Маніфест чогось нового, або В пошуках сенсу

Примітка редактора. Якщо хтось збирався сваритись у коментарях, робіть це негайно. Читач у нас дебютує, і саме критика може йому допомогти в цьому. А якщо набіжать боти, це просто кумедно, тож уперед, до нових висот!

Хто наші вороги?

Наші вороги — замріяна пасивність, наївна провінційна сонливість вишиванки і «солов’їної». Ці люди давно втратили напрям і енергію, як гвинти кораблів, загрузлих у річковому мулі. Фетишизоване захоплення символами замінило їм зміст і динаміку. Геть вишиванку, геть Шевченка і Марусю Чурай! Нехай наша нова культура рве і метає, шокує і викликає ненависть у мізках сплячих! Технологія, швидкість, прогрес — але не солодко-споживацькі західні «бульбашки», а сповнені глибокого сенсу й агресивної краси.

Наші вороги — старі та молоді руїни, «аполітичні» й нежиттєві створіння, яким усе одно, в якому болоті булькати, головне, щоб воно було теплим. Поруч є суха і чиста земля, вилізайте! Але ні, вони, неопластична «буржуазія» пізнього постсовка, продовжують булькати свою стару пісню. Земля вимагатиме від них змін, а зміни страшать їх понад усе. Вони бояться холоду. Тому гарніше закутайтеся в теплу ковдру ілюзій і самообману, і чекайте, поки прийде журавель.

Наші вороги — «націоналісти» і «патріоти» з бритими головами, у яких українського трохи більше, ніж у цвілі з ОРДЛО. Хтось із них воював, але набагато більше намагаються «примазатися» до Війни, виставити себе і свою розумово відсталу ідеологію як рухову силу Революції. Вони жалюгідні у своїй примітивності та сліпому копіюванні Заходу. Не євреї і не гомосексуалісти наша найбільша проблема. Можливо, колись до них це дійде.

Наші вороги — «христануті» адепти язичницько-православної релігії мощів і ікон, фанатики молитов від коронавірусу. Наш Бог — Бог швидкості, Акції та повсякденного героїзму в малих речах. Бог батога, яким виганяв торгашів із Храму, і Бог меча, із яким до нас прийшов. Славте його мовчки, і дійте — в роботі й у житті. Наша віра — віра осяяння і малих кроків.

Наші вороги — онаністи на російський прапор і «ісключітєльность» російської ідентичності, які так завзято двадцять п’ять років намагаються вбити країну, що їх народила, які намагаються зробити з неї калічного карлика-брата Росії. Ці люди поламали таку кількість доль, що заслужили бути насильницьки розчавленими під колесами могутніх, гіпершвидких двигунів Часу і Справедливості.

Наші вороги — «ліберали» і кабінетні демократи, адепти штучного суспільства, жителі башт зі слонової кістки, які у своїх маленьких ехо-камерах розв’язують питання кількості гендерів і позиції ніг у громадському транспорті. І вони називають це «прогресивними зрушеннями». Насправді вони вирішують іще менше, ніж їхні закляті вороги. Бійтеся, щоб не перетворилися на маргінальну тусу хіпстерів!

Майбутнє стукає в наші ворота, майбутнє зі світла і руху, з подвигу і сенсу, але ми не бачимо, не чуємо його, бо занадто зайняті вовтузінням у шматках гниючого трупа.

Іскра вогню, який спалахнув 2014 року, не викликала пожежу, не знесла гнилі нагромадження. Ми лише дозволили цьому вогню перетворитися на грань під патокою олігархів, цих пастирів новітньої епохи. Славте Мамону, тому що в нас їх двадцять! І вони радо годують вас патокою, дивіться не обляпайтеся. Вони читають ваші сни та мрії й проектують їх у реальне життя. Вони дозволяють жити так, щоб і вам було добре, і їм було добре — та не тобі, бидло, куди лізеш, ставай у чергу за п’ятьмастами гривнями.

Немає у світі щасливішої країни. Країни вічної ностальгії за ілюзіями в головах і на екранах; країни, у якій усе стрімко стає цирковою виставою; країни людей із зав’язаними очима, яким немає часу зривати пов’язки. Потрібно продати ще шматочок совісті за п’ятсот гривень, і накрити їх білим пальтом непричетності. На жаль, біле пальто не рятує від вогню, і в палаючій хаті ти гориш разом з усіма.

Революційний спалах дав нам народити Нову Людину, людину акції, свідомості й упертого завзяття, але, здається, ця Нова Людина народилася з трупа і тому помирає. Не здатна реалізувати свій порив до життя-як-творчості, до високоенергетичної дії на благо того, що ти любиш і бережеш, на благо Вселенської Краси. Ця Людина повільно, під сміх жаб у болоті, розкладається, зношується, втомлюється, стає блідою подобою себе, феніксом із попелу. Але це ж вони, жаби, втомилися найбільше, як ми могли забути…

Майбутнє яскраве і сумбурне, як цей нарис людини, яка нічого не розуміє навіть у тому, про що белькоче. Це просто біг у порожнечі в пошуках чогось нового, і змах кулаком у повітрі — розчинився, вібраціє, в повітрі.

Хто наші вороги? Ми самі, ми — корінь усіх бід наших і проблем. Шукайте в собі свого ворога і видавлюйте його по краплині, завзято й агресивно, як юні 50-тирічні максималісти.