Світ після 2 серпня. Крах ракетної угоди: до чого варто готуватися Києву?

Примітка редакції. Те, які загрози постають перед Україною після припинення дії Договору між США і СРСР (РФ) про знищення ракет середньої та меншої дальності (РСМД) і до чого їй слід бути готовою, зважаючи на агресивні наміри Кремля, аналізує Микола Бєлєсков у матеріалі для видання «Главком».

Нова система координат безпеки: виклики для України

2 серпня 2019 року США перестали бути зв’язаними договором від 1987 року про знищення ракет середньої та меншої дальності (РСМД). Документ де-юре припинив своє існування. Хоча не слід забувати, що де-факто крах цієї угоди спричинили Росія та Китай. Перша розгорнула використання забороненої крилатої ракети 9М729. Другий накопичив арсенал крилатих і балістичних ракет наземного базування із радіусом у 500–5500 км.

Рішення Вашингтона про вихід із договору, яке було анонсоване на початку лютого цього року, є більш чим логічним. По-перше, США не змогли за понад шість років переговорів і консультацій переконати РФ повернутися до виконання угоди. По-друге, в умовах початку системної конфронтації із КНР наявність арсеналу заборонених ракет дає Пекіну значну військову перевагу над США і їхніми союзниками на випадок початку бойових дій.

Отже, після 2 серпня світ почав жити в іншій системі координат. Це змушує в тому числі і Україну прораховувати ризики і загрози нової реальності, а також приймати відповідні кроки у відповідь.

Договір між СРСР і США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (Intermediate-Range Nuclear Forces Treaty) був підписаний Михайлом Горбачовим та Рональдом Рейганом у Вашингтоні 8 грудня 1987 року. Набув чинності 1 червня 1988 року.

Учасники угоди взяли зобов’язання не виробляти, не випробовувати і не розгортати балістичні та крилаті ракети наземного базування середньої (1000–5500 км) і малої (500–1000 км) дальності. Сторони повинні були протягом трьох років знищити всі пускові установки та ракети наземного базування з радіусом дії 500–5500 км. Це була перша в історії домовленість про реальне скорочення озброєнь.

Наскільки серйозна російська ракетна загроза?

Звичайно, головне, що має турбувати українську владу після краху угоди РСМД — зростання російської ракетної загрози. Це особливо актуально в умовах військової конфронтації між двома країнами, яка триває із 2014 року, і на фоні постійного зростання загрози повномасштабної російської агресії проти України.

Відсутність угоди РСМД знімає із РФ усі обмеження на розвиток наземних ракетних систем середньої дальності. Ці системи можуть завдати удару в будь-яку точку України. Треба визнати, що РФ і до цього мала можливість тримати під прицілом усю територію нашої держави — для цього в окупованому Криму з’явилися морські носії крилатих ракет «Калибр» (фрегати проекту 11356, корвети проекту 21631, підводні човни проекту 636.3, в перспективі корвети проекту 22800). Проте відповідних ракет на носіях у Криму на сьогодні — лише 56. Окрім того, занадто дорого створювати й утримувати надводний чи підводний корабель для того, щоб обходити обмеження угоди РСМД. Урешті-решт, наземний ракетний комплекс середньої дальності — це найдешевший із-поміж інших варіант, який володіє найбільшою живучістю. А тому відсутність обмежень щодо угоди РСМД відкриває нові можливості для РФ.

Проте ситуація далеко не така завідомо програшна для України, як може здатися на перший погляд. У квітні 2019 року тодішній секретар РНБО Олександр Турчинов заявив про те, що Україні загрожують 364 російські ракети. Мова, найімовірніше, йде як уже про згадану крилату ракету «Калибр», так і про авіаційну ракету Х-101 і оперативно-тактичний ракетний комплекс «Искандер-М», який має на озброєнні як балістичні, так і крилаті ракети. Окрім того, в рік ВПК РФ виробляє до 200 крилатих ракет «Калибр», які, найвірогідніше, будуть основою і для наземного ракетного комплексу середньої дальності.

Однак розмови про поточний стан ракетного арсеналу РФ і його перспективи перетворюються на небезпечну абстракцію, якщо не говорити конкретно, які завдання можуть розв’язати відповідні системи в такій кількості. Для порівняння можна взяти ракетні удари США і їхніх союзників проти режиму Башара Асада в Сирії в квітні 2017-го і квітні 2018-го. Тоді для знищення лише чотирьох об’єктів було використано 164 крилаті ракети різних типів (Tomahawk, JASSM, SCALP/Storm Shadow). Тобто лише масоване застосування відповідних систем дає можливість досягнути бажаного ефекту.

