Бразильський подвійний агент терористичної організації «ДНР» Дієго Марчук: як провалилася спроба вкоренити «крота» у полк «Азов»

Примітка редакції. Про невдалу спробу вкорінення російськими спецслужбами шпигуна у НГУ та, головне, про остаточне розвінчування міфу про «інтернаціоналізм», яким кремліни послуговуються досі в рамках пропаганди — в матеріалі Дмитра Яцюка для «Новинарні».

Серед дюжини бразильських терористів, які взяли участь в російсько-українській війні на боці незаконних збройних формувань, житель Сан-Паулу Дієго Жозе Марчук Полоніу (Diego José Marchuk Polónio) виділяється польсько-литовсько-українським походженням та, якщо так можна сказати, «побутовим антикомунізмом».

У поле зору українських OSINT-груп цей юнак (14 листопада 1993 року народження) потрапив наприкінці 2015-го, коли звернувся до міжнародної групи InformNapalm, представившись  громадянином Бразилії, що воював на Донбасі за «ДНР», але розчарувався в ідеях «Новоросії» та бажає вступити до… полку «Азов» Національної гвардії України.

Наявна на сьогодні інформація дає можливість припустити, що «євразійські» структури, отримавши «добро» від своїх московських кураторів, вирішили вкоренити в «Азов» свого «крота». Українці були пильні, а «злиту» Дієго інформацію використали проти його ж спільників.

Вітання «Азову» від бразильців

Дієго Марчук

«Вітання з Бразилії,

Я був бразильським добровольцем у новоросії десь близько півроку. Я є та завжди був АНТИкомуністом. Просто хотів навчитися у них воювати проти комуністів у Бразилії (щось на зразок майдану може статися тут). Під час перебування там спостерігав жорстокість, насильство, тортури, рабство, злодійство та корупцію (також знаю позиції та ключові місця). Готовий допомогти, надавши всю можливу інформацію про цей досвід. Якби це було можливо, хотів би приєднатися до батальйону "Азов". Дякую за відповідь, без різниці, чи вона буде позитивною чи ні».

(Текст звернення Дієго до InformNapalm англійською мовою, авторські орфографія та пунктуація збережені.)

Скріншот повідомлення Дієго Марчука

Не варто казати, що в InformNapalm не повірили в щирість таких переконань бойовика та після короткого листування передали його «справу» бразильській OSINT-групі «Миротворець Бразилія», структурному підрозділу української групи «Миротворець» у цій латиноамериканській країні.

Судячи з листування з бойовиком та подальшого OSINT-розслідування, Дієго Марчук, маючи дійсно якісь антикомуністичні переконання та мріючи про пригоди, славу і мандрівки, бажав вступити до французького Іноземного легіону. Та оскільки в хлопця не було жодного військового досвіду та достатньої фізичної форми, було малоймовірно, аби його прийняли до цього елітного підрозділу.

Гра в «Пятнашку»

Точно не відомо, але, найімовірніше, через контакти в соціальних мережах Дієго познайомився із Сергієм Муньє (3 серпня 1990 чи 1992 року) — молодим луганчанином, який емігрував з України у 10-річному віці разом із матірʼю та який дійсно служив в Іноземному легіоні (у 1-му «тубільському» полку спагі). Цей міжнародний терорист двічі брав участь у бойових діях проти України, у 2014 та 2015 роках, у лавах НЗФ «Восток» і «Пятнашка».

Муньє у Франції симпатизує ультраправим, а в Україні був близьким до російських неонацистів із «Православної армії» (ідеологічний «дах» РНЄ Баркашова у війні проти України). Російська преса, зокрема канал «Росія 24», представляє його як «французького добровольця у лавах ополчення Донбасу».

Певний час Сергій Муньє («Француз») був інструктором у так званій «інтернаціональній бригаді «Пятнашка», де тренував іноземних бойовиків передусім завдяки тому, що мав військовий досвід і знав російську й англійську мови.

Бойовик брав участь у боях проти ЗСУ у Пісках, Мар’їнці та Дебальцевому.

Саме Муньє переконав Дієго Марчука поїхати воювати на схід України, поєднавши таким чином одразу дві мрії бразильського бойовика — отримати цінний бойовий досвід і трохи заробити.

Відомо, що незаможному представнику середнього класу Марчуку (зважаючи на вигляд будинку його родини у Сан-Паулу) за участь у війні проти  українців обіцяли 17 тисяч російських рублів у місяць.

Відеоінтервʼю Сергія Муньє

Точно відомо, що Дієго Марчук перебував в Україні з 19 лютого 2015-го по 07 вересня 2015 року, нелегально перетнувши неконтрольований відрізок державного кордону на окупованому сході нашої країни.

Свій перший досвід серед терористів він отримав у банді «Unité Continentale» (іноземна частина НЗФ «Призрак», фактично припинила своє існування).

