Геополітичні виклики Японії

І без того складні відносини між Японією і її найближчим сусідом — Південною Кореєю — вкотре загострилися після військового інциденту в Японському морі.

За повідомленням японського оборонного відомства, патрульний літак Kawasaki P-1, що належить до четвертого авіаційного крила Сил самооборони Японії, був узятий на приціл радаром системи наведення вогню з південнокорейського есмінця «Квангетхо Теван».

Інцидент стався у винятковій економічній зоні Японії, поблизу півострова Ното. Повідомляють, що ВМС Південної Кореї (спільно із силами берегової оборони) проводили в цьому регіоні спецоперацію з порятунку корабля, на якому перебували північнокорейські біженці.

Коли ж японський патрульний літак наблизився, щоб провести рутинну роботу з моніторингу (повітряної зйомки) надзвичайних ситуацій, його прилади зафіксували наведення радарів системи управління вогнем. Екіпаж негайно почав набирати висоту, намагаючись полишити зону враження і паралельно запитуючи корейські судна про їхні наміри по радіозв'язку. Однак, незважаючи на те, що японський екіпаж шість разів на трьох різних радіочастотах намагався встановити контакт, ВМС Південної Кореї просто проігнорували звернення.

Наведення — остання фаза підготовки перед відкриттям вогню на враження, і «протокол позапланових зіткнень у морі» (Code for Unplanned Encounters at Sea, CUES), підписаний обома країнами, чітко вказує не вдаватися до подібних дій, щоб уникнути провокування конфлікту.

22 грудня у прес-заяві Корейського флоту значилося, що радар був використаний для пошуку інших суден, що, можливо, зазнали аварії неподалік, і не був спрямований проти японського патрульного літака.

Однак уже 24 грудня уряд Південної Кореї висунув нову версію, стверджуючи, що факту наведення радарів не було взагалі (що суперечить заявам тамтешнього Міністерства оборони).

28 грудня Міноборони Японії оприлюднило відео інциденту, зняте з борту патрульного літака.

А 2 січня 2019 року МЗС Республіки Кореї заявило, що система наведення була використана у зв’язку «із загрозливими маневрами японського літака на низькій висоті», водночас вимагаючи у Японії офіційних вибачень за агресивну поведінку і провокації. Того ж дня в ефірі корейського телебачення пролунало твердження, начебто маневри японського літака «нагадували поведінку камікадзе часів Другої світової війни».

Це далеко не перший японсько-корейський конфлікт за останні роки. Після зміни президента і встановлення ліберального уряду в Південній Кореї дедалі частіше стає помітна антияпонська риторика, на тлі зближення із КНДР. Так, попри підписання 2015 року угоди про врегулювання питання «жінок комфорту», відповідно до якої японський уряд виплатив Кореї 1 млрд єн (приблизно 9 млн доларів США) в обмін на «остаточне і безповоротне закриття цього питання», Південна Корея продовжує використовувати цю проблему для політичного тиску. Не тільки не була виконана обіцянка прибрати статую «жінкам комфорту» перед посольством Японії в Сеулі, а й стартувала кампанія зі зведення нових статуй, як у Кореї, так і за кордоном.

Варто зауважити, що з корейської точки зору «жінки комфорту» — це секс-рабині, яких японська армія силою викрала і змусила працювати у військових борделях, на потіху японським солдатам. Своєю чергою, в Японії більш поширена думка, що «жінки комфорту» були звичайними повіями, які працювали на японську армію за матеріальну винагороду без жодного примусу (зрештою, «жінок комфорту» японського походження теж було чимало).

До того ж 30 жовтня 2018 року Верховний суд Кореї ухвалив рішення про арешт майна японської корпорації Nippon Steel & Sumitomo Metal Corporation, яку звинувачували в тому, що вона насильно примушувала корейців працювати в роки Другої світової війни. Хоча, як і в ситуації із «жінками комфорту», вважалося, що питання військових репарацій було остаточно закрите 1965 року, разом із підписанням міжнародної угоди про співпрацю двох країн.

Японська позиція з обох питань непохитна. Усі репарації вже були виплачені в достатньому обсязі, про що прямо свідчать відповідні договори.

Деякі японські політики називають поведінку південнокорейського уряду рекетом і здирництвом, що зневажає самі основи міжнародного права. На тлі погіршення двосторонніх відносин уряд Японії офіційно розглядає можливість введення політичних і економічних санкцій проти Республіки Кореї.

