Перейти до основного вмісту

Земля і холдинг, або Як я перестав хвилюватись і полюбив агрохолдинг

Про загрозу міжнародних агрохолдингів. Якої насправді немає

Статті про право власності на землю на сайті гарантують коментарі про загрозу міжнародних агрохолдингів, які відберуть у дурнуватих українців усі землі, навіть, якщо у статті слова не сказано про аглохолдинги, а лише мрії-мрії-мрії про нову генерацію куркулів.

Ну то самі напросилися, не я агрохолдинги перший згадав.

Для початку змоделюємо ситуацію, коли лихі агрохолдинги дійсно відібрали всі землі в маленьких українців.

Отже, якщо так станеться, і маленькі українці залишаться без землі, голі й босі, то хто їм забороняє обрати нову владу, яка націоналізує землі, як колись радянська влада?

Щоправда, це спричинить серйозні проблеми на всіх рівнях, бо вартість землі треба буде відшкодувати, іноземні інвестори нам менше довірятимуть, а замість лихих агрохолдингів на землю повернеться голий-босий маленький українець, у якого знову не вистачатиме грошей на насіння, добрива, трактор, і тоді врожаї зменшаться, а ціни виростуть.

Але ж тоді земля буде знову в держави, а лихі агрохолдинги заберуться геть.

Хтось, звісно, напише, що корупція переможе, і лихі агрохолдинги нікуди не підуть, але це слова не громадянина з політичними правами, а вічного потерпілого, і таких людей нічим не переконаєш, бо це їхня релігія.

Продовжимо моделювати ситуацію і уявімо, що ми дійсно всі потерпілі, а не суб’єкти політичного процесу з політичними правами, і лихі агрохолдинги дійсно скупили всіх чиновників, а разом з ними і землю.

Така ситуація найбільше лякає маленького українця тим, що аграрний капіталізм ще більше поглибить прірву між багатими і бідними.

І вони матимуть слушність, бо це властивість капіталізму, яка так чи інакше реалізується щодня (поки ви читаєте цю статтю, хтось стає багатшим), але при цьому існування агрохолдингів в умовах аграрного капіталізму змінює поняття бідності навіть в умовах інфляції.

У фейсбуці, в черзі, чи по телебаченню ви гарантовано почуєте від когось нарікання на ціни, курс, подорожчання.

І ці «злидні» матимуть слушність, але все-таки зубожіння, на яке вони нарікатимуть, це зубожіння по-новому: порівняйте, як це роблять невдоволені, платоспроможність 100 гривень 1998 і 2018 р. — у 2018 р. на 100 гривень усе ще можна купити суповий набір, але порівняно з 1998 р. ми, звісно, почуватимемося обкраденими.

Зубожіння по-новому, коли худорлявість — це мода, а ожиріння – наслідок незбалансованого харчування, бо бідні люди хочуть просто наїстися, а не розбиратися в балансі білків і вуглеводів.

Але ви не зустрінете на вулиці дистрофіка, а люди не помирають від «іспанки» (грипу), як після Першої світової війни.

Людство розрослося до 7 мільярдів і стало жити довше, але при цьому майже побороло голод, бо лихі агрохолдинги конкурують між собою, а тому вони тепер шукають можливість не спекулювати на голоді, а продати врожай, щоб він не згнив на складі.

Сьогодні символом голоду стала Африка, і головна причина голоду – війна, яка підриває економіку, лише потім засухи і ніяк не міжнародні корпорації, які не зацікавлені, щоб зубожіле населення розповзалося по всьому світу.

Оскільки лихі агрохолдинги насіння, добрива і комбайни купують гуртом, а отже дешевше, то це робить їхню продукцію ще дешевшою, а тому кількість населення планети зростатиме й надалі, не лякаючись голоду.

А отримані прибутки лихі агрохолдинги вкладають у науку, розвиток інфраструктури, а також у гуманітарні проекти, щоб не допустити революцій і громадянських війн.

Це не означає, що кожен умовний агрохолдинг добрий і не може зашкодити умовним на’ві на їх умовній Пандорі.

Але в таких випадках агрохолдинг є лише одним із коліщаток у складному механізмі міжнародної торгівлі і тому хоч робить він це заради власних прибутків, але виграє від цього все семимільярдне людство.

Сьогодні врожай, як і тисячі років тому, може загинути від посух або злив, але тепер погода спричиняє не голодування населення, а банкрутство фермерів, на місце яких прийдуть інші і так до наступної посухи чи зливи.

Тому для мене агрохолдинги — просто менше зло.

Щоб зрозуміти це, порахуйте, скільки ви можете придбати сьогодні на 100 гривень продуктів від агрохолдингів, а скільки органічної їжі від адептів старовинних рецептів і ручної праці.

Замість нехай скромного, але гарантованого першого, другого і чаю з бутербродом ви отримаєте склянку простокваші і бутерброд з маслом, але вже без ковбаси.

Оскільки йдеться про «органічне» харчування, то саме час розібратися, чи хочуть лихі агрохолдінги отруїти наші землі, а потім і нас?