Ця група була створена франко-сербськими «дугіністами», у першу чергу відомими терористами — франко-колумбійцем Віктором Альфонсо Лентою та франко-сербом Ніколя Перовичем (до яких пізніше приєдналося по півдюжини бразильців та іспанців).

Дієго Марчук

Сам Дієго Марчук описує «Unité» як групу, якою опікувалися куратори ФСБ, від яких це НЗФ постійно отримувало фінансування, оперативні завдання й інші «цінні вказівки».

Перебуваючи в «Unité», Марчук час від часу перетинався з уже добре відомим читачам «Новинарні» Рафаелем Лусваргі. Дієго описує бразильця Лусваргі як досить-таки слабкого командира та вояка, абсолютний продукт піару, такого собі «метросексуала» від тероризму, який більше уваги приділяв своїм селфі та кілту, аніж підлеглим.

Рафаел Лусваргі (ліворуч)

Читайте також: Суд Лусваргі: війна, вина, каяття і каторга.

На Донбасі Марчук також познайомився із командиром НЗФ «Призрак» Олексієм Мозговим, якого також згадує «незлим тихим словом»:

«Зазвичай Мозговий, колишній лідер бригади "Призрак", відомий своїми помилками не брати участі у боях. Тип, який назвав іноземця з міжнародної групи — мавпою. День, коли надійшла звістка про смерть цього типа, став святом серед іноземців».

(Текст коментаря Дієго португальською мовою, на сторінці бразильських «дугіністів» у Facebook, принтскрін з веб-кешу, збережені авторські орфографія та пунктуація)

Варто пояснити, що майже всі бразильські терористи, які воювали на сході України, тією чи іншою мірою мають афро-бразильське коріння, тому побутовий расизм місцевих «захисників Новоросії» був для них іще одним елементом стресу в умовах бойових дій, до яких більшість із них не були готові ані фізично, ані психологічно.

Двомісячний досвід у НЗФ «Пятнашка», яке тоді діяло в районі селища Широкине, Марчук також оцінює вкрай негативно (запис у мережі Facebook від 29 жовтня 2015 року, на сьогодні вже стертий):

«Принаймні, ви не повинні цитувати цю "Пятнашку" на цій сторінці після того, як цей батальйон виї*ав бразильців, які пройшли через нього, батальйон корумпований на всіх рівнях […] Його командири мало цікавляться життям добровольців, стомився бачити людей, які гинуть через дезорганізацію та нестачу спорядження».

(Текст коментаря Дієго португальською мовою, збережені авторські орфографія та пунктуація)

Дієго Марчук часто скаржився у приватних розмовах на те, що в «Пятнашці» він постійно страждав від жорстокого поводження, насамперед як бразилець та іноземець. Бойовики навіть одного разу вкрали його особисті речі. Як згадував сам найманець, члени бригади «бажають смерті своїх колег, аби заволодіти їхніми особистими речами».

Причому крадіжками речей серед своїх займалися не лише місцеві члени банди чи росіяни, а й навіть французькі «добровольці», зокрема вже згаданий Сергій Муньє та Маель Шлю (28 січня 1988 року народження), у минулому — капрал французької армії. Дієго згадує, що обидва французи постійно крали особисті речі поранених та мертвих терористів, могли пожертвувати кимось з «ополченців», відправивши такого на явну смерть у суперечці за право вважатися більш впливовими командирами своєї банди.

Бразилець описує Сергія Муньє як «салонного лівака», позера та пропагандиста, який лише фотографувався на фронті, «показуючи всім подряпини, нібито це були бойові поранення».

Результати українського OSINT-розслідування дають підстави вважати, що на сьогодні у Франції існує невелика, але активна мережа вербувальників для війни за «Новоросію», сформована серед російських та пострадянських ветеранів Іноземного легіону, з явною допомогою дугінських «євроазійських» структур, яких, скоріше за все, курирують співробітники ФСБ.       

За словами Дієго Марчука, командир «Пятнашки» Ахра Авідзба («Абхаз»)  продавав гуманітарну допомогу іноземним членам свого ж власного НЗФ, тоді як росіянам її передавали безкоштовно, хоча в невеликій кількості.

Також Дієго розповідає, що іноземці отримували військове спорядження та харчі лише в останню чергу. З грошей, які одержували члени «Пятнашки», по 2 тисячі  російських рублів «Абхаз» забирав собі офіційно — на потреби підрозділу.

«Спартанські» умови

Через два місяці після перебування в «Пятнашці» Марчук обрав собі нове незаконне збройне формування, перейшовши до так званого батальйону «Спарта» під оруду тоді ще живого «Мотороли» — Арсена Павлова. Це НЗФ, за його словами, отримувало найкраще російське озброєння й техніку, що надходили на схід України.

Діяльність самого «Мотороли» Дієго оцінював як піар. За його словами, «Спартою» керують російські військові спеціалісти та куратори з ФСБ, які використовували Павлова лише як певний символ.

