НАТО у свої 70. Частина 3. Обіцянки-цяцянки

Примітка перекладача. 4 квітня НАТО виповнюється 70 років. Журнал The Economist присвятив цій події спеціальний репортаж, який є чимось на зразок повного медичного обстеження Альянсу.

Німеччина під прицілом через недостатні витрати на оборону

Президент не добирав слів. «Ми не можемо продовжувати платити за військову підтримку Європи в той час як інші члени НАТО жирують замість того, щоб платити свою справедливу долю. Ми були дуже щедрі до Європи, але зараз нам час попіклуватись про себе». Твіт від Дональда Трампа? Насправді це слова Джона Ф. Кеннеді у його промові до Ради національної безпеки США у 1963-му. Нарікання на недостатні оборонні бюджети європейців майже такі самі старі, як і сам Альянс. Втім, в атаках пана Трампа було більше люті й наполегливості. Він поєднує скарги про грабунок, як він його бачить, з боку НАТО і з наріканням на торгівлю, у якій, як він вважає, ЄС «вбиває нас». «Ми платимо за великі частки військової безпеки інших країн», твітить він у листопаді, «сотні мільярдів доларів за велику честь втратити сотні мільярдів доларів під час торгівлі з тими ж країнами».

Союзникам такі наїзди можуть не подобатись (особливо в економічній частині), але стосовно військових витрат пан Трамп має рацію. На саміті в Уельсі у 2014 році лідери країн НАТО домовились про рекомендації, згідно з якими вони мають витрачати на військові бюджети не менше 2% від ВВП, з яких не менше 20% має йти на основне технічне оснащення, включаючи витрати на необхідні дослідження та розробки. На той момент лише три країни виконували вимогу про 2%; решта пообіцяли наблизитись до цієї цілі не пізніше 2024 року.

Нині вісім країн більш-менш проходять тест 2% і ще п’ятнадцять досягли цілі у 20% оборонних витрат, що витрачені на основне технічне оснащення. У Міжнародному інституті стратегічних досліджень (IISS) підрахували — якщо об’єднати оборонні бюджети європейських членів Альянсу за 2018 рік, ми побачимо, що для досягнення мети у 2% бракуватиме 108 мільярдів доларів (а це 38% від нинішнього розміру). І все ж їхні витрати значно виросли від 2015 року. Цього року в січні на Міжнародному економічному форумі в Давосі пан Столтенберг сказав, що від 2016 року країни-члени НАТО, крім США, збільшили свої витрати на оборону на 41 мільярд доларів, з урахуванням інфляції, а до кінця 2020-го зростання витрат перевищить 100 мільярдів доларів. Якщо ця заява була зроблена аби привернути увагу пана Трампа, вона досягла мети. «Нині ми забезпечили зростання оборонних витрат союзників по НАТО на 100 мільярдів, — хвалився президент кілька тижнів тому у промові до Конгресу щодо стану справ у країні. — А вони казали, що це неможливо!»

«Пам’ятайте, що Володимир Путін бачить це збільшення», — каже пан Помпео. Втім, він також зазначає, що «величезна робота ще попереду». Поки навіть неясно, чи буде Трамп задоволений зростанням витрат до рівня 2%. На саміті у Брюсселі минулого року він викликав переполох цифрою 4% від розміру ВВП. (Поточні оборонні витрати США сягають 3,5%, щоправда, до цих витрат включені й території, які лежать за межами інтересів НАТО, а відповідають глобальним інтересам США. За розрахунками IISS, лише 5,6% оборонних витрат США напряму стосуються Європи, не враховуючи ядерну парасольку та підкріплення, які США може надіслати у кризовій ситуації). Хай там як, саме великі країни роблять погоду в цій ситуації, і деяким з них, як наприклад Канаді, Італії та Іспанії, ще дуже далеко до мети у 2% від ВВП. Але найгірший учень у цьому класі — це без сумніву Німеччина, яка має найбільшу економіку.

Німеччина витрачає на оборону лише 1,24% від розміру ВВП. Вона пообіцяла, що цей показник досягне лише 1,5% до 2025-го. І навіть це може бути надміру оптимістично, оскільки зростання витрат не включене в бюджетне планування, зазначає Клаудіа Меджор з берлінського аналітичного центру SWP. Вона очікує, що показник оборонних витрат буде на рівні 1,3% в 2024 році.

