Серіальні наративи російської пропаганди (короткий розбір польотів)

Пропоную обговорити злободенну тему пропаганди як елементу гібридної війни на давно не свіжому, але, на жаль, досі актуальному прикладі — серіалі «Слуга Народу».

Цей телепродукт є прикладом якісної пропаганди, ретельно прихованої за добре прописаним сюжетом, хорошою грою акторів та достатньо адекватною сатирою. Це вам не топорні програми Кисельова і не примітивні непристойності шоу «Квартал 95» чи серіалу «Свати» — це тонша і небезпечніша інформаційна зброя. Пропаганда тут здебільшого подається таким чином, щоб глядач засвоював її у фоновому режимі, слідкуючи за захопливими пригодами симпатичних йому головних героїв (sweet hook — солодка приманка, як називають цей прийом американці).

Щоправда, у третьому сезоні автори явно поспішали і втратили гостроту, але це навіть посилило вплив пропаганди на цільову аудиторію, добре підготовлену першими двома сезонами.

Звісно, я не претендую на детальний аналіз усіх політичних меседжів, закладених у цей серіал. Пропоную лише коротко зупинитися на найбільш актуальних, на мій погляд:

1. Міжнародні організації — ворог України, не менш злісний, ніж олігархи

1.1 Люди без облич — образ закулісся.

У першому сезоні олігархи не мають облич. Їх троє, але жоден не є повноцінним персонажем — вони разом складають триєдиний образ, наділений стандартними рисами будь-якої мафії. Глядач бачить лише окремі знакові елементи: коштовні перстні, екзотичні страви, шикарні інтер’єри. У третьому сезоні цей самий режисерський прийом застосовано до членів умовної міжнародної організації: у кадрі лише круглий стіл, склянки води, окуляри та документи, а за кадром — англійська мова. Атрибути мафії замінюються атрибутами дипломатії — і з’являється новий образ злісних маніпуляторів, які жадають підкорити Україну власним інтересам.

1.2 МВФ — боргова жопа (пардон, яма)

Протягом майже половини другого сезону президент Голобородько чого тільки не робить заради підписання договору з МВФ, щоб зрештою послати представника цієї організації в жопу. Хамство і зрада? Ні, що ви — це велика перемога молодого президента над хитрими маніпуляторами, адже виявляється, що домовленість із Фондом — це кабала, яку західні держави вигадали для того, аби наживатися на стражданнях залежного від них народу, а всередині України вона вигідна лише підступним баригам.

1.3 І засоби нічим не кращі

Міжнародні організації об’єднують з олігархами не лише цілі, а й методи їх досягнення: великі гроші, особисті пов’язання, любовні інтриги та обман простих виборців. Вони навіть звертаються до послуг одного й того самого наскрізного персонажа: «есть такой человек» — каже умовний член світової закуліси, запрошуючи до посередництва у вирішенні українського питання колишнього представника олігархії у Верховній Раді.

2. Федералізація — не проблема для України

2.1 Причина розколу — корупція

Розкол України на 28 частин відбувся після того, як мафія втратила контроль над своїми маріонетками в уряді. Кожен зі старих політиканів відчув, що йому розв’язали руки — і почалася боротьба особистих амбіцій. Це природне продовження корупційних схем, тільки предметом «дерибану» стали вже не міністерські портфелі, а цілі регіони. До чого тут зовнішнє втручання? Це українські політичні еліти між собою перегризлися — адже корупцію не побороли. А до чого тут Голобородько? Винні попередники, які не давали йому працювати, а потім взагалі позбавили влади.

2.2. Засіб розколу — штучний ідеологічний поділ

Взагалі вся ідеологія — повна туфта. Демократія, патріотизм, воля народу — це пусті слова, які політикани звикли використовувати для прикриття реальних мотивацій своїх рішень (різноманітних бізнесових інтересів). Мовні та релігійні питання — це вигадки, які цинічні урядовці з подачі олігархів нав’язують українцям, щоб їх розсварити, адже розрізненими людьми легше маніпулювати.

