Час колотися — хто замовив Катю Гандзюк?

Примітка редакції. Ніде правди діти: головний редактор «Петра і Мазепи» не любив Катю Гандзюк, а Катя Гандзюк не любила головного редактора «Петра і Мазепи». У нас були певні розбіжності у поглядах. З огляду на не дуже делікатну вдачу обох, ми не були ввічливі один до одного.

Але окрім особистих конфліктів, є певні принципові речі. Зокрема, принциповим є наше переконання, що журналісти та активісти можуть ставити запитання, коли хтось із них гине.

Цей текст спочатку було опубліковано в іншому виданні, де він згодом вийшов із правками. Ми вважаємо за необхідне підтримати колег і опублікувати оригінал.

В один з літніх вечорів я поспішала додому, під під’їздом на мене чекала Катерина. Вона приїхала в Київ по справах і, як це нерідко бувало, зупинилася у нас вдома. Перед входом у двір стовбичив молодик із напруженим обличчям. Замість вітання Каті я показала в його бік:

— Це за тобою тіхарь?

— Чого відразу за мною? Може, тобі вже власного виділили!

Ми сміялись над безглуздою і тупою машиною МВС, але зрештою, вона доклала неабияких зусиль для того, щоб забрати у Каті життя.

Коли ми говорили з нею про це, вже після нападу, в лікарні, вона сказала, що навіть якщо в МВС прямо не причетні до нападу, вони все одно винні в тому, що він став можливим. За нею слідкували постійно. Після публічного конфлікту з Артемом Антощуком — начальником Управління захисту економіки в Херсонській області (Катя звинуватила його в корупції й здирництві), за нею слідкували кожної хвилини. Вона не могла піти в кафе, на пляж або в перукарню так, щоб не бачити поблизу людину, яка знімає її на телефон. Саме через це постійне переслідування вона не помітила того, що за нею слідкують не просто «мусора» заради контролю, а вже справжні вбивці.

Вона пригадала потім, що бачила виконавців і до нападу, тобто вони не були такими вже професіоналами у справах замовних вбивств, і якби не звичка до постійного переслідування, Катя, безумовно, могла б надати зустрічам своїх майбутніх вбивць більшого значення і вжити необхідних заходів безпеки.

На її обкладинці в ФБ довго було фото з урбаністичним пейзажем. На сірій стіні зроблено надпис балончиком: «Мусора, сосать»! Катя казала, що змінить цю обкладинку тільки тоді, коли суд визнає, що вона не порушила закону, звинувативши співробітника МВС Артема Антощука в корупції і здирництві. Здавалось би, це просто задиркуватий жарт, але поліцейські не могли вгамуватися через це багато місяців. Вона розповідала, що їй писали, погрожували, переказували «вітання» через знайомих, і все з однією метою — «нехай вона змінить обкладинку на ФБ». Ми не могли повірити в те, що серйозних дядьків у погонах можуть щиро турбувати такі речі, глузували з цієї ситуації, але, здається, недооцінили їхньої образи. До речі, обкладинку Катя змінила саме тоді, коли суд виніс рішення на її користь.

Конфлікт з Антощуком, варто визнати, був не єдиним конфліктом з МВС. Почати, мабуть, варто з того, що Катерина співпрацювала з нашою «новою поліцією» певний час після її створення — читала лекції і проводила тренінги для поліцейських. А коли стало зрозуміло, що переатестація провалена, люстрація не відбулася, а волонтери і громадські активісти своєю репутацією просто прикрили імітацію реформи, Катя вголос говорила про те, що це і є початок реставрації режиму Януковича.

Вона взагалі багато говорила про «мусорську хунту», про те, що МВС і ГПУ і є тими органами, які корумпують владу в країні, починаючи з найнижчих ланок. Вона сміливо ділилася своїм досвідом і розповідала, як відбувається знищення керуючого класу.

