The question is! [про референдум]

Колись давно, ще до карантину (невже було таке життя?!), на тлі відставки уряду та генпрокурора майже загубилась новина про те, що сталося давно обіцяне: на сайті Ради з’явився законопроект «Про всеукраїнський референдум». З’явився для громадського обговорення, але практично одразу громадськості стало не до того, бо пандемія досягла України.

Минуло три важких місяці, і от карантин послаблюють, транспорт пустили, депутати вже призвичаїлись до суперечок у респіраторах, розпочались мітинги офлайн – мабуть, уже час і про референдуми поміркувати. Бо попри щоденні хайпи, зашквари, чорні лебеді та ідеальні шторми, які перетворюють наше життя на суцільний челендж, треба бути насторожі, щоб раптом не пропустити щось не галасливе, але важливе.

І важливий момент настав: законопроект про референдум ось-ось вийде на парламентську сцену.

Дуже хотілося б, щоб тема реставрації прямого народовладдя привернула не меншу увагу, ніж, наприклад, проект про подвійне громадянство або чергові натяки про перегляд «мовного» закону. Адже як може спрацювати інструмент демократії з XIX-XX століть в сучасних реаліях постправди та гібридних воєн – за бажання уявить кожен, хто спостерігає, як зараз юзають свободу слова, неповоротку демократію та наївні стандарти з надання слова усім сторонам.

У законопроекті вистачало цікавинок, наприклад:

• підтримання ініціативи щодо референдуму або участь у референдумі шляхом електронного голосування. Діджиталізацією, схоже, буде рулити ЦВК: за якими принципами, з яким фаховим рівнем і під яким контролем – окрема пісня, яку ще не склали.
• участь політичних партій та громадських організацій в процесі референдуму в разі реєстрації їх ЦВК як прихильників чи опонентів питання, що виноситься на референдум. Залишається здогадуватись, навіщо партії мають здійснювати такий офіційний камінг-аут для участі в процесі референдуму.

Але більш цікаве те, чого в законопроекті немає, зокрема:

• захисту від референдумного спаму під машкарою народної ініціативи
• переконливого порядку перевірки на достовірність і дотримання процедури збору 3 000 000 підписів на підтримання тієї самої народної ініціативи з проведення референдуму

І найголовніше - немає згадки про експертизу тексту запитання, що виноситься на референдум.

А дарма, оскільки будь-який фахівець з вивчення громадської думки знає і може яскраво змалювати, наскільки відповідь визначається запитанням, навіть якщо очікувана відповідь – «так» або «ні». І це не теоретизування, а факт, підтверджений прикладами, які не помічаються широким загалом: скажімо, думки з приводу «продажу землі» або «зниження ціни на газ» бувають мало не протилежні в залежності від того, як про це запитали.

Час від часу, коли спливає тема референдумів, соціологи попереджають про необхідність добросовісного контролю за формулюванням доленосних запитань. Без цього референдуми перетворяться на дещо інше замість з’ясування думки народу – на маніпуляцію, легітимізацію вже прийнятого рішення, обґрунтування сумнівних ініціатив чи навпаки, знецінення правильних кроків. Але обговорення цього незручного моменту так і глохне, бо хто на тих соціологів зважає, якщо не про рейтинги йдеться.

Одразу готові заперечення: це все суб’єктивщина – «сумнівні» чи «правильні» ініціативи; ну і що, як треба легітимізувати рішення, на яке настала політична воля – згадайте референдум за незалежність! Авжеж, пригадуємо як зараз, але минуло майже 30 років, під час яких брудні технології сто разів оббігли увесь світ, поки критичне мислення в колисці лежить. На те й існує представницька демократія, щоб хоч якось фільтрувати потік народної свідомості і стерегти периметр хазяйства від вовків. Нічого особистого, просто фаховість!

Навіть якщо ініціатори референдуму мають кришталево чисті наміри, правильно поставити запитання далеко не так просто, як здається. Дослідники громадської думки вчаться цьому роками, на підручниках і власних помилках. А оскільки передбачається одночасно до трьох запитань на референдум – тут узагалі ймовірність перекручень зростає багатократно, бо вплив порядку запитань на відповіді теж ніхто не скасовував. Наразі цей момент прибрали, але Північ пам'ятає вирвані фрагменти. Раптом вони повернуться у наступних редакціях?

Тим часом у законопроекті сказано хіба що «питання всеукраїнського референдуму повинно мати чітке і зрозуміле формулювання, що не допускає різних тлумачень» (стаття 19 березневого тексту). Виникає формулювання запитання на зборах громадян щодо проведення референдуму (схоже, це будь-які триста осіб за будь-чиєю ініціативою), і іншої експертизи крім загальної оцінки відповідності Конституції України, здається, не видно (ст. 30-31). Тому як забезпечуватиметься чіткість, зрозумілість, а головне, відсутність маніпуляцій та підштовхування до потрібної комусь відповіді – хтозна. 

Законопроект іще в роботі: були експертні обговорення, очікується висновок Венеційської комісії, усе поштиво. Залишається сподіватись, що в морі процедурних уточнень питання про запитання таки вирине. І коли вже комусь так зареферендумилось, то принаймні формулювання запитань будуть оцінювати експерти; є врешті решт Інститут соціології НАНУ, Соціологічна асоціація України. Ось така маленька надія і велика мрія.