Як у Росії міряються органами

Хто визначає порядок денний у Росії?

Порядок денний у Росії визначає ретельно вибудувана Путіним екосистема взаємозалежності та взаємної конкуренції між лідерами політичних й адміністративних еліт. Путін свідомо підніс себе на п'єдестал, вважаючи, що ніхто не зможе посилитися настільки, щоб кинути виклик особисто йому. І це йому чудово вдавалося. Однак виник і побічний ефект.

Борючись за доступ до «тіла» та обмежених ресурсів, які надають адміністративні й «підкилимні» важелі, суб'єкти створеної Путіним системи почали руйнувати її зсередини, виводячи свої конфлікти в публічну площину.

Для розуміння, де в держави-агресора слабке місце, цей факт дуже важливий щонайменше з двох причин. По-перше, спроби сторін внутрішньокремлівських конфліктів «мочити» одне одного за допомогою медіа розкривають справжню природу їхніх стосунків, що водночас дає змогу дізнатися багато цікавого про справжній стан справ у «тої, що встає з колін».

По-друге, внутрішні конфлікти, які стають відомі широкому загалу, показують справжнє нутро путінської верхівки, яка вічно ганяється за наживою. Це важливо для розуміння самими росіянами країни, в якій вони живуть, а також європейськими партнерами — того, з ким вони хочуть «працювати як зазвичай».

У сучасній Росії, як, втім, у будь-якій тоталітарній чи квазітоталітарній країні, внутрішньоелітні конфлікти відіграють велику роль. Природно, що в них залучені всі силові відомства, які постійно воюють одне з одним і всередині себе. Втім, робити це відкрито вони не можуть з низки причин. Передусім тому, що Володимир Путін цього не любить і на призвідників такого роду воєн може чекати суворе покарання.

Справа в тому, що він розуміє: будь-які такі конфлікти в нібито монолітній «демократичній монархії» ставлять під удар його авторитет як третейського судді. Особливо якщо це виходить у публічну площину.

Ще під час першого терміну Володимира Путіна вибухнула війна між міністерством внутрішніх справ, очолюваним на той момент Володимиром Рушайлом (ставлеником Бориса Березовського) і, страшно сказати, Федеральною службою безпеки. Підгрунтя сутички було цілком собі комерційним — боротьба за контроль над нафтовою компанією «Славнефть». Президент компанії Михайло Гуцерієв спирався на Рушайла, а міноритарій — «Альфа-груп» — залучив для своєї підтримки ФСБ.

Зараз навіть складно собі уявити, що міліціонери стежили за вищими чинами ФСБ і прослуховували їхні телефони. Війну вдалося припинити лише в березні 2001 року відставкою Рушайла. Часи тоді були відносно вегетаріанські, і міністру під час свого останнього візиту до Кремля вдалося домовитися з Путіним, щоб його помічникові Олександру Орлову, який координував всю операцію, дозволили вилетіти з країни. Його арешт готувався з дня на день. Сам Рушайло посів церемоніальний пост секретаря Ради безпеки, але теж ненадовго.

У серпні його відставили і з цього поста, а його наступником на посту міністра внутрішніх справ став Борис Гризлов, давня креатура Патрушева. ФСБ і особисто Микола Патрушев цей раунд виграли. Природно, що в цьому раунді війни спецслужб була й дуже серйозна інформаційна складова. Саме тоді з'являється фільм «ФСБ підриває Росію», і у ЗМІ починають активно вкидати компромат на ФСБ. В інформаційній війні беруть участь такі відомі видання як «Коммерсант», «Новые Известия», «Новая газета» — що аж ніяк не дивно, якщо згадати, що Рушайла вважали людиною Березовського. Це була перша перемога ФСБ, але далеко не остання.

