Медіаграмотність стала трендом: як її розвивають від Великої Британії до Казахстану

MediaSapiesns побував на формі Media Literacy Solutions, який 18-19 жовтня пройшов у Білорусі. Ми дізнались, як у різних країнах протидіють дезінформації та навчають дітей і дорослих медійної грамотності. Інколи такі проєкти підтримує держава, утім, подеколи урядовці самі є джерелом інформаційних маніпуляцій.

Учасники форуму зібрали на інтерактивній мапі 145 проєктів із 22 країн світу. Мапа й далі оновлюватиметься. Проекти з розвитку критичного мислення вдається реалізовувати і в Білорусі, і в Казахстані, і в Україні. Ініціативи можна поділити за віковою орієнтованістю (дорослі, діти) чи способом подачі інформації: намагаються залучити якомога ширшу аудиторію або ж працюють через цільові групи освітян/медійників.

Здебільшого це ініціативи громадських організацій, проте інколи їм вдається стати частиною формальної освіти. У часи масових інформаційних маніпуляцій — від державних до приватних — та дезінформації розвиток критичного мислення та навичок фактчекінгу стає необхідним елементом формування сталого громадянського суспільства.

MediaSapiens записав найцікавіше про те, як упроваджують медіаграмотність у різних країнах.

Медіаграмотність в умовах обмеженої свободи слова

Цього року форум Media Literacy Solutions пройшов у Мінську. Організатори не раз зазначали, що раніше уявити таку подію в Білорусі було неможливо: майже всі телеканали державні або мають гібридну (державно-приватну) власність, а влада звикла до «зручних журналістів».

«Чимало десятиліть ЗМІ обслуговували владу, і сьогодні більшість державних медіа чи тих, де кількість акцій держави більше 50 %, продовжують працювати за радянськими зразками. Влада звикла, що журналісти повинні бути зручними і не створювати проблем. Суспільного мовника у нас не існує. Є лише декілька незалежних інформаційних агентств, які прагнуть працювати за стандартами», — розповіла Алла Шарко, заступниця директора Пресклубу Білорусі (Press Club Belarus).

Коли відбуваються важливі події у країні, державні медіа часто можуть їх замовчувати або чекати відмашки «згори», щоби «правильно» подати інформацію, зауважила вона. Незважаючи на такі умови, Пресклуб розвиває в Білорусі проєкт з медіаграмотності MediaIQ та відстежує маніпуляції у 19 ЗМІ, адаптувавши до місцевих умов методологію «Детектора медіа». Найбільш популярні зловживання такі: використання в матеріалах коментарів псевдоекспертів (люди без необхідних компетенцій); факти не відокремлюють від оціночних суджень; апелюють до міфів (часто це стосується президента Білорусі Олександра Лукашенка, коли, наприклад, під час відвідин ним якогось міста там «починає світити сонце»).

Водночас Тамара Мацкевич, програмна менеджерка «Товариства білоруської школи», розповіла: цього року в країні почав діяти новий стандарт загальної середньої освіти, де з’явився пункт про необхідність формування в дітей інформаційно-комунікаційних компетенцій.

Засновниця Пресклубу Юлія Слуцкая акцентувала на ще одній проблемі: для ІТ-гігантів на карті світу Білорусі немає. Наприклад, місцеві творці контенту не можуть позначати його як білоруський, а в YouTube відео білоруською мовою не можна рекламувати.

«Зараз ми живемо в російському інформаційному полі. Проте громадські організації та медіа працюють над декларацією, з якою ми хочемо звернутися до таких корпорацій, як Google, Facebook тощо. Ми хочемо, щоб білоруський контент був географічно локалізований. Таким чином ми зможемо краще дійти до нашої аудиторії», — зазначила вона.

Незважаючи на проблеми зі свободою слова, помалу проєкти з медіаграмотності знаходять свій розвиток і в країнах Центральній Азії. Про них на форумі розповіла Гулім Амірханова, керівниця кампанії з медіаграмотності регіону, регіональна менеджерка Internews (Казахстан).

За її словами, найбільш активно тематичні проєкти впроваджуються в Киргизстані й Казахстані. Мало активностей у Туркменістані, проте запит на медіаграмотність є і в цій країні. «Люди розуміють, що це важливо», — додала вона.

