13 причин не купувати автокрісло

Примітка редактора. Якщо ви це читаєте, даю 80%, що заголовок був помічений. Десь половина з читачів, мабуть, уже ставить гармати та шукає порох. Мовляв, як же так, що це таке, якась пропаганда сквибів. Тому ми з вами можемо вважати тих, хто носитиме статтю з гучними криками про зраду, телепнями.

Цей текст більше стосується самого «закону про автокрісла», ніж тих, хто свідомо не збирався виконувати його вимоги. Як і заборона нічного продажу алкогольних напоїв, такий підхід шкодить виключно тим, хто намагався виконувати правила. Наприклад, я в Києві досі не можу придбати ром після 23:00, натомість сусіди поліруються вишуканими спиртовими напоями з аптеки — на цей товар заборона не діє. Молода сім’я зі старою автівкою отримає більший збиток, ніж таксист-євробляхер, який і пристібатись не вміє (не те що автокрісло ставити). Саме недолугість формулювань і підкреслює наш автор. Тримайтесь за крісла, якщо стане гаряче — заходьте в коментарі, ми завжди раді.

Отже, набрав чинності закон 224-IX або 224-20. Той самий, який «про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення правил перевезення дітей». Здавалось би, майже всі списи його палких прихильників та ненависників уже поламано. Та головна його проблема все одно залишилася.

Адже справа не в тому, хороший цей закон чи поганий. Справа в тому, що він невиконуваний.

Текст цього закону написаний так, ніби його автори і не розраховували, що він працюватиме. Пройдімося по 13 головних пунктах. Марновірні можуть не читати. :)

Причина 1. Немає рівноваги прав та обов’язків

Виходить, що держава зобов’язує батьків (юридично водія, але ж ясно, що фактично це батьки) дбати про власну дитину певним чином. І перекладає на них відповідальність за виконання цієї своєї вимоги. Було би логічно, якби держава, висуваючи такі вимоги, водночас надавала засоби для їх виконання — якісь програми для забезпечення автокріслами тих, кому це потрібно, абощо. А так батіг є, пряника не видно. За замовчуванням вважається, що саме виконання вимоги і є пряником. Але якщо відповідальність за життя і здоров’я дитини несуть батьки, то логічно, що вони самі вирішують, яким чином це забезпечувати. Адже навіть аварії бувають різні. Якщо автівка впала у річку, автокрісло з пасками безпеки буде радше додатковою перешкодою, на долання якої підуть дорогоцінні секунди, котрі можуть урятувати життя дитині. Звісно, такі аварії стаються вкрай рідко, але, опинившись у такій ситуації (тьху-тьху-тьху), навряд чи ви думатимете про статистику.

Люди, котрі емоційно звинувачують батьків у неналежній турботі про дітей, самі не готові нести відповідальність за цих дітей. Чому так?

Причина 2. Готовність таксистів брати пасажирів із дітьми падає

Різні таксі-сервіси по-різному зреагували на це нововведення. Виходів тут можливо лише два: обладнати частину свого автопарку автокріслами або зобов’язати пасажирів дбати про наявність автокрісел самим. І то не факт, що це допоможе.

Якщо людина працює на власній машині, вона не вкладатиметься у придбання автокрісла, бо це знижує рентабельність її праці. А от якщо автівку видає компанія, то попит народжує пропозицію. Але це дуже великий головний біль, бо кожне крісло має свою вікову категорію. Хто ж буде про всяк випадок возити з собою два крісла і бустер, якщо потрібен порожній багажник? Часто простіше відмовитися від клієнта. Або проігнорувати закон. Тому що, наприклад, стало шкода матір, котра вже три години не може викликати таксі — її з дитиною ніхто не бере, а їй терміново треба до лікарні. (Реальний випадок, таксист учора розповів).

Причина 3. Якщо дітей більше двох, вони займають увесь салон

Щоб транспортувати всіх дітей із пункту А в пункт Б, потрібна або велика автівка, або дві середньостатистичні. Цей пункт викликав якусь особливу зловтіху в коментаторів, котрі явно мають менше трьох дітей. Риторичні фігури на кшталт «жебраки», «наплодили», «надалі користуйтеся презервативами» і «треба було думати головою» не роблять честі тим, хто їх вживає. Але менше з тим, суть від цього не змінюється: якщо навіть на найкоротшу відстань усі діти зобов’язані користуватись автокріслами, то це суттєво ускладнює логістику пересування. Уже не кажучи про те, що дві машини — це вдвічі дорожче, ніж одна. Що ж до порад багатодітним родинам відразу купувати автівку такого розміру, щоб там помістилися всі домівці, то варто нагадати, який відсоток українських родин у наших реаліях може собі дозволити таку «не розкіш, а засіб пересування».

Причина 4. Де зберігати автокрісла?

Ні, якщо родина має власний гараж, то це питання не постає. А якщо не має? Орендувати гараж заради кількох автокрісел? Адже у «хрущовках», де живе дуже значна частина сучасних родин, із зайвими метрами не дуже склалося.

Причина 5. Ніхто не тягатиме своє автокрісло за собою

Попутка чи бла-бла-кар може бути виходом тоді, коли їхати треба терміново і/або потрібних квитків немає. Дуже рідко при цьому напохваті виявляється автокрісло.

Причина 6. Вимога «12 років — 145 см» трішки абсурдна

На щастя, достатньо відповідати якійсь одній вимозі, аби визнавали твоє право їздити без автокрісла, як усі нормальні люди. Законодавець дає можливість обрати одну із умов: АБО дитина вище 145 см, АБО має 13 років.