2.3 Подолати розкол дуже просто

Для цього потрібний всього лише чесний та мудрий президент. Він зуміє довести економіку до розквіту — і тоді жадібні місцеві «князьки» просто не зможуть відмовитися від об’єднання заради добробуту. Яким чином він це зробить? Звідки візьме ресурси та початковий капітал? Як змусить усіх поголовно працювати чесно? Куди взагалі з третього сезону поділася трійця олігархів? Усе це неважливо. Головне, що президент слухає і розуміє свій мудрий народ, тож вони разом легко здолають штучний розкол країни.

3. Єдина справжня чеснота політика — чесність

3.1 Щирість компенсує будь-який зальот

Досвід, освіта, інтелект, рівень культури — все це не має жодного значення. Тим більше, не має значення програма, принципи, переконання (як уже було сказано, вся ідеологія — туфта). Єдина реальна перевага недосвідченого мрійника Голобородька — ідеальна чесність (так і тягне згадати російського класика Достоєвського: ідеально чесний персонаж приречений виглядати ідіотом). Усі зальоти молодого президента компенсує щирість, з якою він їх робить. А істерити — це взагалі норма для очільника держави, головне — народ це добре сприймає.

3.2 У команді головне — довіра

Ідеальний кандидат у міністри, та й взагалі на будь-яку державну посаду — людина, на яку можна покластися. Ідеальна команда здатна побороти корупцію, свавілля олігархів, інтриги світової закуліси та будь-які інші загрози виключно за рахунок міцної та надійної взаємної довіри. Головне — аби народ повністю віддався на волю свого президента й беззастережно приймав будь-які його кадрові рішення.

4. Інші важливі аспекти

4.1 Их там нет

Україна з серіалу 2015-2019 років ніколи не вела війни з Росією. На лекції з історії у 2049 році не згадується жодна війна, зовнішня агресія чи окупація. Україна пережила аж шість майданів, анархію, розпад, потім реінтеграцію, але ніяких ихтамнетов в її історії не було. Росія та Путін згадуються лише у кількох доволі невинних жартах, без поваги, але нейтрально, як і решта країн-сусідів. А російська мова в Україні — просто одна з мов, нею спілкується частина громадян (власне, більшість, включно з президентом). А до чого тут Путін?

4.2 Журналістика не буває чесною

Чесними в ефірі можуть бути лише незалежні блогери або коміки, але таких в Україні обмаль. Журналісти бувають лише куплені, а якщо хтось із них таким не виглядає – шукай каверзи (наприклад, любовних зв’язків). Усі телеканали належать олігархам, усі телешоу контролюються ними, а за самодіяльність редакторів просто виганяють. Отже, вірити жодному великому інформаційному ресурсові країни не можна — лише незалежним ютуберам.

4.3 Порошенко — огидна пародія

Третій сезон починається із присяги неймовірно бридкого нового президента. Молочний магнат, який страждає на несприйняття лактози, палкий християнин, який поза ефіром каже «моє віросповідання — бізнесмен», власник «Третього Каналу», ініціатор схеми «Амстердам+», любитель відпочинку на Мальдивах… Щоправда, характер, біографія та передісторія цього персонажа — повна протилежність п’ятому президентові реальної України, але то вже деталі. Головне — натяк грубий і конкретний, персонаж огидний, народ проти нього організовує новий майдан.

Замість висновків — важливі нагадування:

1. Головний сценарист, він же режисер, він же креативний продюсер серіалу «Слуга Народу» — громадянин Росії і живе у Москві.
2. Українські олігархи, включно з Коломойським — не автори, а персонажі серіалу, причому реальні автори дозволяють собі дуже вільно розпоряджатися їхніми долями.
3. Персонаж Голобородька написаний спеціально під актора Зеленського. Для наївного виборця це ідеальний образ, а для марнославного гаранта (на час зйомок ще кандидата) — ідеальна роль. А для цинічних властолюбних сценаристів із Кремля — ідеальний засіб розширення своєї влади.