Росія показує автономність від правил світового співжиття

Як відомо, Міжнародний трибунал ООН з морського права в Гамбурзі зобов’язав Росію (її представників не було на засіданні) відпустити 24 захоплених українських моряків як тимчасовий захід на вимогу України. Суд вказав на негайне надання їм дозволу повернутися на Батьківщину до 25 червня 2019-го. А також зобов’язав віддати українській стороні затримані кораблі ВМСУ «Нікополь», «Бердянськ» і «Яні Капу». За таке рішення проголосували 19 суддів, проти один — російський суддя Колодкін. Також трибунал не знайшов підтверджень російської версії про військову провокацію Києва. МЗС РФ, коментуючи згадане рішення, виключило можливість задіяння конвенційних процедур вирішення спорів щодо «керченського інциденту». Тобто країна-агресор фактично вкотре наплювала на міжнародне законодавство. Тим часом, спецпредставник Держдепу США по Україні Курт Волкер, вітаючи на своїй сторінці у Twitter рішення морського трибуналу, зауважив, що Росії давно слід звільнити українських моряків і кораблі.

Москва не хоче визнати акт публічного піратства

Уже півроку в російському полоні перебувають українські військові моряки. Вони стали жертвою акту публічного піратства, вчиненого за потурання Кремля, всупереч як міждержавній договірній базі, так і міжнародним конвенціям і навіть традиціям, що регулюють відносини між країнами на морських і океанських просторах. Відповідно до поширеної головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом інформації, розмір збитків від захоплення РФ українських суден у Керченській протоці становить 260 млн грн.

Зізнаватися у просто дикунській поведінці щодо екіпажів і кораблів сусідньої держави Росії не дає штучно сформована в соціумі ідеологія «повернення величі» й захисту від реанімованої з радянських часів «західної загрози». Так, тоді, в листопаді 2018-го, неможливо було грубо відбити наших моряків — баланс сил тут і досі не на нашому боці. Але з першого дня акту відкритої агресії Україна не припиняла боротьби за повернення своїх захисників. Тепер у Києва є солідна аргументаційна доказова база, аби доводити в усіх можливих міжнародних інстанціях цілковиту нікчемність обвинувачень, висунених щодо моряків російським ФСБ. Що вона і зробила 25 травня у Гамбургу, на засіданні Міжнародного трибуналу ООН з морського права.

Далі цю справу розглядатиме окремий арбітраж, який, найпевніше, створять на підставі додатку 7 до Конвенції ООН з морського права.

Нелінійне змагання

Ця справа перетворилася на арену зовсім не лінійного змагання, як це буває в судових процесах, де на докази обвинувачення сторона захисту висуває контраргументи. Захоплення українських моряків — ще одна перевірка стійкості теперішньої України та її здатності витримувати перед усім світом складний іспит, влаштований нинішнім кремлівським режимом. Останній показово використовує це судилище для формування власних меседжів як засіб тиску на політичний Київ, адвокатів моряків, військовослужбовців ЗСУ, загалом українських патріотів. Суть фарсу — в путінській юридичній казуїстиці, що виправдовує (головно перед внутрішньою аудиторією) весь комплекс агресії, насилля, невизнання, який Москва практикує щодо України. Причому завжди. І особливо методично в практичній площині — з початку 2014-го. Анексія Криму та воєнна інвазія на Донбасі є тією матрицею, яка екстраполює певну модель на всю систему сприйняття України в Росії. До 25 листопада минулого року Росія вже стільки разів порушувала підписані нею ж міжнародні угоди і дані зобов’язання, що захоплення трьох кораблів ВМС ЗСУ із 24 членами екіпажів не є чимось унікальним. Але вперше це відбулося відкрито, неприховано: таран і обстріл наших катерів сталися не десь за кулісами, а буквально на арені з мільйонами глядачів. Це акт цинічної неповаги до міжнародного права.

Підтримка українських моряків вдома і в багатьох країнах дошкуляє лефортовським інквізиторам. За своїх українці борються затято, несамовито, але винятково відповідно до правил. За ці півроку ані адвокати, ані будь-які представники України не сказали на захист військовополонених і слова брехні на відміну від невпинної генерації фейків Москвою.