Якщо з віком усе просто (хоча батьки й не зобов’язані пред’являти свідоцтв про народження), то зі зростом не дуже. Хто мірятиме зріст малолітнього пасажира? Поліція не має таких повноважень. А батьки можуть заборонити поліції торкатися до своєї дитини. Проте якщо навіть винести за дужки питання про правомірність вимірювання дітей, усе одно залишається неясною процедура, яка би давала однозначну відповідь на запитання про зріст дитини. Адже одна дитина за різними ростомірами може бути як 144, так і 146 см. Зайвий привід для штрафу?

Окремо згадаймо дорослих, котрі не подолали рубіж 145 см. На них мали би діяти ті самі закони фізики, що й на дітей такого ж зросту. Чому тоді ці дорослі не зобов’язані користуватися автокріслами чи бустерами? Чи дорослі, які вже платять податки, державі не такі цікаві, їх менше шкода?

Причина 7. Сумнівна користь бустерів

Краш-тести бустерів показують, що в цьому питанні не все так однозначно. Правильно підібраний бустер може допомогти, але це вимагає знання дуже багатьох тонкощів.

Причина 8. Лікарі не рекомендують дітям перебувати в автокріслі довше двох годин

Під час тривалого переїзду це створює додаткові проблеми.

Причина 9. Деякі діти фізично не можуть сидіти в автокріслах

Погугліть «ціни на крісла для дітей із ДЦП». У мене вийшло 1250-2000 євро, а у вас?

Це не було би проблемою за умов доступних соціальних таксі. Але поки що тут нічим хвалитися.

Причина 10. Не в усіх машинах є опція «встановити автокрісло»

Заводом-виробником старих машин задні паски безпеки не передбачено взагалі. «Тому виникає логічне запитання: на що ви прикріпили свої ремені? На скотч?» — єхидно запитували противники закону в коментарях. На що їм пропонували самотужки приварити в салоні те, чого бракує. Але самовільна зміна конструкції автомобіля — це також питання безпеки. І вона карається штрафами. І правильно карається…

Причина 11. Подвійні стандарти закону

Чому виходить, що перевозити дітей в авто без спеціальних засобів небезпечно, а в маршрутках, у громадському транспорті чи в автобусах міжміського сполучення — цілком законно? Прихильники зазначеного закону зазвичай аргументують різницю в підходах тим, що ймовірність потрапити в аварію в автівці та у громадському транспорті дуже відрізняється. На що опоненти нагадували їм, як маршрутки розвалюються на ходу. І про автобус із дітьми, підрізаний президентським кортежем. Або про те, як після вересневої аварії на Львівщині до лікарні з травмами середньої важкості потрапили 12 учасників танцювального колективу — від 9 до 14 років. Шість — зі струсом головного мозку і множинними забійними ранами голови та тулуба. Одна — з тупою травмою живота. У решти — забійні садна, множинні гематоми. Куди дивляться законодавці?

Причина 12. Недолугість формулювань у тексті закону

Визначення автокрісла в ПДР немає, отже, спеціальним засобом може бути фактично будь-що. Не вірите? Ось вам юрист детально розповість.

Я вирішила перестрахуватись і запитати про це в іншого юриста, не знайомого з першим. Це був Віталій Собкович, адвокат, керуючий партнер ЮК «Альянс Правових Сил». І він повністю погодився з попереднім оратором! Ще й від себе додав: «Щодо упущення законодавця, то дійсно не можна притягати особу до відповідальності за відсутність того, що не чітко визначене. На мій погляд, законодавець мав чітко визначити: «справного автокрісла для відповідної категорії дітей». Бо не секрет, що є щонайменше чотири категорії автокрісел, які використовуються для дітей: 0 — для немовлят, 1 (від 9 до 18 кг), 2 (від 15 до 25 кг) та 3 (від 22 до 36 кг). Також для 2 та 3 категорій є бустери, які дозволяють використовувати пасок безпеки автомобіля. І якщо дитину 3 категорії втиснути у автокрісло 1 категорії — автолюльку, то формально ви закон виконаєте, але безпеки дитині це не додасть».

Хоча зі способів створити видимість виконання закону більшою популярністю користується купування крісла на виріст, у якому дитина тоне. Або дешевих китайських підробок, які ні від чого не захистять. Справді, якщо вся машина коштує 500 доларів, то купувати якісне автокрісло за 300 доларів людина навряд чи буде.

Причина 13. Юридична колізія

А тепер найцікавіше. Досі чинна постанова Кабміну від 10 жовтня 2001 р. №1306 «Про Правила дорожнього руху». Її пункт 2.3 дозволяє не пристібатися «водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких заважають користуватися ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів і таксі». Там є ще цікавий пункт, який зобов’язує «на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки». Тобто немає ременів безпеки — значить, ти не зобов’язаний ними користуватися. Фізично не можеш пристібатися — гаразд, їдь так, що ж із тобою робити. Їдеш на таксі — ніхто тобі не скаже, що ти везеш дитину без автокрісла чи бустера (тільки доведи, що це таксі — з цим у більшості можуть виникнути проблеми). Цікаво, що і закон 224-IX, і постанова № 1306 мають юридичну силу водночас. Мабуть, поліцейські можуть обирати, чим керуватися. :)

Отже, ваші ставки: ухвалюючи такий закон, народні депутати судомно вишукували спосіб організувати притік грошей у бюджет чи лобі виробників автокрісел зацікавило їх матеріально? Адже якби стояло завдання подбати про безпеку дітей, текст цього закону виглядав би зовсім інакше.

Парадокс: автокрісла — це добре, а закон, котрий вводить штрафи за їх відсутність, — це погано!

Але ще гірше те, що держава вводить закони, які можливо не виконувати або неможливо виконувати. Це завжди закінчується самі знаєте як.