Перейти до основного вмісту

«Арабська весна»: народний гнів і розбиті мрії

Вова, читай історію

10 років тому на Близькому Сході прокотилася хвиля антиурядових протестів — «арабська весна». Як розгорталися події того часу і які їх наслідки сьогодні?

Кожній революції потрібен символ

У революцій різні причини. У злиднях і приниженні люди можуть жити роками чи десятиліттями. І завжди є привід до вибуху народного гніву. Символом початку «арабської весни» є смерть молодого продавця фруктів Мохаммеда Буазізі. Він підпалив себе в центрі рідного міста. Це був його протест проти беззаконня місцевої поліції. Вони забрали в нього візок та товар — єдиний спосіб вижити і прогодувати сім’ю. Новина розлетілась Тунісом. Сотні тисяч людей зі схожими історіями нестерпної несправедливості знайшли в собі сміливість підняти голови.

За 18 днів народ змусив зректися влади диктатора Зіна аль-Абідіна Бен Алі. Події в маленькому Тунісі дали початок революціям у Північній Африці та на Близькому Сході. Одиночний протест звичайного продавця — став символом кровавої революційної епохи боротьби за демократію.

Революційний вітер вулиць

Протести перекинулися на Єгипет, Бахрейн, Ємен, Лівію та Сирію. Диктатори, що роками наживалися на терпимості свого народу, в один момент перетворилися на беззахисних перед його гнівом. Участь у протестах хоч і була складною та кровопролитною, стала важливою для людей. Рух, який уже згодом назвуть «арабською весною», став несподіванкою для світу. Люди забули про страх і показали силу революційних вулиць.

Масштабність цих революцій можлива завдяки сучасним технологіям і мережі Інтернет. Люди самоорганізовувалися завдяки смартфонам і спеціальним програмам, які обходили державні структури безпеки.

Особливо проблемними були Єгипет, Лівія та Сирія. Головну економічну роль у країнах відігравали великі європейські підприємства. Вони не реагували на критичну ситуацію в суспільстві. До 2010 року низка обставин не дозволяла дотримувати статус-кво. Сильний соціальний розрив. Молодь нижчих класів не мала можливостей для самореалізації. Вони вважали, що їм нічого втрачати.

У результаті Бен-Алі тікає у вигнання до Саудівської Аравії. Революційні вулиці Єгипту повалили режим Хосні Мубарака. Безжальний лідер Лівії Муамар Каддафі вбитий людьми на площі. У Сирії наслідник диктатури Башар Асад досі бореться за династичне правління його сім’ї. Всі чотири режими за ширмою Конституції ховали владу династій та кланів.


Роль Сполучених Штатів та світу

США відіграли важливу роль. З початком протестів Барак Обама відмовився підтримувати Мубарака. У Єгипті перемогла вулиця, і це стало сигналом — Америка з союзниками на боці революціонерів. Повстання в Лівії переросло у війну. Франція, Велика Британія, Данія та США підтримали повстанців проти режиму Каддафі військовою інтервенцією. Пізніше, після військового нападу на демонстрантів, війна почалася і в Сирії. Проти Асада утворилася світова коаліція. Через російські ЗМІ він заявив, що негативні наслідки повалення його режиму відчує весь світ.

Засохлі плоди революцій

Єгипет

Після вигнання Мубарака настало коротке і згубне правління ісламіста Мохамеда Мурсі. Далі військовий переворот і вигнання Мурсі. У країні відновлено владу і контроль силовиків. Придушено більшу частину протестного життя країни. Сьогодні в Єгипті, як і Сирії, опозиційні рухи знищено. У тюрмах в рази більше політичних в’язнів, ніж у гарячих 2010-2011 роках. Правозахисники описують нелюдські й небезпечні для життя умови утримання засуджених. Кількість затриманих і зниклих безслідно збільшується з року в рік.

Сирія

Зараз Асад номінально залишається при владі. Важливу роль у цьому регіоні відіграють Росія, Іран і Туреччина. Значну частину країни зруйновано. Сирія залишається розділеною та непримиренною. Привид демократії зараз як ніколи далекий від цих регіонів. Війна в Іраку та «арабська весна» призвели до війни в Сирії. Більше половина населення тікає від війни в інші країні. Велика частка перебралась до Європи, що спричинило кризу біженців. Складна внутрішньоєвропейська ситуація дала зелене світло політичним популістам. Один із яскравих прикладів — вихід Британії з ЄС.

Висновки

У диктаторських режимів було два шляхи. Повільно ставати відкритішими для світу. Розпочати довгу і важку побудову сучасної держави ХХІ століття. Надання і дотримання прав свого населення є частиною всебічного розвитку і безпеки.

Та вони обрали шлях своїх постколоніальних попередників. Адже відкритість та права можуть погубити їхню абсолютну владу. Щоб цього не сталося, посилили тотальний контроль і боротьбу з інакомисленням.

Скільки треба часу, щоб чаша терпіння людей переповнилась? Неможливо сказати напевно. Та інколи достатньо одинокого протесту. Щоб народ забув про страх і повірив у силу вулиці.

За матеріалами The Guardian

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.