Чиновник, який обіймає впливову посаду, одразу отримує у спадок співробітника МВС або ГПУ, який повідомляє йому, що для того аби працювати, він має сплачувати фіксовану суму панові полковнику. Неважливо, де саме він братиме ці гроші, але є відомі схеми, де непомітно і цілком безпечно можна, так би мовити, заощадити — і для себе і для людини в погонах. Ті, хто відмовлявся, дуже швидко опинялись на вулиці, а може і в гірших місцях. А ті, хто погоджувався, назавжди сідали на корупційну голку силовиків, в яких відтепер була не тільки своя доля, але і тека на чиновника — слухняного і дуже лояльного.

Ця схема не спрацювала з Катериною. Катя розуміла, що є тільки один спосіб порятунку — максимальний розголос. Вона зробила шоу з намагань себе корумпувати, вона сміялася в обличчя недолугим силовикам, які настільки звикли до того, що ця схема не дає збоїв, що просто не знали, що робити, і розгублено белькотіли якісь банальності.

На всі спроби втягнути її в якісь вигідні схеми Катя сміялася. І навіть не тому, що була такою прекраснодушною. Вона пояснювала колегам: «Може для вас посада начальника управління в Херсоні — це і є пік кар’єри, але в мене більші плани. Я хочу бути справжнім великим політиком і не збираюся гнити тут разом із вами під мусорським чоботом. А для великої кар’єри мені потрібна чиста репутація».

Вона свідомо відмовлялася від посад і обов’язків, які традиційно пов’язані з грошима. Вона не мала стосунку до тендерів, розподілу землі, реклами тощо. Саме тому після трьох місяців брудних кампаній проти Каті жодного доказу заробляння грошей у владі ніхто так і не зміг надати. Бо їх просто не існує. Катя намагалася зробити все для того, щоб звинуватити її в корупції було майже неможливо — займалася внутрішнім розпорядком роботи виконкому, документообігом, печатками, медіаполітикою і загальним баченням того, куди треба рухатись, але не грошима, землею та ресурсами.

Така позиція відбивалася і на стилі життя. Вона жила з чоловіком і татом у двокімнатній квартирі в спальному районі, до Києва часто їздила блаблакаром, в столиці зупинялася у друзів.

Ні, Гандзюк не бідувала, звісно, але її життя можна впевнено назвати життям представника середнього класу, принаймні такого, яким він є в Україні.

У Катерини був особистий конфлікт з Іллєю Кивою. Він вперто називав її корупціонеркою, звичайно, що не наводив ніяких доказів, і не припинив своїх нападок і брутальних висловів навіть після того, як стався напад. За це, до речі, в останні дні свого життя Катя встигла подати на Киву до суду. Катерину обурював той факт, що Кива, не маючи жодної офіційної посади, приїздить у Херсон і роздає накази поліцейським, які буквально тремтять при його появі. Ще більше обурення викликало те, що майже так само вільно щодо поліцейських поводився Кирило Стремоусов — голова СПУ (під керівництвом Киви) в Херсоні.

Стремоусов був і залишається прибічником «Русского Мира», одним із тих, хто намагався будувати «Новоросію» на теренах південно-східних регіонів України. Він влаштовував масові акції під російськими триколорами, він був (а може, і лишається) представником Віктора Медведчука в регіоні, зрештою, саме він нещодавно намагався відбити у конвоя СБУ затриманого в Херсоні кримського депутата «Єдиної Росії». Цей випадок, хоча і задокументований на відео, досі не розслідується національною поліцією. Напевно тому, що чіпати сепаратиста під дахом аваковського Киви місцева поліція не має права.

Катерина часто говорила і писала про те, що МВС у Херсоні тісно співпрацює з окупантами.

З росіянами вона пов’язувала і фігуру голови обласної ради в Херсоні — Владислава Мангера, який є колишнім помічником депутата Партії регіонів Журавка (зараз переховується в ДНР). Про діяльність Мангера і його кримінальне минуле найближчий друг Каті Сергій Нікітенко зняв цілий фільм:

Невдовзі після того, як це відео було оприлюднено, стався напад на Нікітенка – його побили невідомі. Напад, звісно, не розслідується й досі.

Владислав Мангер є представником «Батьківщини». До речі, Катя вийшла з партії саме у зв’язку з тим, що туди прийшов (і одразу на керівну посаду) Владислав Мангер. Звісно, справа не тільки в самому Мангері, який викликав у неї огиду, справа в тому, що для неї особисто саме тоді стало очевидним, що Юлія Володимирівна має дуже щільні зв’язки з російською владою і російським криміналітетом.

