Вайлі Гардеман Пост, одноокий льотчик

Вайлі Гардеман Пост (Wiley Hardeman Post) (22 листопада 1898 р. — 15 серпня 1935 р.) був відомим американським льотчиком. Час його досягнень припав на період між двома світовими війнами. Він став першим пілотом, який виконав поодинці успішний кругосвітній політ із проміжними посадками. Серед досягнень Поста є рекордні польоти у стратосфері в експериментальному висотному скафандрі. Завдяки польотам у стратосфері він виявив висотні струминні течії. 15 серпня 1935 року Вайлі Пост та американський гуморист Вілл Роджерс загинули, коли гідролітак Lockheed 9 Orion-Explorer, пілотований Постом, розбився при зльоті через відмову двигуна поблизу мису Барроу на Алясці.

Батьки Вайлі Поста були фермерами й вирощували бавовну. Батька звали Вільям Френсіс, мати — Мей Квінлан Пост. Його сім'я переїхала до Оклахоми, коли йому було п'ять років. Він був не надто старанним учнем у школі та зміг закінчити шість класів із восьми.

Перший аероплан у польоті молодий Вайлі побачив 1913 року на ярмарку. Це був Curtiss-Wright зі штовхаючим повітряним гвинтом. Ця подія справила на нього незабутнє враження, і він одразу ж вступив до автомобільної та авіаційної школи в Канзас-Сіті. Він хотів стати військовим льотчиком і брати участь у Першій світовій війні, але Німеччина капітулювала раніше, ніж він закінчив училище. Після училища він працював чорноробом на нафтовидобуванні. Але робота була непостійною, і йому були потрібні гроші.

1921 року його засудили за збройне пограбування і умовно звільнили 1922 року. Проте він не полишив спроб стати авіатором. З 1924 року він почав виступати як парашутист і повітряний акробат літаючого цирку на недільних ярмарках. За два роки він здійснив 99 парашутних стрибків, іноді заробляючи до 200 доларів за стрибок.

Деякий час працював на буровій вежі.

1 жовтня 1926 року внаслідок аварії на нафтовому родовищі він втратив ліве око. Він мав страховку та отримав достатньо грошей, щоб купити свій перший літак Curtiss Canuck.

Поганий зір, як виявилося, не спричинив великих проблем для Вайлі Поста. Неймовірно, але відсутність справжнього сприйняття глибини ніколи не перешкоджала його здатності пілотувати. Завдяки тренуванню та гарній пам'яті він навчився визначати відстань за допомогою лише правого ока. Він порівнював кутовий розмір далеких предметів із кутовою величиною інших предметів, заздалегідь відомої довжини, що перебувають на такій самій відстані. Як зразок він використовував висоти телефонних стовпів та двоповерхових будинків. Для льотчика визначення відстаней на око є дуже важливим, особливо при виборі майданчика для посадки.

Невдовзі після того, як він одужав від травми, він влаштувався на роботу як особистий пілот власника нафтових родовищ в Оклахомі на ім'я Ф.К. Хол, який став чимось на кшталт спонсора Вайлі Поста. Хол нещодавно купив свій власний літак Lockheed Vega 5С на ім'я Winnie Mae, і він наполіг на тому, щоб Пост пілотував машину. Літак отримав ім'я на честь доньки власника.

Кілька слів про цей літак. Lockheed Vega був першим серійним літаком, на якому було встановлено кільцевий капот NACA навколо зіркоподібного (радіального) двигуна повітряного охолодження. Завдяки використанню такого капоту та обтічників нескладаного шасі було отримано досить високу аеродинамічну якість аероплана 11,4. Найпотужніший дев’ятициліндровий двигун повітряного охолодження, який встановлювали на цій моделі літака — Pratt&Whitney R-1340-S1H1-G Wasp потужністю 500-600 кінських сил. Вантажопасажирський варіант літака вміщав 6 пасажирів та одного пілота. Максимальна швидкість літака була 312 км/год, дальність 880 км, практична стеля 5490 метрів, злітна маса 2146 кг. Конструкція фюзеляжу — клеєна з багатошарової фанери (монокок), крило з гладкою несучою обшивкою з багатошарової фанери, капот і обтічники шасі — з алюмінієвого сплаву. Коли літак не використовували для перевезення вантажів і пасажирів, обладнання пасажирського салону демонтували, і у вивільнений простір встановлювали великий паливний бак з урахуванням центрування аероплана. Конструктором Lockheed Vega був легендарний Джон Кнудсен Нортроп (John Knudsen Northrop), майбутній конструктор «літаючих крил». Крім Вайлі Поста на Lockheed Vega літали Амелія Ерхард, Елінор Сміт, Джеймс Маттерн, Джек Фрост і Гордон Скотт.