Не краще йдуть справи й на «північному фронті». Попри рішучий намір прем’єр-міністра Шіндзо Абе підписати мирний договір із РФ на умовах Радянсько-японської декларації 1956 року (яка передбачає передачу Японії лише двох спірних островів із чотирьох), у Кремлі докладають усіх можливих зусиль для того, щоб завести переговори у глухий кут.

Сам факт, що Японія була готова підписати мирну угоду на компромісних умовах і навіть підкріпити її збільшенням інвестицій у традиційно неблагополучні регіони Сахаліну і Курил — безпрецедентна поступка. Це вкрай непопулярне рішення, тож Абе пішов на великий ризик, проголосивши «новий підхід» у відносинах із Росією. Проте що більшу договороспроможність виявляв японський прем’єр, то більше зростав його рейтинг, а з ним і сподівання на щасливий для РФ результат перемов топили слова російських функціонерів.

Відчувши готовність Абе до компромісу, і риторика, і дії Росії стали значно жорсткішими.

Так, крім будівництва нових військових об’єктів на спірних Курильських островах, Путін почав іще більше запізнюватися на зустрічі з японським прем'єром, інколи змушуючи останнього чекати по кілька годин. Потім відзначився мало зрозумілою заявою, нібито «передача островів не тотожна передачі суверенітету над ними». А після Лавров сказав, що «мирний договір може ґрунтуватися лише на повному прийнятті Японією результатів Другої світової війни», тобто офіційного визнання того факту, що ніякої «незаконної окупації Курил» ніколи не було, і два острови РФ не «повертає законному власнику», а «дарує в знак встановлення партнерських відносин».

Також у Росії Кабінет Абе активно прийняв стратегію «замовчування». Так, міністр закордонних справ Японії Таро Коно тричі просто проігнорував запитання журналіста щодо нахабної поведінки росіян. Начебто, щоб не провокувати опонентів напередодні перемов. Реакція ЗМІ не змусила себе чекати. Газети «Ніккей», «Санкей», «Майнічі», «Гендай Біджінес» і низка інших опублікували критичні статті. Опозиція (що не дивно) оголосила про повний зовнішньополітичний провал. Провладні ресурси хоча і використовували більш м’які формулювання, але і їхній тон явно свідчив про сумніви в адекватності нинішнього курсу.

Чи можуть уплинути підсумки переговорів між Путіним та Абе на японсько-українські відносини? Сумнівно. Досі зовнішня політика Японії багато в чому визначається тиском США, крім того, Абе із Трампом пов’язують не лише союзницькі, а й суто дружні відносини. Тому можна стверджувати, що всі заяви про дружбу і співпрацю з Росією мають єдину мету — зрушити з мертвої точки територіальне питання, поки санкції придушують російську економіку.

При цьому Японія послідовно голосує за всі проукраїнські резолюції в Генеральній Асамблеї ООН і не веде мови про зняття антиросійських санкцій за окупацію Криму. Посольство Японії в Україні, в особі посла Шіґекі Сумі, неодноразово підкреслювало неприйняття ані намагань Росії змінити збройним шляхом кордони, ані провести маріонеточні «вибори» на тимчасово окупованих територіях. В тому числі проукраїнські заяви з його боку лунали і під час підготовки Японії до переговорів із Росією.

На жаль, цього року термін Шіґекі Сумі на посаді Надзвичайного і Повноважного Посла Японії в Україні добігає кінця. Однак причин очікувати радикальних змін у курсі на підтримку територіального суверенітету нашої країни немає. Навіть якби чинний японський уряд і хотів повноцінної співпраці із РФ, навряд чи він піде на погіршення відносин зі своїм головним (чи ліпше сказати, єдиним) союзником у регіоні — США.

Однак вірно й те, що японське суспільство схильне вважати ворогами номер один Китай та КНДР, і меншою мірою — Південну Корею. Щодо Росії, то рівень обізнаності про цю країну серед японців критично низький (зазвичай уявлення обмежуються тим, що «там холодно і п’ють горілку»), тому ідея економічної підтримки РФ не є морально несприйнятливою для більшості японців. Навіть навпаки, певні політичні сили вважають за необхідне підтримувати стабільність на Далекому Сході РФ як противагу Китаю, щоб останній не зміг отримати ресурси Сибіру. Адже, як не безпричинно побоюються багато японців, експансіоністські наміри КНР на цьому не зупиняться й наступною ціллю стане Токіо.