регіонів, послаблення центральної влади і можливості посилення російського впливу. Нічого дивного, що попередня центральна влада у Києві відкидала таке розв`язання. Дотепер на нього не було згоди і в ОБСЄ. Ця організація не схвалювала моніторингу "виборів” на окупованих Росією територіях: таких, як Абхазія, Південна Осетія, Придністров'я чи Крим.

Імплементування пропозиції Штайнмайєра було б також несумісне з українською конституцією і виборчим законодавством. В обох цих документах не передбачено окремого статусу частини українських регіонів або особливої виборчої процедури. Відповідно до німецької пропозиції, усім процесом від початку виборчої процедури керував би т.зв. “нормандський формат” (Німеччина, Франція, Росія і Україна), а проект щодо остаточного розв`язання конфлікту повиннa би була затвердити Мінська Контактна група за участю сепаратистських регіонів Донбасу. Це означає, що Україна втратила б суверенне право проводити власну політику на своїй же території.   

Станом на сьогодні, головним завданням української дипломатії є збереження незалежності. З російського ж боку завдання максимум – поставити у залежність від себе всю Україну. План мінімум - це таке дестабілізування України, що не дозволяло б їй бути привабливим партнером для Заходу (з огляду на подальшу інтеграцію з Європейським Союзом і НАТО). Для того, щоб повернутися на шлях інтеграції із Заходом, Київ повинен протиставити себе російському плану.

Анти-Майдан?

Аби в результаті економічного розпачу українського суспільства не дійшло до якого-небудь анти-Майдану на користь проросійського перевороту, єдиним виходом є демократизація держави. Також важливі економічні реформи, що приносять покращення якості життя людей. Це - український план–мінімум, це дійсно важкий і болючий шлях. Економічні реформи повинні бути, на жаль, основою витрат на безпеку. Про це знають росіяни і тому підтримують всередині українського суспільства стан напруги. Запровадження європейських ідей теж має свою політичну ціну для українських політиків, які не можуть розраховувати на швидку нагороду у вигляді членства в Європейському Союзі. Про це знають росіяни і відверто спокушають альтернативними рішеннями. 

Проте, чи може Україна мати власний план-максимум? Чи може вона думати про повне повернення Донбасу і навіть Криму? У тій перспективі, яку можна передбачити, не видно, щоб Україна змогла виграти у конфлікті з Росією та відвоювати зайняті території.

Тому можна міркувати про радикальне розв`язання - прийняти здійснені всупереч міжнародному праву територіальні зміни. Можна розраховувати на те, що після кількох десятків років, після можливого економічного успіху демократичної України та економічного краху тоталітарної Росії відірвані українські землі оберуть повернення до праматері. Такий сценарій здійснився у випадку об`єднання Німеччини, Корея ж, натомість, все ще чекає. Також небезпека заключається у тому, що все може закінчитися створенням озброєного анклава за прикладом Придністров'я. Майже нереальним бачиться назване розв`язання з основної причини: жоден патріотичний уряд у Києві добровільно не погодиться на таке рішення. Цього ж не рекомендуватиме й Польща.

Отже, триває пошук посередніх, тимчасових і компромісних рішень. Це розуміють Берлін та Париж. Західні партнери хочуть використати міжнародну ситуацію. В Євросоюзі триває період трансформації, формується нова інституційна влада. У Вашингтоні відбувається невелике збурення довкола чергової президентської кампанії, можливого імпічменту (малоймовірного), а заодно суперництво за торгівлю із Китаєм. Політика не терпить вакууму, тому і з`являються ініціативи від інших сторін переговорів.

Нова, суверенна і демократична влада України отримала повноту повноважень для того, аби спробувати розв`язати ці страшні дилеми. З Варшави, тим не менш, повинні лунати застережливі голоси: будьте у Києві чуйними, аби не потрапити у чергову пастку до Путіна. 

Безоглядне покладання надії на "нормандський формат" не призвело до позитивних зрушень. Берлін і Париж не хочуть розв`язувати російсько-український конфлікт на користь України, яка й так уже постраждала. Вони бажають позбутися проблеми. Повернутися до взаємин із Москвою за бізнесовими принципами. Тому ми з Варшави змушені нагадувати як столицям Європейського Союзу, так і Києву, що розв`язання міжнародних спорів повинно опиратися на діюче міжнародне законодавство. Останнім часом про це у стінах ООН нагадував президент Анджей Дуда. 

''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...