Якщо ж говорити про здатність РФ одномоментно першим ударом позбавити Збройні сили здатності чинити організований опір, то Москва повинна мати не менше ніж 1–1,5 тисячі ракет середньої дальності. Створення такого арсеналу займе час і вимагатиме значних ресурсів від РФ, що стагнує, а це наростання незадоволення населення через падіння рівня життя. Крім того, слід не забувати, що ракетні системи середньої дальності РФ створює передусім для іншого завдання — конвенційного стримування НАТО і США через здатність завдавати удари по будь-якій точці у Європі в разі великої війни. Тому припускати, що РФ застосує проти України увесь накопичений арсенал ракет середньої дальності у випадку війни, не варто. У кращому разі Москва може дозволити собі використати 20–30% ракет наявного арсеналу в рамках сценарію повномасштабної агресії проти нашої держави.

Доказом того, що Збройні сили РФ не можуть повністю повторити досвід США із безконтактної війни за допомогою систем ураження середньої дальності, є те, що в російських військах масово впроваджують так звані розвідувально-ударні та розвідувально-вогневі контури. Вони є поєднанням розвідувальних безпілотників, а також ствольної (калібром 152 мм) і реактивної артилерії (калібром 124 мм, 220 мм і 300 мм). Такий тактичний прийом дає змогу створити ефект безконтактної війни, проте на значно меншій дальності — до 120 км. Саме створення і застосування відповідних контурів — одне з найтиповіших завдань, які відпрацьовує артилерія бригад і дивізій Сухопутних військ РФ. Таким чином, можна припустити, що у випадку гіпотетичної повномасштабної війни проти України саме ці контури, а не ракетні системи радіусом 500–5,5 тисяч км, будуть основою вогневої могутності російських військ.

Кроки України у відповідь

Те, що російська ракетна загроза не виглядає настільки страшною і масштабною, зовсім не означає, що Україна не повинна розробляти і реалізувати власну стратегію виживання у світі після краху угоди РСМД. Така стратегія має враховувати масштаби російської загрози, а також обмеження, в яких змушена існувати наша держава — фінансові й технічні.

Як наслідок, симетричні кроки України виглядають не лише як нереалістичні, а й такі, що зовсім не гарантують необхідного ефекту стримування, як у тому переконують прихильники такого курсу. На сьогодні Україна не може собі дозволити навіть фінансування розробки оперативно-тактичного ракетного комплексу, який має дальність до 500 км і є на клас меншим, ніж ракети, які підпадають під угоду РСМД. Фінансування робіт проекту «Сапсан» / «Грім-2» здійснює Саудівська Аравія. Про закупівлі для України в розрахунку не менше ніж один бригадний комплект на одне оперативне командування Сухопутних військ (таких командувань чотири) не йде мови. Розробка ж і постановка на чергування ракет середньої дальності ставить питання про збільшення бюджету Збройних сил України з нинішніх 3,7–3,8 млрд доларів до 9–10 млрд доларів на рік — щонайменше саме стільки витрачають на оборону країни світу, які мають в арсеналі ракетні системи відповідної дальності.

Окремо слід зазначити, що навіть поява в України арсеналу ракет із дальністю до 5,5 тис. км у кількості 100–150 одиниць не гарантує автоматичного створення ефекту стримування. Такі системи можна націлити як проти головних міст, так і проти військових формувань РФ. Проте відповідна кількість ракет без ядерної боєголовки не дасть можливість забезпечити непоправний рівень утрат, що і мало б створити ефект стримування. Москву прикриває один із найпотужніших позиційних районів протиповітряної оборони у світі, основу якого становлять системи А-135 і С-400. Сухопутні війська РФ мають свою протиповітряну оборону (С-300В, «Бук», «Тор»), яку забезпечує одна зенітно-ракетна бригада на кожну загальновійськову армію, а також окремо зенітники танкових і мотопіхотних частин. Та й сам арсенал кількістю 100–150 ракет, як показує приклад ударів по Сирії 2017–2018 років, може виконати дуже обмежений обсяг завдань.