Другий раунд цієї війни пов'язують з ім'ям тодішнього голови Федеральної служби контролю за обігом наркотиків (ФСКН), відставного пітерського чекіста Віктора Черкесова. Навесні 2006-го Черкесов за підтримки начальника президентської охорони Віктора Золотова отримав добро на розробку зловживань керівництва ФСБ. Власне, це і була та сама славнозвісна справа «Трьох китів» і справа про контрабанду китайських товарів зі складу тимчасового зберігання ФСБ, до якої виявилися причетні досить високі чини. У результаті медійного скандалу було здійснено серйозну ротацію на Луб'янці. Так, наприклад, начальника служби внутрішньої безпеки ФСБ Сергія Шишина перевели в тилові служби. У відставку пішов також генеральний прокурор Устинов, а за деякий час було сформовано нову структуру — Слідчий комітет, що його очолив Олександр Бастрикін.

Тим часом, ті, хто програв, не сиділи склавши руки, а готували удар у відповідь по ФСКН, Віктору Черкесову та Віктору Золотову. Цими оперативними заходами командував ставленик Сергія Шишова Олег Феоктистов. Але слідчі СК ще не здогадувалися, що після ФСКН Феоктистов займеться і ними. Бастрикіну довелося самому звільнити свою праву руку Дмитра Довгія. Це сталося у квітні 2008-го. Невдовзі проти Довгія порушили кримінальну справу. Тоді ж, у 2008-му, було звільнено Віктора Черкесова. Незабаром після виходу своєї статті у «Комерсанті», в якій він розповів про війну між спецслужбами.

Наступний епізод у війні силовиків — це 2011 рік, так звана «гральна справа», дуже гучний процес навколо підмосковних прокурорів, які кришували гральний бізнес. Йому передувала безпрецедентна інформаційна кампанія на федеральних каналах. Генеральний прокурор Юрій Чайка заявив про грубі порушення закону з боку Слідчого комітету. І хоча з першого погляду може видатися, що це боротьба Бастрикіна і Чайки (СК і Генпрокуратура), але насправді основним інтересантом та основним тіньовим гравцем у цій справі була знову ФСБ. У своєму розслідуванні Денис Нікандров, слідчий, який вів цю справу, намагався підібратися до Артема Чайки, сина Генерального прокурора. Врегулювати цей конфлікт знову довелося на найвищому рівні. На зустрічі з Бастрикіним і Чайкою в 2012 році Дмитро Медведєв сказав, що «не варто вплутувати членів сімей». У результаті нікого з прокурорських на федеральному рівні так і не притягнули до відповідальності, а звинувачення підмосковних прокурорів не були затверджені Генеральною прокуратурою. Цей раунд завершився бойовою нічиєю.

Говорячи про протистояння МВС і ФСБ, не можна не згадати про справу генерала Сугробова. Насправді це була сутичка між помічником президента Євгеном Школовим і заступником УСБ ФСБ Олегом Феоктістовим. Школов та його люди хотіли зловити Феоктистова «на гарячому» — довести, що вони кришують бізнес. На момент порушення кримінальної справи в лютому 2014-го Денис Сугробов очолював антикорупційний главк МВС. Він був наймолодшим генералом, отримав звання у 36 років. Його звинуватили у створенні злочинного угруповання і фальсифікації кримінальних справ за допомогою провокації на хабар.

Як це може уживатися в голові сучасної російської Феміди зі справою Улюкаєва, в якій хабар фальсифікував якраз Феоктистов, незрозуміло, але якось уживається. Один із фігурантів цієї справи заступник Сугробова Борис Колесніков під час слідства загинув, випавши з вікна, ви здивуєтеся, Слідчого комітету. Природно, слідство визнало, що це був суїцид, хоча у експертів ця смерть викликала безліч запитань. Одразу після його загибелі підслідні практично перестали спілкуватися зі ЗМІ, хоча до цього вони давали інтерв'ю досить охоче. Саме тому на стадії слідства преса дуже широко висвітлювала цю кримінальну справу. Природно, що суд проходив у закритому режимі, аякже! Інформацію про те, що відбувається, необхідно було приховати від громадськості. У квітні суд засудив Дениса Сугробова до 22 років суворого режиму, потім Верховний суд пом'якшив вирок до 12 років. Це було серйозною поразкою Євгенія Школова. До слова, Школов — товариш по службі Володимира Путіна із зовнішньої розвідки, а потім помічник президента з питань кадрів, якого він звільнив з цієї посади саме через кадрові конфлікти в силовому блоці.

