Перейти до основного вмісту

Білорусь: незнайомий сусід

Білорусь, вона начебто й поруч, але така незнайома. Андрій Сивик готовий показати нашого звичного сусіда під несподіваним кутом.

Відійдемо трохи від внутрішніх українських проблем і поглянемо на нашого найближчого сусіда — Білорусь. Спробуємо подивитись на цю країну і народ у перспективі — яким він може бути і, можливо, стане.

Багато українців дотепер перебувають у полоні міфу «трьох братніх народів» — насправді, видозміненого за радянських часів російського імперського міфу про «триединый русский народ — великоруссов, малороссов и белорусов». Коли поглянути на середньостатистичного мешканця Росії, Білорусі і навіть України — здається, що теорія про братськість абсолютно обгрунтована, адже вони мають багато схожих рис. Однак справа в тому, що перед нами глибоко русифіковані, денаціоналізовані українець і білорус, і саме тому вони здаються «братами». Ми не знайомі з білорусом, який має міцний зв’язок із національним корінням. Відповідно, ми не знаємо, чим живе національна Білорусь, як вона бачить себе і своїх сусідів, у тому числі — українців. Якщо білоруській нації судилося все ж таки відбутись, то нам не завадить знати про неї більше.

Процес створення білоруської нації розпочався найпізніше серед усіх східноєвропейських народів, яким вдалось створити власні держави. Для розуміння — на території Російської імперії такі процеси наприкінці XIX – на початку XX століття відбувалися, в тому числі, серед фінно-угрів Балтики і Поволжя. Фіни й естонці зуміли створити свої держави і забезпечили своє подальше існування, мордва, чуваші та інші — ні, і сьогодні перебувають на шляху до повного зникнення через тотальну русифікацію. Білоруси стрибнули в останній вагон потяга, що відходив.

Процес націєтворення в Центральній і Східній Європи проходив три стандартні етапи. Перший — культурно-етнографічний, коли невелика, але мотивована група інтелігентів-«будителів» збирає і публікує національний фольклор, казку, пісню, думу, вивчає і відкриває загалу національну історію. Наступний етап — поширення здобутих знань серед населення через загальноосвітню школу. Ідея націоналізму здобуває широку підтримку і на третьому етапі конвертується через масові політичні партії й рухи в отримання політичної влади і створення національної держави. Особливість Білорусі — там не лише другий етап не був належним чином пройдений (у Російській імперії не існувало білоруських національних шкіл, як і українських). На мій погляд, навіть перший етап, у частині формування білоруського національного державотворчого міфу, білоруською національною інтелігенцією не був до кінця пропрацьований, як, до прикладу, в Україні це зробив Грушевський. Формування своєї історії будівництва держави білоруські інтелектуали здійснюють сьогодні. Події в Україні надали цьому процесу нового імпульсу.

Отже, як бачить історію своєї держави національна білоруська інтелігенція. Перш за все, вона не ідентифікує цю державність з Києвом, з Київською Руссю. Якщо для українців вся Київська держава є «своєю», то для білорусів — тільки її частина, а саме Полоцьке князівство. Власне, Київ виступає агресором, по суті — ворогом. При тому, питання, звідки у Полоцьк прийшло християнство, писемність, культура — оминається, не акцентується, оскільки вступає в суперечність з питанням походження самої державності. Білоруси одразу переходять до регіональної ідентичності, відкидаючи етап існування загальноруської ідентичності, на якому були закладені підвалини державності і культури.

Зрозуміти такий підхід можна. Київська Русь була слабо централізованою імперією, де «руссю» вважались і варязькі, і слов’янські, і балтські, і фінські, і тюркські піддані київського князя, які прийняли православ’я, церковнослов’янську писемність і слов’янську мову. Це все — ознаки імперської ідентичності, як це чітко видно сьогодні на прикладі Росії. У межах Київської Русі полочани ніяк не могли претендувати на статус імперського народу, як свого часу кияни чи мешканці володимиро-суздальської землі. Тому для регіональної ідентичності мешканців Полоцького князівства загальноімперська ідентичність була природнім ворогом, оскільки посягала на саме їх існування. Стояло питання, хто сильніший — центр чи регіони? Все вирішила економіка.

Київська держава виникла навколо «нафтогазової труби» свого часу — торгового шляху «з варяг у греки». Вся Північна Європа торгувала з багатим Півднем через річкові шляхи Східної Європи. Варяги, прийшовши на північ майбутньої Русі, спочатку почали плавати на Південь не по Дніпру, а по Волзі, де міняли рабів на іранське срібло. Але сильна Хазарська держава швидко перекрила для них цей шлях. І тоді варяги переорієнтувались на Константинополь — найбагатше місто тих часів, і відповідно на шлях до нього по Дніпру. У лісовій зоні вони змогли взяти цей шлях під повний контроль, оскільки були сильніші за слов’ян і балтів, що тут жили. У степовій зоні вони були слабші за кочівників і влади над степом не мали. Новгород — вхід у «трубу» на північному відрізку шляху, Київ — крайня точка перед степовою зоною, яка контролювалася варягами, їхній торговий склад для перекидання товарів у Константинополь. Специфіка Київської Русі — столиця розташовувалась не в центрі, а на околиці держави.

