Перейти до основного вмісту

Як змінюються війни? Погляд на воєнну футурологію зі Святої Землі. Частина 4. Трансформація й розмиття

Четверта частина вже тут

Із першою, другою і третьою частинами матеріалу можна ознайомитись тут, тут і тут.

Згідно з ван Кревельдом, важливим фактором трансформації війни в наш час є її певне «розмиття». Це проявляється в тому, що конфлікт низької інтенсивності містить елементи, не пов’язані з війною (в розумінні Клаузевіца), особливо на перших етапах. Ідеться про бандитизм, організовану злочинність, масові заворушення — все те, що належить до компетенції не війська, а поліції та органів безпеки. Тут, до речі, війна на Донбасі абсолютно точно вписується в охарактеризовані автором ознаки воєн нового типу: одними з перших ворожих загонів на Сході були місцеві банди.

Інша справа, що в нашому випадку мова йде не про зміну сутності війни, а про розширення її інструментарію. До речі, подібні ідеї висловлювали інші воєнні мислителі та прогностики. Так, наприклад, американський футуролог і палеоконсерватор Вільям Лінд, описуючи доктрину «війни четвертого покоління», зазначав, що однією з її особливостей буде розмиття меж між станом війни і миру. Вже згаданий Євген Месснер у своїй концепції «заколот-війни», розробленій іще в 1960-х роках, описує схожий процес: за його словами, війна як протистояння між народами і революція як протистояння всередині країни зливаються воєдино, стаючи елементом стратегії поневолення народів «червоною чумою».

Старі та нові комбатанти

Із описаним вище пов’язаний інший трансформаційний процес: розмиття межі між комбатантами (тими, хто безпосередньо бере участь у бою) і некомбатантами (умовно кажучи, мирним населенням). Це питання має тривалу і складну історію, але для нас важливі ті останні тенденції, які описав Мартін ван Кревельд. Якщо протягом ХІХ – першої половини ХХ століття основний тренд полягав у якнайжорсткішому розмежуванні цих двох категорій людей, то під час Другої світової й особливо надалі межа між ними ставала все більш проблемною. Ван Кревельд називає дві причини: стратегічне бомбардування міст було спрямоване проти мирного населення, фактично зробивши його комбатантами; з іншого боку, поневолені народи, не маючи ні уряду, ні армії, самі вступали у збройне протистояння з ворожими військами, стаючи таким чином учасниками бойових дій. Наступним кроком, який іще більшою мірою розмив цю межу, було визнання такого суб’єкта міжнародного права як «народи і нації, що борються за власне звільнення». Це вже відбувалось під час «холодної війни».

Однак для нас найважливіше — останні тенденції, які визначатимуть обличчя воєн майбутнього. Загальний тренд збережеться — подальше розширення переліку комбатантів і тяжіння до повного зникнення межі між ними та некомбатантами. До речі, дуже концептуалізовано і чесно подальший розвиток цього тренду в майбутньому описав російський прогностик Сергій Переслєгін: на його думку, одним із явищ воєн майбутнього будуть так звані «дитячі армії» — збройні формування, які складатимуться значною мірою з підлітків. Перевагою таких формувань буде те, що, з одного боку, підлітки (особливо старшого віку) мають необхідну фізичну форму для ведення бойових дій, а з іншого — в них поки що відсутні моральні запобіжники, і тому вони зможуть виконувати будь-які накази командування.

При цьому Переслєгін уточнює, що такі можливості будуть використовувати країни, які не належать до «західних демократій». І слід зазначити, що цей прогноз, зроблений орієнтовно на початку 2010-х років, починає збуватись: декілька років тому в Нігерії на ринку себе підірвала восьмирічна дівчинка, завербована терористичною організацією «Боко харам»; другий приклад — у відкритому доступі є відеозаписи того, як в ІДІЛ тренують дітей відрізати голови (поки що) іграшкам; ну і нарешті, наші «цивілізовані» північно-східні сусіди здійснюють мілітаризацію дітей через так звану «Юнармію».

Тепер повертаємось до ван Кревельда. Для нас надзвичайно важливо, що означені вище тренди і прогнози дуже точно співпадають із виявленими ізраїльським мислителем трансформаційними процесами у війні. Справа в тому, що конфлікти низької інтенсивності виявились проблемними для традиційних армій ще й тому, що вони не усвідомлювали їх своєю справою. Тобто терористи, партизани, повстанці країн третього світу, погано озброєні, майже неорганізовані й ненавчені, не були тим, кого військові готові були розглядати як свого ворога. І це можна зрозуміти — воїн б’ється тільки з іншим воїном: цей принцип існує на глибинному підсвідомому рівні. А поява нових комбатантів намагається зламати цю світоглядну установку. Поставимо собі нериторичне запитання: як діятиме українська армія, коли до наших кордонів Москва підтягне армію озброєних дітей-солдатів?

Про методи воєнної прогностики

Варто зазначити, що навіть ретроспективні інтелектуальні пошуки Мартіна ван Кревельда дають надзвичайно важливу методологічну основу для воєнної прогностики. Річ у тому, що воєнна справа включає в себе два надзвичайно важливі елементи (тривалий час ними все й обмежувалось): мистецтво виграти бій — тобто тактику, і мистецтво пересувати війська — стратегію. Звичайно, на сьогодні такі дуальний підхід, який виник іще в античності, вже застарів. Однак, незважаючи на це, технологічні інновації у воєнній сфері загалом належать до однієї із двох категорій: засобів комунікації (пов’язаних зі стратегією та переміщенням військ) та засобів ураження (пов’язаних із тактикою та веденням бою). У своїх дослідженнях ван Кревельд вказує на інновації обох типів, які вплинули на війну: телеграф, залізниця (комунікація і логістика); бездимний порох, казнозарядна зброя (засоби ведення бою).

Чому це важливо? Справа в тому, що в різноманітних воєнних прогнозах часто є перегинання в той чи той бік: наприклад, роблять акцент на інформаційних технологіях, підкреслюють їхній вплив на сучасну і майбутню війни, при цьому забувають, що останнє слово буде за випущеними у ворога боєприпасами. Така проблема притаманна праці Елвіна Тоффлера «Війна й антивійна». Тобто можна сказати, що, здійснюючи воєнне прогнозування та розробку стратегії, цей розподіл має бути усвідомлений керівником і врахований під час постановки прогностичних завдань.

Другий важливий урок, який можна засвоїти з ретроспективних пошуків ван Кревельда, полягає в наступному: нерідко значущі для майбутнього військові конфлікти опиняються поза увагою військових. Як приклад він наводить Громадянську війну в США: ті зміни в стратегії та тактиці, які вона продемонструвала (зокрема, акцент на мистецтві маневру військами) не привернули уваги європейських військових, для яких основним прикладом для вивчення залишались Наполеонівські війни. Цю ж точку зору щодо ігнорування європейцями Громадянської війни в США у своїй праці «Стратегія непрямих дій» висловив британський воєнний мислитель Безіл Ліддел Гарт: за його словами, якби європейці врахували цей американський досвід, то діяли би більш ефективно під час Першої світової.

Далі буде.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...