Про Олега Феоктистова ми ще почуємо неодноразово й у справі Вороненкова, й у справі Улюкаєва. Одна з версій вбивства Дениса Вороненкова полягає в тому, що його замовником був Олег Феоктистов. Вперше вони перетнулися ще у справі «трьох китів». Вороненков тоді був співробітником ФСКН, яка і розслідувала комерційну діяльність співробітників ФСБ, в тому числі й Феоктистова.

Деякі експерти вважають, що саме за організацію вбивства Вороненкова Феоктистов втратив свої посади у ФСБ та Роснефти. Як ми вже казали, Володимир Путін виступає проти воєн силовиків, особливо коли ці війни стають публічно відомі.

Взагалі події, що розгортаються в цій силовий війні, за закрученим сюжетом можуть претендувати на детективний серіал з елементами трилера. Дивно, як одні й ті самі фігури переходять із серії в серію. Цього разу все почалося в грудні 2015-го зі стрілянини біля ресторану на Рочдельській. Ця стрілянина, а вірніше ті події, які відбулися після неї, стали трагічними для того самого Дениса Никандрова, про якого ми вже казали вище.

Одним з учасників цієї стрілянини, він навіть був поранений, був такий собі Андрій Кочуйков (Італієць), близький товариш злодія в законі Захарія Калашева (Шакро Молодого). Власне на перекваліфікації кримінальної справи проти Італійця за певну дещицю у вигляді кількасот тисяч американських рублів усіх бравих слідчих і пов'язали. Виявилося, що вони давним-давно вже під ковпаком у татуся Мюллера, тобто, звісно, у ФСБ.

Це був серйозний удар по Слідчому комітету і по Олександру Бастрикіну особисто, оскільки під суд потрапив колишній начальник управління власної безпеки СК Михайло Максименко. На лаві підсудних опинився і Денис Никандров. Він уклав угоду зі слідством і отримав п'ять з половиною років в'язниці. Цей раунд знову виграла ФСБ. Чий хід наступний?

Саме цей запал війни між силовиками і дозволяє нам отримувати інформацію про події. Як опублікувати компромат на противника? Напряму це неможливо! Тому найзручніший канал — це опозиційні ЗМІ. «Новая газета», «Дождь», Навальний. Або телеграм-канали. Головне, щоб «тато» (так багато хто називає Путіна) не спіймав за руку на зливі компромату. При цьому, що гірша ситуація у країні, то більшого напруження досягатимуть війни. Тож попереду на нас чекає багато цікавого.

Не виключено, що останній інцидент у Чорному морі так само виявився результатом бажання окремих лідерів силового блоку самоствердитися. Основні дії проти українських кораблів здійснили моряки Прикордонної служби ФСБ. Крім того, в записах переговорів між російськими моряками, які атакували українців, що були опубліковані 26 листопада, фігурує керівник департаменту берегової охорони Прикордонної служби ФСБ Росії адмірал Медведєв Геннадій Миколайович. На записі про нього кажуть: «Медведєв у паніці кричить».

Швидше за все, керівництво ФСБ настільки сильно накрутило йому хвоста, що відпустити українських моряків, після того як російські кораблі «Дон» та «Ізумруд» отримали серйозні пошкодження в зіткненнях між собою, було просто смерті подібно. За долею начальника Головного (розвідувального) управління Генштабу ЗС РФ генерал-полковника Ігоря Коробова ми знаємо, що ті російські силовики, які припускаються провалів, — довго не живуть.