Вона мала серйозний конфлікт і з головою регіонального управління «Укртрансбезпеки» Ігорем Пастухом. Колись він був першим заступником міського голови, і саме Катерина змусила його піти з посади. Вони були друзями і соратниками певний час, але Пастух був одним із тих чиновників, хто так і не зрозумів, що Майдан — це не про зміну керуючих потоками. Це про інше. На посаді в «Укртрансбезпеці» він також потерпав від Катерини. Вона зорганізувала патрулі, які чатували на дорогах і змушували водіїв перезважувати фури. Надлишок фіксували, і володарі вимушені були сплачувати штрафи. Це вдарило по ще одній схемі, яка працювала десятки років і раптом почала ламатися. До речі, Ігор Пастух, як не дивно, є представником Народного фронту в Херсоні і колись навіть керував виборчою кампанією Іллі Киви.

Конфлікти з БПП, звісно, також були. У міськраді – з секретаркою ради Оленою Урсуленко, яка регулярно намагалася усунути з посади мера, щоби стати в.о. голови міста. Катерина, правда, не ставилася до Олени і її «заколотів» серйозно. Масштаби особистості пані Урсуленко прекрасно передає випадок, коли вона намагалася «зурочити» мера та його команду. Так, це не жарт, після одного з її візитів у кабінеті знайшли кілька ретельно захованих «магічних артефактів», і сама Олена розповідала в кулуарах, що тепер уже за Миколаєнко і Гандзюк взялися сили, яким ті не зможуть протистояти. Після цього випадку Катерина відмовлялася говорити з Урсуленко про щось, крім спідниць, килимів і закаток (так у Херсоні називають сезонну консервацію).

Був і більш серйозний конфлікт – з губернатором Херсонщини Андрієм Гордєєвим. Саме його друзі Катерини не пропустили на прощання з тілом Каті і на її похорон.

Гордєєв — протеже місцевих олігархів батька і сина Путілових. Свого часу, в 90-ті вони нажили статки на тому, що скуповували в населення метал, переплавляли його і продавали за кордон. Конфлікт Катерини з Гордєєвим був обумовлений багатьма факторами, але головне — Катерина вважала, і публічно заявляла про це, що посаду губернатора в стратегічно важливій прикордонній області обіймає «хлєбушек». Саме так вона називала пана Гордєєва, вважаючи його безвольним, керованим алкоголіком. Гордєєв знаходиться під сильним впливом голови облради Владислава Мангера і свого власного заступника Євгена Рищука, якого частого називають реальним губернатором.

Останній скандал з обласною владою стався в червні поточного року. Тоді Катерина вголос говорила про масштабну пожежу в Олешківському районі неподалік Херсона. Катерина говорила про те, що це традиційна схема — ліс підпалюють, а потім, те, що не згоріло вщент — вирубують і продають. Дуже зручно, адже офіційно лісу не існує, а це означає, що не потрібні дозволи, податки, деревину продають і мають чистий прибуток. Внаслідок останньої пожежі було знищено близько 600 гектарів лісу. За чутками, спалити мали 50, в рамках корупційної норми, але все вийшло з-під контролю. Винних не знайшли, але факт підпалу в МВС визнали. У себе в ФБ Катерина публікувала фото з фурами, які вивозять деревину зі слідами пожежі, і вголос називала тих, кого підозрює у злочині — Владислава Мангера і Андрія Гордєєва.

Після цієї пожежі в Херсоні відбувся мітинг під облрадою. А юристи кажуть, що у кримінальних провадженнях про підпал лісу проходять кілька людей, які напали на Катерину і облили її кислотою.

Нині вони заарештовані, і хоча більшість із них суд відпустив під домашній арешт, організатора – Торбіна (Опер) співробітники СБУ не так давно зуміли вивезти в Київ. Від нього сподіваються отримати свідчення про посередників та замовників злочину.

