Перейти до основного вмісту

Зернотрейдери і тіньовий ринок агропродукції в Україні: Скільки зерна розкрадають на елеваторах

А зараз про щось важливе: скільки зерна в Україні розкрадають на елеваторах? Аналізуємо.

За останні два роки в суди надійшло більше ніж 2 тисячі справ про крадіжки зерна на елеваторах. Незважаючи на те, що на державних операторів припадає 72% активів галузі, усе-таки найбільше зерна «губиться» в приватному секторі. Ефект масштабу стає негативним, тому що стає дедалі важче і витратніше підтримувати систему внутрішнього контролю. Оскільки на суди та правоохоронців надії мало, крадіжки зерна упереджують посиленою охороною, електронним обліком та боротьбою із внутрішньою корупцією. Ми звикли, що держпідприємства традиційно програють ринковому механізму щодо ефективності, проте існують і винятки із правил.

Українська судова система за два останні роки розглянула понад тисячу справ про крадіжку майже 1,5 млн тонн зерна на приватних елеваторах. Для кращого розуміння, в еквіваленті середніх світових цін це 300 млн доларів, чи 2,2% від усього зібраного врожаю 2018-го. Причини — внутрішня корупція власників елеваторів, які завдяки «лазівкам» у законодавстві просто присвоюють собі чуже, розміщене для зберігання збіжжя.

"

Утім, неефективними та корумпованими «за замовчуванням» прийнято вважати саме державних операторів, які, за підрахунками Мінекономрозвитку, володіють 72% усіх активів галузі. Подібні переконання підкріплюються додатковими медійними повідомленнями на кшталт «Аграрні ДП створюють на 60% менше доданої вартості, ніж приватні агрокомпанії», «СБУ розслідує спробу крадіжки зерна на 36 млн гривень із складів ДПЗКУ» або ж «Аграрний фонд у 2018 році недорахувався 4,2 тисячі тонн зерна».

Такі повідомлення органічно вписуються в загальний дискурс про економічну неефективність державних підприємств. Паралельно Мінекономіки наголошує, що бізнес не поспішає купувати ДП як і через їхню фізичну застарілість, так і через неефективність їхнього менеджменту.

Однак автори таких медійних повідомлень мають враховувати й саму специфіку галузі та середньоринкові норми технічних утрат по країні, щоб у результаті робити ґрунтовні висновки.

Масштаби втрат зерна в Україні

У нашій державі середні втрати зерна під час зберігання як у державному, так і в приватному секторі агроринку сягають  10%, тоді як у країнах ЄС не набагато менше — 5–7%. Причина цієї проблеми — не технологічні особливості роботи українських елеваторів, а прогалини в національному законодавстві та в роботі судів і правоохоронців.

Так, теоретично під час закладання в елеватор зерна на зберігання власник продукції має отримати від оператора зерносховища сертифікат і складське свідоцтво на збіжжя. Ці документи, за законами «Про ринок зерна в Україні» та «Про сертифіковані склади та складські свідоцтва», теоретично дозволяють аграрію і засвідчити право власності на розміщене зерно, і використати свій урожай як заставу для банківської позики.

На практиці ж згадані документи можуть видавати лише сертифіковані елеватори. Проте зараз агроринок визначеної процедури сертифікації зерносховищ не має: раніше процес регулювала постанова Кабміну «Про порядок видачі сертифіката відповідності послуг із зберігання зерна», що вже втратила чинність. Натомість нового аналогічного документа АПК іще не отримав.

Утім, згідно з тим ж законом «Про ринок зерна», будь-яке зерносховище зобов’язане приймати врожай на зберігання від будь-якої особи. Відповідно, елеватори видають аграріям складські свідоцтва, але ці документи фактично не мають жодної юридичної сили. Відтак, за наявності злого умислу будь-який недоброчесний оператор зерноскладу може собі привласнити чужий урожай, опираючись на начебто недійсність документів про право власності на продукцію. Так, зокрема, трапилось із ПАТ «Аграрний фонд», який, не маючи власних складських та елеваторних потужностей, зберігає закуплене зерно на елеваторах інших учасників агроринку. Тому, якщо відповідно до звіту Держаудитслужби за період із 2016 по 2018 рік свої 4 тисячі тонн утраченого зерна «Аграрний фонд» зберігав на одному із КХП Івано-Франківської та Полтавської областей. Візуальна перевірка зерносховища працівниками «Агрофонду» та Мінагрополітики виявила не лише фізичну нестачу збіжжя, а й відсутність на підприємстві будь-яких документів на нього.