У своїх перших перегонах із Лос-Анджелеса до Чикаго Пост посів перше місце і здобув національну популярність. На честь перемоги на фюзеляжі Lockheed Vega Winnie Mae було написано: «З Лос-Анджелеса до Чикаго, 9 г. 8 хв. 2 с. 27 серпня 1930 р.» Вражений успіхом Вайлі Поста, власник літака Ф.К.Хол запропонував пілоту використовувати Lockheed Vega на власний розсуд.

Відволічімося на деякий час від розповіді та здійснімо коротку екскурсію до історії авіації та повітроплавання.

14-15 червня 1919 року британські льотчики Джон Алкок і Артур Браун на модернізованому бомбардувальнику з двома двигунами Vickers Vimy здійснили перший безпосадковий переліт через Атлантичний океан.

20-21 травня 1927 року за маршрутом Нью-Йорк — Париж на одномоторному літаку Spirit of St. Louis здійснив одиночний безпосадковий політ Чарльз Ліндберг.

З 1 серпня по 4 вересня 1929 року дирижабль LZ 127 Graf Zeppelin здійснив кругосвітній переліт через Лейкерхест (Нью-Йорк), Фрідріхсхафен, Токіо, Лос-Анджелес і назад до Лейкерхеста.

27 серпня 1931 року велетенський літаючий човен із дванадцятьма двигунами Dornier Do X прибув із Ріо-де-Жанейро до Нью-Йорка з проміжними зупинками у Тринідаді, Пуерто-Ріко, Кубі та Майамі.

23 червня 1931 року Вайлі Пост та штурман Гарольд Гетті вилетіли на Lockheed Vega з Лонг-Айленда, з того ж злітного майданчика, що і Чарльз Ліндберг чотирма роками раніше. Протягом наступних кількох днів Пост і Гетті зіткнулися з деякими серйозними проблемами під час польоту. 30 червня під час зльоту на Алясці ледь не сталася аварія — був пошкоджений повітряний гвинт, який Вайлі полагодив за допомогою гайкового ключа, молотка зі зламаною ручкою і каменюки. Через 8 днів, 15 годин і 51 хвилину вони здійснили посадку 1 липня на Лонг-Айленді та перевершили попередній рекорд навколосвітнього перельоту. Пост та Гетті швидко стали героями.

У 1933 році Пост повторив свій політ навколо Земної кулі. Цього разу літак був обладнаний автопілотом, гіроскопічним компасом та радіокомпасом (радіопеленгатором) замість штурмана. Вайлі Пост став першим у світі, хто здійснив переліт навколо світу поодинці. Він вилетів із Флойд Беннетт Філд і продовжив свій шлях із проміжними посадками через Берлін, Кенігсберг, Москву, Новосибірськ, Іркутськ, Рухлово (Сковородіно), Хабаровськ, Фербенкс, Едмонтон і знову у Флойд Беннетт Філд. Після повернення 22 липня його вітали п'ятдесят тисяч чоловік. Рекордний час польоту склав 7 днів, 18 годин, 49 хвилин. Літак був той самий — Lockheed Vega 5С Winnie Mae. Вайлі Пост здобув світову славу. Йому було звичніше мати справу не з людьми, а з механізмами — літаками, автомобілями, мотоциклами. У світському товаристві він почувався скуто через селянське походження.

Навіть далекі від авіації люди стали здалека упізнавати не лише літак Вайлі Поста, а й техніку його пілотування — швидкий набір висоти після зльоту із сильним правим креном.

Пост перемкнув увагу на наступну авіаційну межу — політ у стратосфері. Наступною метою було виграти перегони Мак-Робертсона з Англії до Австралії. Він вважав, що ключем до перемоги буде політ у субстратосфері — десь на висоті від 30000 до 40000 футів (від 9144 до 12192 метрів) — де повітря більш розріджене, і літак може летіти набагато швидше. Але оскільки Winnie Mae не було обладнано герметичною кабіною, що працює під тиском, а атмосфера на великій висоті занадто розріджена, щоб дихати, він вирішив створити скафандр, який дозволяв би йому дихати, як ніби він перебував на висоті лише 5500 футів (1676 метрів). Коли Пост закінчив підготовку до висотного польоту, перегони Мак-Робертсона вже закінчилися. Lockheed Vega Winnie Mae спеціально доопрацювали для висотного польоту. Двигун дообладнали приводним відцентровим нагнітачем повітря. На висоті 12 тисяч метрів він ще міг розвинути потужність 400 кінських сил, у той час як на рівні моря потужність була 600 кінських сил. Для полегшення конструкції шасі після зльоту скидалося, а посадка відбувалася на лижу, прикріплену до днища фюзеляжу. Виявилося, що у стратосфері не лише низький тиск повітря і мала кількість кисню, які за кілька хвилин вбивають людину, не лише пекельний мороз у -50 градусів за Цельсієм, а й ще постійно дме ураганний вітер. Завдяки цьому вітру Пост розігнав свій літак до величезній швидкості у 340 миль на годину (547 км/год). Таким чином, він відкрив нове фізичне явище — висотну струминну течію у стратосфері. Пост був переконаний, що польоти на великій висоті — це найближче майбутнє авіації.