Пані Амірханова розповіла, що в Узбекистані вже з'явилося кілька медійних організацій, які пройшли тематичні тренінги. А в Таджикистані спостерігається більш технологічний підхід: тут проходять хакатони, на які можуть подавати проєкти з медіаграмотності. У Киргизстані активно використовують гейміфікацію і в освіті, і у виробництві контенту.

«У Казахстані ж ми працюємо в основному з двома категоріями: вчителі та журналісти. Намагаємося вийти на ширшу аудиторію. І хоча на рівні держави тематичні програми не впроваджуються, є багато проєктів, які реалізують громадські організації», — розповіла вона.

Одним із таких є проєкт з медіаграмотності «Три точки», у межах якого створюють яскравий просвітницький контент. Суть кампанії — показати, як медіаграмотність і критичне мислення допомагають протидіяти маніпуляціям, пропаганді і запобігають радикалізму, що веде до насильницького екстремізму.

Експертка з Індії Вертика Каноджия зауважила, що і в цій країні великою проблемою є заангажованість ЗМІ. «Інформацією маніпулюють на користь державної пропаганди. І йдеться не лише про державні медіа, але й приватні. Мабуть, 80 % ЗМІ в Індії можна назвати заангажованими. Тому ми, у свою чергу, заохочуємо громадян самостійно перевіряти інформацію», — розповіла вона.

Інша проблема — фабрики тролів у соціальних мережах, які можуть цькувати активістів та журналістів. Пані Каноджия розповіла, що навіть прем’єр-міністр країни пов’язаний із такими маніпуляціями. Ще однією великою загрозою є фейки у WhatsApp. Індія — найбільший користувач цього месенджера, тут дешеві телефони та інтернет. Проте анонімність і зашифровані повідомлення дозволяють кампаніям з дезінформації швидко охоплювати велику аудиторію.

За словами індійської експертки, зараз в Індії деякі редакції ЗМІ створюють свої групи в соціальних мережах, де викладають інформацію після проведеного фактчекінгу. А перед виборами WhatsApp сам запустив сервіс із перевірки фактів.

Урядові тролі Молдови та успішний український кейс

Про інший тип контролю ЗМІ розповів Раду Маріан, депутат парламенту Республіки Молдова. За його словами, до останнього оновлення влади у країні діяв олігархат, який контролював 70 % медіа (йдеться про колишнього лідера Демократичної партії Володимира Плахотнюка, який утік з країни після зміни уряду. — В.М.). Досі в його власності залишається великий відсоток ЗМІ.

Тим не менш, у Молдові є яскраві проєкти з медійної грамотності. Наприклад, Trolless, який зміг визначити та позначити тролів у соціальній мережі. Після внутрішнього розслідування компанія Facebook видалила перед парламентськими виборами фейкові акаунти та виявила, що вони мали зв’язок з урядом. Детальніше цей кейс MediaSapiens описав тут. До речі, аналогічний проєкт Trolless.UA запустили нещодавно і в Україні.

Також під час форуму представниця IREX Марина Дорош розповіла про успішну реалізацію в Україні проєкту «Вивчай та розрізняй». «Більшість проєктів з медіаграмостності в Україні впроваджувалася громадськими організаціями, але деякі підтримує й уряд. Загалом, можна розділити їх на дві частини: впровадження медіаграмотності у формальній освіті, а також просвітництво дорослих. IREX готує вчителів і впроваджує відповідні уроки в школах. Але ми не міняємо програми, у чому, мабуть, і є секрет успіху. Для дорослих є також онлайн-курси та сайти, які розкривають маніпуляції. Проте є велика проблема того, що дорослі часто не вмотивовані», — зауважила пані Дорош.

Ще одна учасниця форуму з України Альона Романюк поділилася історією успіху фактчекінгового проєкту ІРРП «По той бік новин». За понад рік роботи він зміг здобути більше 20 тис. підписників у Facebook, дописи сторінки бачили сотні тисяч користувачів. А представник ГО «Детектор медіа» та MediaSapiens на форумі розповів про вплив ботів і тролів на вибори в Україні та представив свої дослідження цієї теми (більше читайте про це за тегом «боти»).

Вікторія Бейкер з Великої Британії презентувала програму з інфомедійної грамотності Newswise. У межах цього проєкту вони проводять тренінги для вчителів, роблять воркшопи для дітей і сімей, запрошують журналістів у школи.