Слід зазначити й те, що в період із 1 січня 2018 року по 1 лютого 2019 року у Єдиному реєстрі судових справ зафіксовано аж 729 подібних справ про крадіжки зерна на приватних елеваторах: їх вчинили або сторонні особи, або ж працівники самих елеваторів.

Прикметно, що 22 справи про крадіжки збіжжя завершились узагалі «примиренням сторін», оскільки таку опцію допускає процесуальне законодавство, і в такому разі крадій уникає будь-якої відповідальності, зокрема, перед аграрієм-роботодавцем. В інших 707 випадках злочинці отримали незначні покарання, оскільки йшлось про начебто незначні обсяги крадіжок зерна. Максимальний зафіксований обсяг утрат становив лише 10 тонн збіжжя (тобто вантажівка), в основному — декілька мішків сумарною вагою до 200 кілограмів.

"

Хоча, якщо звернути увагу на матеріали судових справ, у яких вказано, що слідчі експертизи визначали лише можливу вартість викраденого зерна; обсяг крадіжки визначали візуально, без будь-яких контрольних замірів на зерносховищах. Окрім того, ці матеріали не дають відповіді на головні питання: кому ж піймані крадії планували збути поцуплене зерно, і про які обсяги торгу краденим було домовлено? А такі відповіді могли би дати краще розуміння «тіньового ринку» зерна не лише для експертів, а й для силовиків.

В результаті ми бачимо ситуацію, коли відбуваються багатомільйонні зникнення та крадіжки зерна, а за результатами розслідувань усе закінчується «примиренням сторін» чи висновком про викрадення «декількох мішків» замість десятків тонн. Водночас, коли з’являється інформація про виявлення втрат на державних підприємствах навіть за умов наведення аргументованих пояснень, одразу ж публікується шквал критики державного апарату без адекватної оцінки ситуації.

Тому потрібно зрозуміти головне: крадіжка зерна відбувається в різних обсягах і на всіх підприємствах галузі — чи то державних, чи то приватних, без винятків. Нині це глобальна проблема, оскільки тіньовий ринок зерна продовжує безперешкодно функціонувати та приносити мільярди його операторам, але ніхто цього чомусь не помічає.

Особливості національної системи контролю від «утрат»

За цих умов існує два способи, як убезпечити агропідприємство від утрати зерна. Однак спочатку потрібно розділити всі підприємства на власників і орендаторів, а не на державні та приватні підприємства. Власники складських потужностей вважають за краще паралельно нарощувати платню персоналу та встановлювати системи онлайн-обліку ресурсів виробництва і продукції на складах. Ефективність такого способу підтверджена і емпіричним досвідом самих аграріїв, і статистичними даними. Зокрема, як повідомили в агрохолдингу UkrLandFarming, «новітні технології не лише здатні покращити ситуацію, а й у рази зменшують крадіжки в агровиробництві».

Щоправда, в даному випадку йдеться радше про психологічний ефект: «якщо механізатор розуміє, що за ним стежать, то йому не захочеться взайве ризикувати». «До прикладу, які ви б системи з контролю пального не ставили, водії вільно в день можуть ˮзекономитиˮ до двадцяти літрів пального. Якщо брати технології з контролю за врожаєм, то за прикладом ULF вони зменшили крадіжки на 98%, але все одно зерно мішками крадуть — таке не проконтролюєш», — коментував ситуацію заступник директора департаменту ІТ Володимир Бабін. Своєю чергою, аби уникнути «внутрішньої» корупції, «Миронівський хлібопродукт» іще 2017 року перейшов на закупівлі виробничих ресурсів та агросировини виключно за річним планом торгів, розповів начальник комерційного управління МХП Григорій Копілевич.

Подібним шляхом пішов і Держрезерв як один із державних гравців агроринку: за 3 роки 10 елеваторних комплексів збільшили обсяг перевалювання зерна від 400 тис. тонн до 700 тис. тонн на рік. Відтак, Держрезерв знайшов кошти і на системи відеонагляду, і на посилення відомчої воєнізованої охорони.

Якщо ж говорити про іншого великого держоператора елеваторних потужностей — ДПЗКУ, то в цьому випадку не все так добре.

Формально нема жодних підстав говорити про небезпеку крадіжок урожаю, хіба що про не завершені замахи на майно та зерно корпорації. Зокрема, весною 2018 року СБУ попередила захоплення елеватора держкорпорації вартістю в 60 млн гривень, а в липні спецслужба упередила крадіжку зерна на 36 млн гривень з одного із зерносховищ держкорпорацій на півдні України. Проте це все здобутки СБУ, а не ефективного внутрішнього керівництва та контролю.