Важливо, щоб під час непростого внутрішньоукраїнського політичного сезону 2019-го ми не втратили темпу і обертів, рішучості, яких набула комплексна діяльність, пов’язана з підтримкою і поверненням додому незаконно утримуваних бранців путінського режиму, зокрема моряків.

Російська «Феміда» вкотре вирішила «маринувати» наших хлопців за ґратами СІЗО — тепер до 26 липня. А строк попереднього розслідування СУ ФСБ подовжило до 25 серпня. Випадково чи ні, а це є певним символізмом, бо за день до завершення згаданого терміну Україна святкуватиме чергову річницю Незалежності. Отже, на поверхні — сигнал, меседж, позиція неоімперства, що влаштувало судилище не скільки над нашими моряками, скільки над Україною. Росія нарочито демонструє автономію і незалежність свого «міра» від правил, за якими співіснує решта світу.

Під загрозою «безправності»

Нова хвиля глобального інтересу до цієї справи виникла через нещодавній розгляд у Міжнародному трибуналі ООН з морського права позову України до РФ, поданого 16 квітня за фактом незаконного захоплення трьох українських військових суден та їхніх екіпажів. Є сподівання, що його кінцевий вердикт, оголошений 25 травня, піде на користь справі звільнення полонених моряків. Але перша реакція Кремля не надихає на швидкий результат...

Рішення трибуналу обов’язкові до виконання. Проте є великі сумніви, що цього разу росіяни зламають традицію юридичної «автономії» й невиконання будь-яких рішень і приписів міжнародних інстанцій стосовно України. Попри початкові попередні консультації на старті процесу з російською стороною, вона не прибула за засідання трибуналу. Кремль продовжує вдавати, що має повну юрисдикцію над українськими моряками, хоча в момент захоплення наші кораблі перебували під захистом гарантованого конвенційного імунітету. Плекати сподівання на виконання рішення трибуналу не варто за одним «але» — все може змінити політична воля володаря Кремля. Поки риторика Білокам’яної незмінна, попри заклики міжнародної спільноти та реальну загрозу для РФ бути виключеною з процедур вирішення спорів згідно з Конвенцією ООН з морського права.

Нагадаю: норми міжнародних договорів, учасником яких є держава, мають пріоритет над нормами національного законодавства.

Новий стандарт захисту своїх громадян

Драматична історія захоплення й неймовірної підтримки наших моряків, які в російській буцегарні демонструють взірцеві нескореність і патріотизм, гідна написання роману чи зйомок гостросюжетного фільму. Піднялися українські, навіть російські волонтери. У Криму проводила акції підтримки кримськотатарська спільнота, ризикуючи нарватися на репресії. Воістину унікальну солідарність моряки отримали від співгромадян і держави, що розгорнула епічну кампанію на низці міжнародних майданчиків. Можна вважати, що і світова спільнота визнала захоплених моряків військовополоненими. Словом, м’яч на російському боці.

Київ зробив усе, аби бранці отримували належну медичну допомогу, адвокатський супровід — щоб із ними поводилися гідно. Нині в Москві працює команда професійних адвокатів (30 основних і 4 резервних) під орудою Миколи Полозова, яка діє в канві єдиної стратегії захисту, намагаючись вивести процес із рамок пересічної кримінальної справи у призму норм міжнародного права, зокрема Женевської конвенції. СБУ перевіряла цих адвокатів, аби до їх кола не потрапили агенти спецслужб РФ.

Однозначно: Україна демонструє новий стандарт і якість захисту своїх громадян та інтересів держави за її межами. Кожен полонений моряк отримує весь можливий спектр допомоги, зокрема й консульської. І ця допомога почасти надходить доволі реактивно. Так, за кілька діб після інциденту голова оборонного відомства Степан Полторак підписав наказ про матеріальну допомогу захопленим військовослужбовцям ВМС України — 50 тис. грн кожному. А у грудні, з ухваленням урядової постанови, їхнім родинам виплачено одноразову грошову допомогу — 100 тис. грн. Також не виникало жодних проблем з оплатою послуг адвокатів. Юридичні служби Міноборони, Генштабу і Командування ВМС ЗСУ тримають координацію з офісом омбудсмана, міністерствами, міжнародними правозахисними організаціями, громадськими об’єднаннями й волонтерами.