Перейти до основного вмісту

Cancel culture реальна, і вона небезпечна

Окасіо-Кортез як знак якості навиворіт
Источник

Переклад: Іван Невмержицький

«Культури відміни не існує», — говорять ліві в одне вухо. А в інше — схвалюють дії інтернет-натовпу, що ганьбить і навіть руйнує життя тих, хто нібито вчинив думкозлочин (“a thought crime”)[1]. Це газлайтинг[2], і це відвертий абсурд. Cancel Culture реальна, і вона становить велику небезпеку для суспільства, що колись пишалося своєю свободою слова.

Член Палати представників США Александрія Окасіо-Кортез, що ініціювала бойкот продукції компанії Goya Foods після того, як її виконавчий директор схвально відгукнувся про президента Трампа, у своїй традиційно пласкій манері розпочала обговорення із цього приводу у Twitter. Вона зазначила: «Люди, яких справді скасували, не можуть публікувати і розповсюджувати свої думки у популярних виданнях. Це офіційне оголошення».

Далі пише так: «Термін ʺcancel culture" передбачає певну вимогу, так, наче особа, що скаржиться, має право на велику, впливову аудиторію, і якщо люди вирішують її не слухати, вона стає жертвою. Суть у тому, що насправді її не скасовують, вона просто стикається з критикою, несприйняттям чи відповідальністю».

Тригером, якщо це можна так назвати, цього ланцюга твітів Окасіо-Кортез, найімовірніше, стала нещодавня дискусія щодо листа в Harper’s Magazine, у якому численні науковці та письменники захищають ідею відкритих обговорень. До низки цих постатей увійшли і представники ліберальної спільноти, такі як Ноам Хомськи. Також у листі фігурували й інші визначні імена, наприклад, автор Гаррі Поттера Дж. К. Роулінг, яка потрапила під шквал невдоволення через висловлення абсолютно очевидних речей — про те, що біологічна стать реальна, а також через критику радикальних трансгендерних активістів за шкоду, яку вони завдають молодим жінкам.

''

 

Однак лист у Harper’s Magazine не мав на меті висвітлити людей, що вважають себе тими, хто зазнав тієї самої відміни. Він радше представляє тих людей, які мають платформу для захисту концепції відкритих обговорень від імені тих, що не мають такої платформи, але постраждали від гніву розлюченого інтернет-натовпу.

Як зазначено в листі, за такої атмосфери «редакторів звільняють за публікацію суперечливих матеріалів; книжки вилучають з продажу за нібито неавтентичність; журналістам не дозволяють писати на певні теми; викладачів перевіряють за цитування певної літератури на заняттях; науковців звільняють за використання рецензованого дослідження; а очільників організацій зміщують за те, що в певних випадках є не більш ніж незграбна обмовка».

Розглянемо декілька прикладів.

Девід Шор, 28-річний аналітик, який працював над кампанією повторного балотування на вибори Барака Обами, нещодавно опублікував твіт, де навів результати дослідження професора Омара Васова із Прінстона. Він визначив, що історично протести з насиллям шкодили демократам на виборах, у той час як мирні протести підвищували їхню кількість голосів. У шквалі обурення через цей твіт Шора звинуватили у «применшенні горя і розпачу чорношкірих людей» і наражанні колег на небезпеку. Він вибачився, однак було вже запізно — його негайно звільнили із Civis Analytics.

Минулого місяця The Washington Post зненацька опублікувало статтю у 3 000 слів, де було проаналізовано негарний костюм фактично невідомої приватної особи, який вона одягла на Гелловінську вечірку 2018 року, що проходила в оселі ілюстратора цього видання. І цю людину теж негайно звільнили з роботи, яка ніяк не пов’язана з костюмами.

2019 року Карсон Кінг, 24-річний охоронець, що з’явився в ефірі передігрового шоу ESPN коледж-ліги, тримаючи табличку з написом про збір коштів на пиво, став зіркою інтернету. В результаті він зібрав 1 мільйон доларів США на благодійність. Своєю чергою, видання Des Moines Register опублікувало грубуваті твіти, які він написав у віці 16 років. Як наслідок, корпорація Anheuser-Busch, що раніше погодилася здійснювати зустрічні благодійні внески, порвала всі зв’язки з Карсоном.

Молодий консерватор Кайл Кашув стикнувся з тим, що його зарахування до Гарвардського університету було анульоване через расистські коментарі, які він зробив у груповому чаті в 16 років. Він вибачився і пояснив, що відтоді значною мірою переглянув свої погляди — особливо після того, як йому вдалося вижити під час стрілянини в школі м. Паркленд. Однак це вже нікого не хвилювало.

У Голлівуді можна спостерігати незліченні випадки відміни, деякі з них — у буквальному сенсі. Шоу Розани Бар «Розан» скасували через расистський жарт, який вона написала у Twitter. Кевін Гарт утратив роль ведучого церемонії Academy Awards за гомофобські твіти, які він колись публікував і які навіть не були новиною — він раніше вже за них вибачався.

Звісно, не всі випадки скасування є рівнозначними. Не можна порівнювати відомих людей, для яких певне зменшення лайків під постами і коментарями, зроблених у їхньому вже дорослому житті — невелика втрата, із людьми непублічними, які втрачають важливі можливості і робочі місця через висловлювання й дії ще шкільної пори. До того ж, наслідки, що має для свободи слова невдалий жарт, який призводить до відміни, є незіставними з наслідками, що несе заборона наукового дискурсу.

Наведені приклади виявляють численні сторони небезпеки, що становить собою атмосфера цього явища. Однозначним є те, що наше суспільство не зможе стати більш толерантним, якщо всіх людей тавруватимуть закостенілими расистами за речі, які вони писали у підлітковому віці, а серйозні видання переслідуватимуть непублічних осіб.

Дух відкритих обговорень і свободи слова, де має місце обмін ідеями широкого спектру тематик, безперечно необхідний для виживання республіки. Заглушення чиїхось голосів через те, що дехто скаржиться на образу його почуттів, стає тим більш проблематичним, чим більше зростає діапазон речей, які вважають образливими, а прощенню місця немає. Суспільство, що боїться висловлювати власні ідеї — це реальність тоталітарних режимів, поваленням яких Америка займалася все ХХ століття.


[1] Вид злочину, описаний у романі Джорджа Орвелла «1984». Найтяжчий злочин у тоталітарній державі, об'єктивний бік якого — будь-яка необережна думка, необережний жест або слово. Боротьбою з думкозлочинцями займалася спеціальна репресивна організація — поліція думок. Щоб виявити підозрюваних, використовували зовнішнє спостереження, яке вели за громадянами агенти поліції думок і дружинники-добровольці. Основна функція поліції думок — довести порушнику, що він був неправий, здійснюючи політично шкідливу дію. Думкозлочинців піддавали витонченим тортурам і допитам, метою яких була зміна свідомості обвинуваченого, навіювання йому віри в партійні догми. Після такої обробки людина на певний час починала знову щиро вірити у правоту правлячої партії, визнавала свої колишні погляди помилковими (тут і далі прим. пер., якщо не вказано інше).

[2] Від англ. gaslighting — різновид психологічного насильства, який полягає в запереченні реальних фактів, що змушує об’єкта насильства ставити під сумнів його адекватність. Газлайтер систематично і регулярно заперечує адекватність і реалістичність сприйняття об’єкта, планомірно і на постійній основі знецінюючи не тільки його слова, а й судження, переживання і вчинки.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...