Вечір на позитиві: гарні новини середи, 21 листопада

Сьогодні буде знов особливий пост, бо сьогодні особливий день – 5-та річниця початку Революції Гідности, яка запустила низку подій, що карколомно змінили хід історії і не тільки виключно нашої, але й усього світу.

Тому у якості позитиву просто давайте перелічимо все те гарне, що пройшло не протягом доби, а протягом цих 5 років. Коли щось забула, то ви завжди можете додати у коментарях. Отже,

Ми маємо вільну й незалежну Країну, яку визнає міжнародна спільнота у якості суб’єкту геополітики, а не як частину неоімперії.

Ми маємо країну, в якій активна фаза війна триває на порівняно (порівняно!) невеликій частині, а не проходить уздовж Дніпра, як того хотіли пацяпесики.

З огляду на те, що війна таки є, в країні немає ані дефолту, ані галопуючої інфляції, а натомість є підтримка та регулярні фінансові транші як від МВФ так і від окремих країн.

Повільніше, ніж хотілося б, але повзучим наступом проходить децентралізація, яка вже показала себе якнайкраще у Дніпровській (її скоро перейменують, тож звикаємо) області. Громади отримують реальній прибуток, який витрачають на потреби саме там, де вони потрібні, і це змінює мислення людей (які здатні мислити таким масштабом, звісно).

Нова українська армія увійшла у десятку найкращих армій континенту, нарощується співпраця із НАТО, перемоги на навчаннях вже й годі лічити. Тим часом у тилу військовим будують нове житло, реформують харчування так, що вже навіть офісні працівники й собі міркують – а чи не піти на контракт? У бізнес-ланчах такого не дають.

Постачання нової зброї до війська відбується як ендогенно (розробки нових зразків – то чи не найкращі відоси останнім часом), так і екзогенно (летальна зброя надається союзниками вже практично без застережень).

Зовнішній борг, який наче ті п’явки нахапали уряди «крєпкіх хазяйствєнніков», поступово зменшується, натомість ВВП зростає (хоча тут у нас війна йде, не забуваємо).

Безвізовий режим із Європейським союзом – багато вже просто звикли до нього і гадають, що так було чи завжди, але це практично безпрецедентне явище: отримання аж такого авансу до країни, яку – давайте будемо чесними – 5 років тому всерйоз як гравця на політичній мапі світу просто не сприймав.

Руйнація зв’язку із колоніальним минулим – декомунізація, чітке усвідомлення, що із Росією нам вже однозначно у одній шлюпці не пливти (і тут важливо те, як країна проголосує у березні), знищення тоталітарного засилля у пам’ятках та знаках.

Практично отриманий Томос – як вінець усіх зусиль по виходу з-під влади Московії і як одночасно початок справжнього розквіту власної національної свідомості.

Чи даремно пройшли ці 5 років? Однозначно ні. Чи можна було зробити більше? Можливо. Але, якщо ми зробимо правильний вибір у березні наступного року, то в нас буде ще 5 років руху у тому самому – вірному – напрямку. Але якщо раптом від нас відвернеться сам світоустрій і ми знов повернемося на орбіту Залісся, то власної незалежної країни нам вже не мати ніколи. Ні через 5 років, ні через 50, ні через 500.