Компанія BF Goodrich Rubber Company допомогла Вайлі Посту розробити перший у світі скафандр для висотних польотів. Відмовившись від двох початкових невдалих моделей, він успішно випробував свою третю модель скафандра 5 вересня 1934 року під час польоту над Чикаго на висоті 40000 футів (12192 метри). Скафандр не лише забезпечував зручний огляд приладів і навколишнього простору, він також мав не обмежувати рухи рук і ніг льотчика під час керування літаком у досить тісній кабіні. Для забезпечення зв'язку із землею шолом скафандра обладнали головними телефонами (навушниками) і горловим мікрофоном (ларингофоном), які підключали до бортової радіостанції літака. 4 грудня 1934 року він перевершив світовий рекорд висоти польоту літака, піднявшись на 14450 метрів. Рекорд не був офіційно зарахований, оскільки не перевищував попереднє досягнення на 300 метрів.

Після закінчення ресурсу Winnie Mae Пост почав складати новий літак, який він планував використовувати для комерційного поштово-пасажирського маршруту на Північному Заході та на Алясці. Оскільки славнозвісний пілот був обмежений у коштах, купити готовий апарат він не міг. Довелося створювати літак із наявних деталей. Літак існував в єдиному екземплярі. Фюзеляж узяли від Lockheed Model 9E Orion, а крило від літака Lockheed Model 7 Explorer. Двигун Pratt&Whitney Wasp SC1 потужністю 450 кінських сил замінили двигуном Pratt&Whitney Wasp S3H1 з потужністю 550 кінських сил при 2200 обертах на хвилину і 600 кінських сил при 2250 обертах на хвилину для зльоту. Літак мав одну суттєву відмінність від усіх інших: щоб забезпечити посадку на воду і зліт із води, Пост встановив поплавці замість колісного шасі. Інженери Lockheed вважали, що гібридний літак мав неприпустимі модифікації, запитані Постом, був небезпечний у керуванні, і відмовлялися виконувати роботу. Компанія Pacific Airmotive, розташована в Бербанке, штат Каліфорнія, погодилася модифікувати літак. До липня 1935 року літак був готовий.

Пост підготувався до свого першого польоту на Аляску. Його супроводжував його давній друг і приятель з Оклахоми Вілл Роджерс. Роджерс, актор і гуморист, був однією з найпопулярніших постатей того часу, і запланована подорож стала газетної сенсацією в усьому світі. Двоє чоловіків вирушили в подорож на початку серпня. Усе тривало як слід до 15 серпня, коли, вилетівши з Фербенкса, вони загубилися в арктичній пустелі. Літак Поста приводнився в лагуні лише за кілька миль від мису Барроу на Алясці. Після отримання вказівок від місцевих жителів Пост і Роджерс невдовзі пішли. Після зльоту літак не зміг набрати потрібну висоту, двигун заглухнув на висоті 400 футів (близько 122 метрів), літак увійшов у піке і впав на мілководді, вдарився об дно і був зруйнований, миттєво вбивши обох людей. Роджерсу було 55 років, Посту, одному з найвидатніших американських піонерів авіації, — всього 36 років.

У 1936 році Смітсонівський інститут придбав Lockheed Vega 5С Winnie Mae у вдови Поста за 25000 доларів.

Аеропорт в Оклахома-Сіті назвали ім'ям Вайлі Поста.

Пост був нагороджений Хрестом за видатні льотні заслуги (1932 р.), Золотою медаллю Бельгії (1934 р.) та Міжнародним призом Хармона (1934 р.)

Його ім'я було записане у книзі в Національному залі авіаційної слави в 1969 році.

Список джерел:

1. Onkst, David H. "Wiley Post."U.S. Centennial of Flight Commission. Retrieved: 3 April 2009.
2. Burke, Bob. From Oklahoma to Eternity: The Life of Wiley Post and the Winnie Mae. Oklahoma City: Oklahoma Heritage Association, 1998.
3. Wiley Post
4. The Atavist Magazine, no. 37 Cloud Racers by Adam L. Penenberg
5. Журнал «Техника-Молодёжи» 1976-06 стр. 29-30