Ці страхи ґрунтуються на тому, що агрохолдинги використовують добрива, гербіциди, інсектициди, які допомагають зібрати максимальний врожай і довше його зберігати.

Тобто, повертаємось до того, що агрохолдинги рятують світ від голоду.

Негативні наслідки від дешевої їжі дійсно існують, але їх можна порівняти з «російською рулеткою», але грати, чи не грати в неї (тобто харчуватись дешевими «наколотими» продуктами чи дорогими здоровими) кожен обирає для себе сам.

Лихі агрохолдинги зацікавлені постійно продавати свій врожай, а для цього їм потрібно, щоб їхні потенційні покупці дожили до наступного року цілі й здорові, тому лихі агрохолдинги конкуруватимуть між собою, пропонуючи здоровішу їжу.

А тим часом адепти натуральної їжі так само можуть постраждати саме від маленького українця, бо багато історій, які я чув про те, як лихі агрохолдинги, котрі отруюють нас і наші землі, починалися словами: «Мій кум-сват-брат взяв з ферми відро добрив-гербіцидів-інсектицидів, кинув трохи, а воно все погоріло-почорніло-посохло».

Мораль цієї історії така: знай міру!

І якщо в агрохолдингах за почуття міри відповідають агрономи, то маленький українець на агронома витрачатись не буде, а свій врожай вважатиме апріорі екологічно чистим, хоча без аналізів у лабораторії насправді це ніхто не може гарантувати.

Продовжуючи тему лихих холдингів, які забруднять землю, хочу поставити максимально прості запитання.

Ви бачили, як агрохолдинги палять торішнє листя?

НІ!!! Не бачили і не побачите!

Ви бачили, як маленький українець палить торішнє листя і суху траву?

Запитання риторичне.

І не просто бачили, а нюхали, якщо їхали по трасі в сільській місцевості.

Верхній шар гумусу вигорає, підвищується ризик захворювань органів дихання, на автошляхах підвищується небезпека аварійних ситуацій, де-не-де спалахують пожежі, але повідомлення у пресі про шкоду підпалів і штрафи не можуть переконати маленького селянина, що він робить «бяку».

Понад те, загроза штрафу лише додасть маленькому українцеві азарту, бо скоріш за все минеться без штрафу, але вийде, наче він надурив державу з її хапугами-чиновниками.

Ви чули, як реве худоба, коли селяни дізнаються, що завтра оголосять карантин, і всю худобу можуть спалити в пересувних крематоріях?

Ні!!! Не чули і не почуєте!

Бо худобі в такому разі накидають на голову мішок із золою і тоді вона не верещить.

В такому випадку постраждати можуть усі: різник, і власник худоби, і покупець, який ризикне купувати м’ясо без довідки з лабораторії.

Ви ризикнете запитати у селян, що торгують вздовж траси, чи платять вони податки?

Чому ціна в них, як у магазині в Києві, хоча їм не треба платити за оренду, за охорону, за логістику?

Чи розуміють вони, що на яблучка, помідорчики і полуниці, які цілий день виставлені біля траси, осідає дорожній пил, і не все те буде можна змити?

Не питали, то не питайте, бо проклянуть так, що нікуди вже не доїдете.

Але погані все одно агрохолдинги, а маленький селянин – хороший.

Я це до того, що кожен маленький українець – це той самий агрохолдинг у мініатюрі: може волонтерам грошей на медицину і оптику для армії дати, а може дохлятину на м’ясо продати.

І поки ми (і я теж) лякаємось агрохолдингів, гідропоніка починає проникати в мегаполіси світу.

Гідропоніка дає можливість зекономити на логістиці та доставити врожай максимально свіжим.

Поки гідропоніка пропонує до столу лише салат (ну і коноплю, але це інше).

Але ентузіасти вже опановують вирощування екзотичних рослин, використовуючи можливості гідропоніки в тепличних умовах. Тож гідроферми на асфальті — це лише питання часу.

Тим часом у північних країнах давно використовують агроволокно, яке дозволяє проникати сонячному промінню і водночас захищає від приморозків, що дозволяє саджати насіння раніше. І для північних країн, і для південних вчені виводять нові морозостійкі або посухостійкі сорти. Тому помірний теплий клімат, річкова система, як і чорноземи, можуть перестати бути українським козирем.

Сьогодні наша земля ще цікавить інвесторів.

Але коли ГМО остаточно переможе, то тоді лише справою часу стане питання: де почнуть збирати по два врожаї за рік — на засушливому Півдні чи холодній Півночі?

І тоді вартість нашої землі впаде, а отже і кредит під заставу землі на насіння і добрива маленькому українцеві в банку дадуть менший, і врожай йому доведеться продавати дорожче, щоб окупити витрати.

Але його врожай можуть і не купити, бо світ не стоїть на місці, і маленький українець знову опиниться без землі.

Лихий агрохолдинг може так само збанкрутувати, але це ударить лише по його власниках, а не по всіх маленьких українцях, і на його місце прийде тоді інший агрохолдинг, який теж ризикуватиме своїми капіталами.

Тож ідеалізувати агрохолдинги не треба, але й демонізувати їх безглуздо.

В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!