Щодо самого державного підприємства, то, ґрунтуючись на матеріалах аудиторських перевірок, можна зробити висновок, що нинішній менеджмент ДПЗКУ радше приховує факти можливих утрат зерна під час зберігання на власних елеваторах. Зокрема, як ідеться в аудиторському звіті компанії Baker Tilly, формальний збиток від зміни вартості «біологічних активів» (тобто зерна) 2016 року становив 25 млн гривень, 2017-го — 19 млн. Подібні показники можна було б списати на коливання вартості зернових на світовому ринку. Однак звіт української Держаудитслужби вказує на те, що в ДПЗКУ фактично відсутній внутрішній контроль за діями персоналу, зокрема, щодо попередження «внутрішньої» корупції. Так, 22  перевірки у 2017–2018 роках засвідчили надмірну розтрату 42 млн гривень як із бюджету, так і з «оборотних активів» держкорпорації. Хоча при цьому, як додають у Держаудитслужбі, в структурі ДПЗКУ цілком «ефективно» працює департамент економічної безпеки, що упереджує угоди з недобросовісними постачальниками зерна.

Також слід згадати і контракт із Китаєм на 3 млрд доларів США та всі нюанси, пов’язані з ним. Торік розпочався процес погашення 1,5 млрд доларів, отриманих іще 2013 року, разом із відсотками. Але, за умов збиткової діяльності підприємства та оціночної вартості активів всього в 700 млн доларів, погашення кредиту за власний рахунок ДПЗКУ — нездійснена мрія. Тому, навіть продавши компанію, майже половину кредиту доведеться гасити державі.

За таких обставин Держаудитслужба наполегливо рекомендувала посилити контроль за «внутрішньою» витратою ресурсів у структурі ДПЗКУ. Утім, функціонери держкорпорації чомусь обрали варіант лише публічно обуритись висновками державних аудиторів, а не змінити систему боротьби із внутрішньою корупцією на підприємстві.

Принципово інші інструменти боротьби запроваджені в «Агрофонді». Уже було згадано, що компанія не має власних елеваторів, відтак, закуплене зерно доводиться зберігати на складах інших гравців агроринку. Тож, аби уникнути ексцесів, коли закуплений урожай поцупить або рядовий працівник, або ж власник зерносховища, в «Аграрному фонді» наперед ретельно перевіряють можливих контрагентів, і за будь-яких сумнівів «відсікають» неблагонадійні пропозиції співпраці. Для такої аналітичної роботи в структурі держкомпанії утворено спеціальні відділи економічної безпеки та внутрішнього контролю. Окрім того, середня заробітна плата персоналу «Агрофонду» становить 46,6 тис. гривень за середньої зарплати в АПК у 7,7 тис. гривень: ідеться як і про запобігання корупції, так і про ринкові інструменти стимулювання працівників.

Результатом застосування такого ризик-менеджменту стали цілком конкретні результати: за минулі три роки «Агрофонд» утратив лише 4,2 тис. тонн зерна. Фактично втрачено лише 0,1% від загального обсягу збіжжя, законтрактованого держкомпанією в 2018 році, за умови того, що середній показник по галузі становив 10%.

Загалом можна зробити висновок, що, хоча 70% активів АПК галузі перебувають у власності держави, не можна виступати категорично проти всіх державних підприємств і наполягати на повній приватизації ринку. Потрібно розуміти, що серед усіх ДП є ті, які, працюючи у своєму секторі АПК, виконують іще функції державного регулятора, який зсередини діє на ринок та запобігає створенню монопольних надбудов. Наприклад, «Агрофонд» займається кредитуванням малого і середнього фермерства у посівний період через механізм гнучких форвардних контрактів; ДПЗКУ — мала би відкривати східні ринки для українських експортерів агропродукції, а не який уже рік поспіль показувати мізерні обсяги експорту зернових та нарощувати показник збитковості; НААН — мала би забезпечити сектор АПК якісною селекцію нових сортів агрокультур, які давали б хороші врожаї та якісні характеристики плодів, але останнє, що ми згадуємо про НААН, це не виведені нові сорти пшениці, а корупційні скандали про розкрадання державних земель.

Тому в міру проведення політики приватизації державних підприємств, говорячи про «ефективність» ДП, потрібно дивитись більш глобально і розуміти, що є ті нечисленні державні компанії, які не тільки ефективно працюють та конкурують із приватним сектором, водночас приносячи мільйони доходу державі, а й виконують системно важливі функції регулятора ринку. Щодо всіх інших, то це просто збиткові компанії, які замортизовують державні активи у своїх цілях, через це ці підприємства потрібно поступово ліквідовувати та не обтяжувати країну мільярдними збитками.

IMF Group

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции

''