Місцеві розповідають, що кум Торбіна був тим самим слідчим, який затримав Миколу Новікова — стрілочника, якого від звинувачення у нападі на Катерину врятували тільки київські журналісти. Вони приїхали до Херсона, щоб з’ясувати — у Новікова стовідсоткове алібі. Тільки після того як відпустили Новікова, у МВС змогли затримати справжніх виконавців.

Останнім часом багато говорять про зв’язок Торбіна з Ігорем Павловським — кримінальним авторитетом і помічником народного депутата, генерала МВС, Паламарчука. Саме будинок Павловського в Херсоні намагалися спалити невідомі активісти у день Катіного похорону. Журналісти також вже повідомляли про те, що Торбін і інші нападники в Херсоні проживали на території, що є у власності Павловського. Говорять, що вони не раз співпрацювали і в різних інших делікатних справах. Сьогодні з’явилося повідомлення про те, що Павловського було заарештовано слідчими СБУ.

Звинувачувані на суді говорили про те, що вони не мали на меті вбити Катерину — хотіли просто залякати. Сьогодні це часто повторюють люди, які пишуть про Катю, слідкують за її справою. І це неправда.

Літр концентрованої сірчаної кислоти — це навіть не куля. Це значно гірше, значно серйозніше, значно летальніше. Якщо б у Каті не було підтримки від київських лікарів, які дуже швидко втрутилися в справу, то Гандзюк би померла в лікарні в день нападу. Літр сірчаної кислоти — це гарантована смерть в ході 24 годин від відмови внутрішніх органів.

Це факт. У Херсоні вона мала померти в муках. Але в Каті виявилось друзів більше, ніж думали нападники. І до всього цього вона виявилась дуже сильною особисто. Неймовірно сильною, з шаленою волею до життя.

Катя зуміла протриматися ще три місяці, і майже видряпалася, майже втекла від смерті. Але тільки майже. Вона завжди говорила мені, що часто почувається так, ніби випила Фелікс Феліцис — це таке зілля, що привертає удачу з книги про Гаррі Поттера. Навколо неї самі собою постійно ставалися дивні речі, неймовірні співпадіння, фантастичні люди, які рятували її, чудові люди, яких рятувала вона. Її життя було схоже на кіно, і я не можу повірити в те, що це кіно скінчилося. Не можу повірити в те, що скінчилася її удача. А може, їй і тут поталанило, і те що чекає на нас, значно гірше?

Вона чекала нападу на себе. Я не вірила їй, бо це звучало надто жахливо, але так, вона говорила це: «Після Стерненка і Нікітенка я буду наступною». Але навіть вона не була готова до того, що це відбудеться так скоро. Напад стався через два дні після того, як ми з Катериною та Стерненком обговорювали ці речі.

Ми всі відчували, що насувається щось жахливе, і при цьому залишалися дуже легковажними. Ми фіксували напади на активістів, які відбувалися все частіше, і кожного разу вони були все більш жорстокими, так, ніби вбивці п’яніли від безкарності.

Як тут не сп’яніти, не втратити відчуття реальності: напад на Стерненка — в результаті нападник отримує державну охорону і виправдовується в місцевих ЗМІ, в справі Миколи Бичка співробітники МВС загубили речові докази і розслідують справу як самогубство, напад на Нікітенка — і слідство 34 дні намагається з’ясувати, чи він журналіст, а більше нічого не намагається з’ясувати. Очевидно, таке бажання протидіяти злочинності дехто сприймає як запрошення до зброї. І, можливо, місцеві князьки, які хочуть безкарно розкрадати ліс, пісок, бурштин, газ, вугілля, — та що завгодно з того, що належить нам усім, цілком правильно інтерпретують сигнали від МВС.

Сигналів від АП, тим часом, немає зовсім. Скоро вибори, а це означає, що Президент не хоче сваритися з феодалами на місцях, які вміють забезпечувати потрібний результат. Вони забезпечують його вже більш ніж два десятки років, справжні профі. Є тільки невеличкі проблеми в цьому забезпеченні: вбивства найкращих із нас.

Пане президенте, панове керівники ГПУ, МВС і СБУ, час колотися — хто замовив Катю Гандзюк?