Німці мають багато виправдань. Розбіжності між партнерами по коаліційному уряду ускладнюють переговори про збільшення оборонних витрат. Німецька економіка є настільки великою, що навіть скромне зростання оборонних витрат відносно розміру ВВП означає величезну кількість грошей. Крім того, в Німеччині розміщена інфраструктура, яка є важливою для глобальної ролі США, наприклад Африканське командування у Штутгарті, і надсучасний військовий госпіталь біля Ландстула, де американці поранені в Афганістані та Іраку отримують допомогу та відновлюються. Зрештою ціль у 2% є досить грубим підходом до вимірювання, який оцінює витрати, але не результат, тож його не варто сприймати надто буквально.

Ви, певно, жартуєте

Втім, саме під метою у 2% Німеччина підписалась у 2014 році, тож вона мусить витрачати більше. Минулорічний парламентський звіт про стан німецької армії був просто розгромним. У ньому згадано «велику нестачу персоналу та обладнання в усіх сферах діяльності Бундесверу». Усі шість підводних човнів не на ходу. Були періоди, коли жоден з 14 військових транспортних літаків Airbus A400M не був у змозі піднятись в повітря. Звіт за цей рік навряд чи був кращим, оскільки вимагає «негайних дій». За словами Юлії Сміт, американського експерта з трансатлантичної безпеки Академії Роберта Боша в Берліні, німецький контингент, який брав участь у нещодавніх навчаннях «Об’єднаний Тризуб», мусив збирати необхідне обладнання з миру по нитці, від інших підрозділів Бундесверу. «Важко уявити, як країна такого розміру і з такими ресурсами докотилась до такого стану», — каже вона.

Інша загадка — підтримка Німеччиною «Північного потоку-2», трубопроводу, який уже наприкінці цього року має почати прокачувати в її бік російський газ. Оскільки цей трубопровід оминає Україну, він лишає її уразливою до тиску з боку Росії. Пан Трамп також говорить про те, що цей газогін зробить Німеччину заручницею Росії. Німці підозрюють, що справжнім мотивом Трампа є бажання продавати їм американський газ, проект, який широко критикують у самій Німеччині.

Незважаючи на те, що Росія розмістила в Калінінграді ракетні системи, здатні нести ядерний заряд і досягати Берліна менш ніж за 5 хвилин, німці не виглядають дуже занепокоєними. Як каже Ян Тешау з Німецького фонду Маршала в Берліні: «Ми маємо саме ті військові сили, які нам потрібні: непридатні до використання».

Що з цим робити? Гнів пана Трампа — не найкраще заохочення для Німеччини аби дати раду дірам в оборонних витратах. За інформацією Дослідницького центру Pew, лише 10% німців впевнені, що Трамп проводить міжнародну політику правильно. Втім, політики можуть докласти більше зусиль, аби пояснити виборцям необхідність більших витрат. Також вони можуть бути більш творчими у підвищенні обороноздатності, покращуючи цивільну інфраструктуру, яка часто є перепоною для військової мобільності. Німецькі залізниці є «абсолютно непридатними» для переміщення військ у великих масштабах, говорить Бен Ходжез з CEPA. «Нам не треба збільшення кількості німецьких танків, нам треба більше німецьких потягів». Врахування подібних витрат може підштовхнути Німеччину ближче до 2%.

Одним зі способів збільшення європейських оборонних витрат буде покращення взаємодії країн-членів НАТО у справі зменшення дублювання та використання економії масштабу. Ангела Меркель питала, чому Європа потребує 160 систем озброєння, в той час як Сполученим Штатам достатньо мати 50-60, не згадуючи вже про дублювання персоналу навчання та обслуговування по всьому континенту. Ініціативи по зміні цієї ситуації нарешті запущені. Одна з них, яка має назву постійна структурована взаємодія, або PESCO, має на меті сприяти залученню до проектів, що визначені у щорічному координаційному огляді, або CARD.

ЄС також запустив Європейський оборонний фонд. Починаючи від 2020, планується мати в ньому 500 мільйонів євро щорічно для інвестицій у спільні дослідницькі проекти і один мільярд євро щорічно (сума, яка може бути збільшена до п’яти мільярдів з допомогою національного фінансування) для спільних розробок та закупок техніки й обладнання. Важливо, що все це вбудовано в машину Єврокомісії. Втім, Британія, оборонний гігант у масштабах Європи, може піти на пониження до статусу країни третього світу після Брексіт. А Німеччина, як це видно з останньої історії з блокуванням поставок запчастин для винищувачів Єврофайтер до Саудівської Аравії, має практику заборон у сфері військового експорту. Усе це ускладнює співпрацю з войовничими французами. Більше співпраці може вплинути позитивно, але зміни будуть, у найкращому випадку, повільними. А тим часом, що як Трамп, або його наступник, все ж таки втілять погрозу про вихід з НАТО?

Переклад Олександра Снідалова.