Поки в «економіки труби» не було конкурентів (а вона давала шалені прибутки) — центральна влада була сильна. Але щойно набрали силу регіональні економіки — в Києва почались проблеми. Однією з таких регіональних економік стала Полоцька земля. Полоцьк, місто на річці Полота, контролював торгівлю, що велась з Балтики по Західній Двіні, тобто виконував функцію, подібну до тієї, яку пізніше виконувала Рига. Полоцьк — одне з трьох міст Русі, де було збудовано перші Софії (поряд із Києвом і Новгородом). Полоцьк мав свою окрему варязьку династію (не Рюриковичів), яку знищив Володимир Великий. За найменшої можливості Полоцьк намагався вийти з-під контролю Києва і жити самостійним життям. Отже, прийнявши з імперського центру культуру, Полоцька земля політично від нього дистанціювалась. Це і намагаються підкреслити сучасні білоруські інтелектуали. Де тут радість від приналежності до спільної держави?

Але історія Полоцького князівства — це лише передісторія до «великої» історії Білоруської держави. Такою «великою» історією білоруси вважають історію Великого князівства Литовського і, частково, Речі Посполитої. Вони переконані, що історична і нинішня Литва мають мало спільного, що білоруси були якщо не головним, то як мінімум рівноправним з литовцями державотворчим народом. Одним словом, у випадку з ВКЛ українці і білоруси ніби міняються місцями: білоруси вважають все Велике князівство «своєю» державою, а українці — тільки південну його частину, розглядають себе, як автономну його частку.

Понад те, Литва вже в період становлення стала могильщиком українського національного державного проекту. У другій половині XIII століття було дві держави, які претендували на статус головних центрів об’єднання для Західної Русі — Литва і Галицько-Волинське князівство (королівство). Боротьба була тривала, галичани і волиняни практично знищили литовські племена ятвягів, які жили на території сьогоднішньої Західної Білорусі, ослов’янили їх. Але в цілому стратегічну перемогу здобули литовці, що стало катастрофою для русинів.

Білоруські інтелектуали вважають, що на етапі ВКЛ білоруський народ змінив свій культурний код, зробив вибір на користь західноєвропейської культури, значною мірою відмовившись від візантійського православ’я. І справді, сьогодні Білорусь набагато менш православна і релігійна країна, аніж, наприклад, Україна. Відповідно, захист православ’я від католицизму, що став одним із програмних елементів повстання Хмельницького, не знаходив в Білорусі такого рівня підтримки. Коли українські князі Острозькі захищали православну віру і культуру, то білоруські (литовські) Радзивілли — протестантизм.

Якщо прийняти білоруську версію історії, то виходить, що у ВКЛ білоруси домінували над українцями, оскільки, за всіх позитивних рис Великого князівства литовського, ми все ж таки не вважаємо, що це була наша держава.

Умовою створення Козацької держави було різке послаблення Речі Посполитої, а вижити в довгостроковій перспективі вона могла, тільки знищивши РП. Це були природні вороги, антагоністи. У білорусів зовсім інше ставлення до Речі Посполитої, не кажучи вже про її автономну частину — ВКЛ. Відповідно, у повстанні Хмельницького білоруси швидше на боці поляків, ніж українців. А ця війна — визначальна для формування українського народу.

Ставлення до Росії в білоруської національно орієнтованої інтелігенції — як до найгіршого ворога, адже саме Москва століттями тиснула на князівство, відбирала землі, змусила стати молодшим партнером Польщі і врешті-решт знищила ВКЛ і як державу, і в культурному плані.

Нарешті, момент етногенезу. Вважається, що білоруси — це ослов’янені етнічні балти, у той час як росіяни — ослов’янені фінно-угри, а українці — ослов’янені сармати. Найближчі до української мови — верхньосерболужицька і нижньосерболужицька (слов’ян, що жили на території Східної Німеччини), лише потім білоруська. Російська — наприкінці списку.

Якщо відкинути російські імперські міфи, то виявиться, що Білорусь — країна, яка близька більше до Балтійського регіону, ніж до Сходу чи Півдня, тобто до Росії чи України. Це певне порубіжжя, перехідний регіон, який тяжіє до Північної Європи.

Підсумовуючи, можна сказати, що потенційно білоруси — це нація, яка має свій, значно відмінний від українського (і звісно — російського), погляд на історію регіону, який необхідно враховувати. Ні про яку «братськість», як собі її уявляють сьогоднішні русифіковані мешканці регіону, не йдеться. Але разом з тим, для українців білоруси — це досить близький культурно народ-сусід, з яким у нас набагато більше спільних інтересів (і спільних ворогів), ніж розбіжностей. Загалом, вважаю, що в українського і білоруського народів є всі підстави для налагодження рівноправних, міцних партнерських стосунків, які принесуть користь обом сторонам.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...