Перейти к основному содержанию

Повернутися в 1492: Як Іспанія планує знову стати впливовою?

Іспанія планує повертати колишню велич. А як саме?

Епопея з Каталонією та політична криза — ці заголовки найчастіше з’являються в інформаційному просторі, коли йдеться про Іспанію. З’являється відчуття, що колись одна з найсильніших країн світу зійшла «на смітник історії». Слабкість та корупція замінили колишню іспанську міць та Великі географічні відкриття. Щоправда, мало хто замислювався, що Іспанія, яка останнім часом помітно відстає, більше не хоче «пасти задніх» у європейській політиці. У рамках сучасної політичної конфігурації Іспанія хоче замінити Британію та Італію та стати третьою країною Європейського Союзу. Новий соціалістичний уряд Педро Санчеса готовий повністю присвяти свої сили «європейському проекту». Про те, що слід робити Іспанії, читайте у цьому матеріалі.

Італійська корона

Від ХІХ століття Італія забрала іспанську першість у Південній Європі. На тлі занепалої Іспанської імперії, територією якої прокотилась серія національно-визвольних революцій ще у 1820-х роках, у 1871-му відбулось остаточне об’єднання Апеннінського півострова в сильну італійську державу. Поки Іспанія потерпала від авторитарного режиму Франко, Італія переживала часи «економічного дива». Уже навіть після демократизації Іспанії Італія через свій демографічний вплив та статус «країни-засновниці ЄС» усе ще могла залишатись гегемоном Півдня. Зараз ситуація змінилася.

На останніх італійських виборах до влади прийшли популісти: ліворадикальна «Ліга Півночі» та праворадикальний «Рух п’яти зірок» після тривалих переговорів сформували владну коаліцію. Нинішня Італія — це зовсім не «фанат» об’єднаної Європи. Перед виборами ці партії активно агітували за вихід з єврозони та навіть з ЄС. Поки Італія спрямовує свої зусилля на критику «брюссельських бюрократичних джунглів», Іспанія готова залишатися «другом Європи». Ксенофобні, антимігрантські та популістські кроки Італії є загрозою для політичного та економічного доброту, у першу чергу для макроекономічної стабільності та фінансових ринків, для самої Італії та ЄС. У такому разі Іспанія видається кращою альтернативою.

Німецький фактор

Новий прем’єр-міністр намагатиметься показати свою лояльність одній з найсильнішій країн ЄС — Німеччині. Здається, що Іспанія може укласти з Німеччиною взаємовигідний альянс. Іспанія, яка знаходиться за кілометри від африканського узбережжя, дуже зацікавлена у вирішенні проблем біженців. Тим не менш, зараз Іспанія приймає більше мігрантів, ніж Португалія або Греція: все заради дружби з «локомотивом Євросоюзу». «Ми маємо не лише чудові стосунки між нашими країнами, а й однакові підходи до вирішення великих європейських проблем», — заявила Меркель під час спільної з Санчесом прес-конференції.

Не лише на біженцях тримається новоспечена дружба. У ході свого візиту до Берліна Санчес заявив, що Іспанія підтримує франко-німецькі пропозиції про реформування єврозони, які передбачають створення спільного бюджету. Крім цього, слід пам’ятати, що однією з двох партій «Великої коаліції» у ФРН є Соціал-демократична партія. Саме тому Іспанія та Німеччина мають схожі світоглядні позиції.

Підтримка «плану Макрона»

Іспанія також планує покращити відносини з другою найважливішою країною Європи — Францією. Деякі експерти заявляють, що ера Меркель та ера домінування Німеччини доживає останні дні. Наступним лідером «Європи цінностей» на політичному та економічному фронті стане Франція та її молодий і перспективний лідер Еммануель Макрон, який уже зараз планує реформувати Європейський Союз. Цю тенденцію гарно зрозуміла Іспанія.

Санчес та Макрон, два молодих гравця на «європейській шахівниці», мають чимдалі більше спільних інтересів. На тлі загострення франко-італійських відносин через низку причин, зокрема й через питання біженців та громадянської війни у Лівії, Іспанія видається хорошою альтернативою для Франції. Нині, коли Британія «залишає сцену», Іспанія може посприяти імплементації французького плану в Брюсселі. З іншого боку, Санчесу не потрібно «заграватись з французькою картою», яка певною мірою розходиться з розумінням соціал-демократичної внутрішньої політики.

«Європейська рівновага»

У 2018-му Іспанія може відіграти роль європейського балансира. Криза біженців розхитала єдність в «Європі цінностей». Популістська, ксенофобська та антимігрантська риторика — це не особливість Італії, це загальноєвропейська деструктивна тенденція. Зараз популісти можуть перемогти навіть у Швеції, здавалося б, майже ідеальній для життя країні.

Проте, Іспанія потрібна Європі не лише як «щит проти популізму», а й як противага «трампізації Східної Європи». Саме так характеризує видання «The Guardian» авторитарні тенденції лідерів Польщі, Угорщини та Чехії. Іспанія має найбільший ліберальний демократичний уряд у Європі, який точно не проводитиме авторитарну політику. Разом з Португалією Іспанія готова долучитися до процесу реформування та рятування європейського демократизму на тлі кризи трансатлантичних відносин. Тим більше, іспанські проєвропейські та продемократичні голоси потрібні ЄС на виборах до Європарламенту у 2019-му. Зараз від європейського напрямку зовнішньої політики залежить, чи зможе Іспанія вибратись з категорії «middle power».

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...