«Такі уроки мають бути автентичними, тобто схожими на реальні редакції. Діти мають відчувати себе у справжніх ЗМІ і включатися в роботу, а не лише виконувати щось тому, що вчителі їм сказали це робити. Наприклад, ми запрошували журналіста із The Guardian, який працював з дітьми, а потім роздав школярам спеціальні сертифікати», — розповіла вона.

На таких заняттях діти грають у тематичні ігри, використовують iPad та QR-коди. Їх вчать розрізняти якісні новини, а також писати такі повідомлення. Школярі використовують лексику та словесні конструкції, наче справжні журналісти. «Це підштовхує їх до розуміння того, що їхній голос важливий», — зазначила Вікторія Бейкер.

У свою чергу, на брак мотивації парламентарів поскаржилася Лана Чібочі з Асоціації комунікації та медіакультури Хорватії. Вона розповіла, що на обговорення теми медіаграмотності зі 150 парламентарів прийшли лише десять.

«У нас немає ні державної програми з упровадженню медіаграмотності в освітній процес, ні окремих курсів. Часто, коли ми порушуємо це питання, нам кажуть, що такі курси не можуть бути впроваджені через брак спеціалістів, які б могли їх викладати. Думаю, схожа ситуація спостерігається в усьому регіоні. Тож зараз здебільшого просвітою в темі медіаграмотності займаються громадської організації», — поділилась вона.

Критичне мислення як складова протидії ворожій пропаганді

Латвійська журналістка та режисерка Сандра Ужуле-Фонс розповіла, що в Польщі та країнах Балтії дуже уважно почали ставитися до пропаганди Росії після анексії Криму. «Є острахи того, що якийсь із російськомовних регіонів може бути наступним. Приміром, у Латвії є деякі регіони, де 70 % населення говорять російською. А в Нарві (Естонія) 98 % говорять російською», — зауважила вона.

За її словами, у Балтійському регіоні є великий вплив російського телебачення, є локалізована версія російського пропагандистського Sputnik, і зараз стоїть питання, як зацікавити громадян національними телеканалами. Інша проблема, що, наприклад, у Латвії є території, куди не доходить сигнал громадського телебачення. Тому тамтешні жителі дивляться російське й підпадають під дію пропаганди.

«Треба навчати дітей критичного мислення. Адже це дивовижно, що в Балтійському регіоні жителі часто не знають імені свого прем’єр-міністра, але знають Путіна і вірять у його політику», — наголосила пані Ужуле-Фонс.

Про проблеми Латвії розповіла також Евіта Пуріня, редакторка Балтійського центру журналістських розслідувань Re:Baltica. Боротися з російськими телеканалами в юридичній площині важко: ретранслюють їх мовники, які зареєстровані у Великій Британії, тому заблокувати їх можуть лише там. Водночас Суспільному мовнику Латвії дуже бракує коштів. Не вистачає їх і для проведення регулярного фактчекінгу, і для закордонних кореспондентів, які могли б перевіряти інформацію з інших країн. Утім, є проєкти з фактчекінгу й медіаграмостності в недержавному секторі. Один із таких запустив Re:Baltica.

Українським досвідом протидії пропаганді РФ поділилась голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова. Вона наголосила, що світу зараз треба усвідомити важливу тезу: російські державні медіа — це не засоби масової інформації, це не журналістика й це не про свободу слова. Це про маніпуляції та брехню.

«З початку російської агресії важливим рішенням для України було відключення російських телеканалів. Це одразу в рази знизило рівень їхнього перегляду. Зараз в Україні їх дивиться близько 6 % населення. Утім, найбільшою загрозою тепер є проросійські ЗМІ, які є українськими, але насправді часто фінансуються з Росії. На жаль, нині у нас три інформаційні телеканали стали власністю де-факто кума Путіна Віктора Медведчука. Дуже часто вони проводять навіть не проросійську політику, а російську. З ними важко боротися. До них є претензії від регулятора — Нацради — по отриманню ліцензій. Проте, як тільки регулятор намагається діяти через суди, одразу ж розгортається «кампанія боротьби за свободу слова» на цих телеканалах», — зауважила вона.

Алла Шарко додала, що одним зі шляхів протидії пропаганді є висміювання. Коли білоруським активістам вдавалося довести маніпуляції до абсурду, такі ролики з фактчекінгом ставали вірусними й набирали багато переглядів. Наталія Лигачова ж навела приклад подібного проєкту в Україні — «Ньюспалм». Його створювали за підтримки Internews, а тепер фінансування також забезпечують й інші донори.