Окрім того, Україна може зіткнутися із проблемою наведення такої зброї, адже ми не маємо власного супутникового угруповання на орбіті землі. Особливо, коли треба буде завдавати удари не по стаціонарних цілях, а в умовах динамічного бою. Координати для ЗСУ можуть надати розвідники або безпілотники, які працюватимуть на значно меншу дальність, чим максимальний радіус ракет середньої дальності. Цілі, які ми будемо спроможні виявляти, можна буде знищити менш потужними системами, наприклад, оперативно-тактичними ракетними комплексами. Тому який сенс платити за те, що ти не можеш використати на повну потужність?

Унаслідок цих обмежень і недоліків симетричної стратегії Україні залишається низка асиметричних кроків для організованого спротиву навіть після ракетного удару із боку РФ. Основою цієї асиметричної відповіді будуть ракети сімейства «Вільха», які вже прийняті на озброєння («Вільха», «Вільха-Р») або тестуються («Вільха-М»). Вони не можуть повністю замінити потенціал оперативно-тактичних ракетних комплексів, проте дадуть можливість компенсувати неспроможність забезпечити себе ними.

Однак нинішніх досягнень у рамках проекту ракет сімейства «Вільха» явно недостатньо. Насамперед треба завершити роботи над доведенням дальності системи до 200 км, як це було анонсовано під час тестувань в квітні 2019 року. Так, найімовірніше, для збільшення дальності із 130 до 200 км доведеться зменшити вагу бойової частини. Проте, на відміну від оперативно-тактичних ракетних комплексів, пускові установки системи «Вільха» зможуть завдавати удару декількома ракетами по одній точці в разі потреби.

По-друге, необхідне масове виробництво ракет сімейства «Вільха». В квітні 2019-го голова «Укроборонпрому» заявив про те, що до кінця року війська отримають 200 ракет. Та цього катастрофічно мало з розрахунку потреб — озвучена кількість це менше ніж один залп одного дивізіону (18 пускових установок по 12 направляючих). При тому, що в умовах повномасштабної війни таких залпів може бути десятки або і сотні.

По-третє, необхідно налагодити масове виробництво нових пускових установок до ракет сімейства «Вільха». Україна в спадок від СРСР отримала до 75 пускових установок для РСЗВ «Смерч», які запускають ракети калібру 300 мм. Проте цього явно недостатньо на випадок війни із РФ.

У лютому 2019 року було презентовано макет нової пускової установки для ракет сімейства «Вільха». Попри обмежений потенціал, найвірогідніше, саме ці комплекси можуть стати головною ціллю ударів РФ. Відповідні підрозділи мають не лише витримати удар, а й бути спроможними швидко розв’язати поставлені завдання щодо завдання високоточних ударів по критичних об’єктах, щоб зменшити наступальний потенціал РФ і створити можливості переходу для контрнаступу.

Україна має зосередитися на створенні власних розвідувально-ударних і розвідувально-вогневих контурів, а також на отриманні необхідних систем для боротьби з російськими контурами відповідних рівнів. Як уже було зазначено, саме такі контури, а не ракети середньої дальності, будуть основою вогневої могутності РФ на випадок війни і даватимуть можливість вести безконтактні бойові дії.

По суті, сьогодні в Збройних силах України вже працюють над цим. Мова про закупівлю розвідувальних безпілотників типу «Фурія», створення виробництва артилерійських снарядів калібром 152 мм, налагодження виробництва твердого палива для ракет реактивних систем залпового вогню різних калібрів. Проте додаткові кошти необхідно спрямувати на закупівлі та постачання контрбатарейних радарів типу «Зоопарк-3», закупівлі систем радіоелектронної боротьби і радіопеленгації, посилення ППО Сухопутних військ для боротьби з ворожими розвідувальними безпілотниками.

Не такий страшний вовк?

Світ і справді вступає в нову епоху 2 серпня 2019 року. Однак російську загрозу варто оцінювати тверезо. РФ лише через 5–7 років зможе накопичити необхідний арсенал ракет середньої дальності, які у випадку масованого застосування одномоментно можуть знищити Збройні сили України. І це за умови, якщо нинішні темпи виробництва крилатих ракет «Калибр» збережуться. Але навіть і тоді РФ не зможе використати всі високоточні ракетні системи середньої дальності проти України, адже вони створені передусім для конвенційного стримування НАТО і США.