«Моторола», за згадками Дієго Марчука, був зовсім не таким сміливцем, як його змальовувала російська пропаганда — він ніде публічно не зʼявлявся без великої кількості охорони, яка, своєю чергою, намагалася не потрапляти в камери російських телепропагандистів.

Читайте також: Хакери зламали Viber «Мотороли»: перед вбивством із будинку зняли охорону, він завів коханку. ФОТО.

Дубовий «Фелікс»

На початку квітня 2015 року у бразильському часописі «Isto é» вийшов спеціальний репортаж під назвою «Хто такі бразильці на війні [в Україні]?» («Quem são os brasileiros em guerra»).

У матеріалі йшлося про більшу частину бразильських терористів на Донбасі. Один із героїв репортажу — «Фелікс», юнак 20 років (Дієго Марчуку тоді вже виповнився 21), студент, без жодного військового досвіду, який прибув в окуповану Україну зі своїм «татом» у лютому 2015-го. Уже в середині березня «Фелікс» захворів на пневмонію, яку заробив у холодних окопах передової: «Справжня війна дуже відрізняється від того, що ми собі уявляємо, вона зовсім не схожа на компʼютерні ігри».

При цьому журналіст розповідає, що у Бразилії Фелікс любив грати в шутери, як-то «Поклик честі» та «Медаль за відвагу». А перебуваючи на Донбасі, бойовик запевняв, що «не сповідує та не є прихильником жодної політичної ідеології».

Ретельно порівнявши особисті дані Дієго Марчука з даними позивного «Фелікса», група «Миротворець Бразилія» дійшла висновку, що це одна й та сама особа.

Майже збігався вік бойовика, час його приїзду на окуповану частину території України, відсутність військового досвіду та любов до комп’ютерних «стрілялок».

Єдина різниця була в царині ідеології, що, в принципі, можна пояснити конспірацією з боку самого бойовика, чию пряму мову цитує бразильський журналіст Ян Боєхат (Yan Boechat), відомий своїми симпатіями до бразильської та міжнародної «лівиці».

Провівши (з допомогою української групи «Миротворець») напівпрофесійний порівняльний аналіз елементів обличчя Дієго Марчука та «Фелікса», українські активісти отримали, в принципі, вже очікуваний результат: 67% вірогідності того, що бойовик «ДНР» «Фелікс» у масці, якого зображено із РПГ-7 в руках на обкладинці «Isto é» (та деяких інших бразильських публікаціях), та бразильський громадянин Дієго Жозе Марчук Полоніу — це одна й та сама особа.

Бажання служити в ОЗСП «Азов»

За словами Марчука, головною мотивацією для переходу на службу в український окремий загін спецпризначення «Азов» Нацгвардії України були його антикомуністичні та праві переконання.

Аби підтвердити серйозність своїх намірів, бразилець передав українським OSINT-активістам певну закриту інформацію, а саме: імена та контакти командирів та вербувальників до лав незаконних збройних формувань у Росії, Європі та Бразилії; мапи розташувань озброєних банд терористів на Донбасі (місце, де розміщена база батальйону «Спарта»), маршрути пересування бригади «Пятнашка», особисті характеристики лідерів НЗФ, зокрема «Мотороли» та Рафаела Лусваргі.

Частина інформації не становила жодної оперативної цінності, але частина виявилася дійсно цікавою та була використана Україною для створення психологічного портрету Лусваргі, що стало важливою частиною спецоперації з його виманювання та затримання в Києві у жовтні 2016 року.

Після того, як Дієго Марчук так і не зміг переконливо пояснити своє бажання служити у полку «Азов», він розповів, що нібито у 2015 році був готовий здатися СБУ, але лише на території РФ (sic!), аби гарантовано не потрапити до української вʼязниці.

Щоб вільно перебувати у Європі та інших країнах світу (авантюрна натура кликала Дієго до Сирії, воювати у лавах курдських загонів самооборони YPG), він остаточно вирішив утекти з «ДНР», передавши українським OSINT-активістам компрометуючу інформацію про бойовиків та очікуючи у відповідь певної лояльності з боку України.

Малоймовірно, що спроба вкорінення Дієго у полк «Азов» як «крота» була частиною професійної операції ФСБ. Так само малоймовірно, що це була його особиста ініціатива. З огляду на те, що бразильський бойовик ніколи не припиняв контактів з ультраправими франко-сербськими прихильниками «євроазійства», логічно припустити, що операцію могли придумати «дугіністи», пізніше отримавши схвалення від своїх московських кураторів.

Читайте також: 12 найманців з-за океану. Портрети бразильських терористів на Донбасі.

На цьому тлі Дієго Марчук виглядає ще одним іноземним «корисним ідіотом», який, попри своє частково українське походження, за власним зізнанням, «майже нічого не знав про Україну чи Майдан, лише чув якусь інформацію про те, що українці захищали інтереси прогресистів (тобто геїв і наркотики тощо). Думав, що Росія більше не комуністична, але прибувши у "ДНР", побачив тут якусь невеличку комуну».

Джерело: Новинарня.