Економічний націоналізм: 500 років історії і сучасність. Частина 2. США

Економічний націоналізм як цілісна концепція економічної політики був започаткований у США наприкінці XVIII сторіччя. Її засновником був Александер Гамільтон (1755-1804), на той час секретар казначейства (міністр фінансів) США, сучасник Адама Сміта та його антагоніст за економічними переконаннями. Його економічні погляди викладені в доповіді, яка була презентована Конгресу США 1791 року.

Гамільтон вважав, що для забезпечення незалежності США потрібно проводити сильну політику заохочення зростання промисловості, промислове виробництво має на майбутнє стати невід’ємною складовою економічної системи нації. Він стверджував, що цього можна досягти за рахунок надання субсидій промисловості та регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою митних тарифів. Що цікаво, Гамільтон вважав мита не стільки засобом стримування імпорту, скільки джерелом для підтримки американського виробництва за рахунок субсидій. Ця політика не лише мала сприяти зростанню виробництва, а й надавати можливості працевлаштування, що сприятиме імміграції в молоду незалежну державу, яка відчувала гостру нестачу робочої сили. Гамільтон також наполягав на розширенні застосування нових технологій та науки в усіх секторах економіки, включно з сільським господарством. Як зауважив корейський економіст Чанг Ха Джун, якби Гамільтон був зараз міністром фінансів однієї з країн, що розвиваються, то МВФ за таки пропозиції домігся би його відсторонення з посади.

Ідеї Гамільтона не були одразу ж втілені в життя, бо в економіці й політиці США домінували плантатори — експортери сировини, яким промисловий розвиток був не потрібен. Але згодом, уже після загибелі Гамільтона, його економічна політика перемогла, він започаткував американську школу економіки, яка формувала американську економічну політику аж до середини ХХ сторіччя. Ця цілісна концепція включала три базові ідеї:

• захист промисловості за допомогою селективних високих тарифів (особливо у 1861–1932 роках) та субсидій (особливо в 1932–1970 роках), протистояння вільній торгівлі;
• державні інвестиції в інфраструктуру, особливо в галузі транспорту;
• банківська політика, яка сприяє зростанню реальної економіки, а не фінансовим спекуляціям.

Американська школа економіки (або «Американська система», як її назвав Генрі Клей на протиставлення «Британський системі» Адама Сміта) як американський різновид економічного націоналізму була в повному обсязі сформована сенатором і державним секретарем США Генрі Клеєм (1777-1852) протягом його довгого політичного життя. Клей був засновником американської Партії Вігів, яка відстоювала консервативні ідеологічні цінності — приватну власність, суспільний порядок та культурну спадщину.

За період домінування американської школи економічної політики США перетворилися на найбільшу економіку світу з найвищим рівнем життя, перевершивши колишню метрополію — Британську імперію — наприкінці ХІХ сторіччя. Як зауважив Ерік Райнерт, «від 1776 року до кінця Другої світової війни американська економічна практика фактично становила тривалу війну проти економічних теорій, які США сьогодні накидають світові на шляху розвитку». За всю історію США економічний лібералізм беззаперечно домінував досить короткий час, приблизно 40 років до 2008-го, коли спричинений ним фінансовий крах знову повернув державу до масштабного втручання в економічні процеси. А економічну політику президента Трампа інакше, ніж економічним націоналізмом, не називають. Нинішнє використання політики економічного націоналізму у США виходить за межі проблем цієї статті, тому ми не будемо на цьому зупинятися, але загальна підстава тут така сама, як і у випадку подолання економічної відсталості: економіка США відчула останніми роками свою слабкість перед конкуренцією інших країн, в першу чергу — з боку Китаю.