Чи може бути мир на Донбасі?

Під час президентських виборів у травні 2014 р. П. Порошенко переміг із результатом 55%. Однак його п’ятирічний термін перебування при владі став часом остаточного розчарування українською владою. Нерідко серед знайомих доводилося чути прокльони на адресу колишнього президента та влади, або навіть ностальгію за часами Януковича («тоді при владі були бандити, але жити було краще. І не було війни»). Складно в цьому плані пояснювати, що саме Янукович та його оточення довели країну до катастрофи, привели війну в нашу країну і були готові сприяти російським планам щодо розвалу держави задля збереження власної влади. Вибори 2019 року продемонстрували апогей розчарування П. Порошенком, що стало головною причиною його поразки на виборах. Ні для кого не є секретом, що багато людей голосували за В. Зеленського з однієї причини, щоб П. Порошенко не залишився при владі.

Під гаслами «боротьби за мир» виступають проросійські сили. Більшовики свого часу також пообіцяли народу мир і отримали всенародну підтримку. І вони дійсно вивели країну із Першої світової війни, але потім довели її до громадянської війни, до масового побоїща. За мир бореться і чинний президент. У нас миру хочуть всі. А чого добивається Росія? Для початку «всунути» окуповані території назад в Україну та перекинути на нашу державу тягар їх фінансування, тож у такій ситуації на покращення життя можна не сподіватися. А от Росія в таких умовах може розраховувати на скасування санкцій. Але це лише програма-мінімум, адже від самого початку головною метою Росії був поділ нашої країни.

Виступаючи на конференції 4 березня 2014 року В. Путін, намагаючись виправдати анексію Криму, порівняв ситуацію з революцією 1917 р.: «А если это революция, что это значит? Мне тогда трудно не согласиться с некоторыми нашими экспертами, которые считают, что на этой территории возникает новое государство. Так же, как было после крушения Российской империи, после революции 1917 года, возникает новое государство. А с этим государством и в отношении этого государства мы никаких обязывающих документов не подписывали». У 1999 році, ще не будучи президентом РФ, В. Путін в одному зі своїх публічних виступів заявив: «Почему в стране произошла революция 1917 г., или, как её ещё называют, октябрьский переворот? Да потому, что было утрачено единство власти… А также потому, что материальное благосостояние основной массы населения опустилось ниже низшего предела». Звичайно, важко точно сказати, як змінилися його погляди за 20 років, проте точно відомо, що російський президент завжди негативно ставився до будь-якого роду революцій.

Ці дві цитати наведені невипадково, адже вони певною мірою можуть відображати плани кремлівського уряду. Цілком очевидно, що в Росії сподіваються, що в Україні невдоволення народу владою рано чи пізно досягне точки кипіння і станеться нова революція. У цьому плані становище Росії значно краще. Путінський режим готовий піти на будь-які кроки, щоб зберегти свою владу. Що з того, що рейтинги Путіна катастрофічно впали? Буде народ бунтувати — будуть репресії. Плюс до всього російський народ перебуває під потужним пресом пропаганди. А ось в Україні, де постійно ведеться боротьба між різними політичними силами, між олігархічними кланами, і присутній проросійський сегмент, справи зовсім інші. Мета Росії — розколоти громадянське суспільство, довести Україну до громадянської війни. Тільки не до тієї, яку вигадує нині російська пропаганда. Йдеться не про локальний конфлікт, розв’язаний за допомогою російських найманців і спецпідрозділів, а повномасштабний внутрішній конфлікт і розчленування України, фактично нову руїну. За таких умов Росія зможе поступово загарбати решту українських територій, або ж привести до влади там проросійські сили.

Що ми бачили в останні роки перебування Порошенка при владі? Історичний мінімум довіри населення до влади. Будь-яка влада в Україні починає асоціюватися з владою олігархів, котрі грабують народ. В уявленні маси спостерігається розчарування демократією, котра розглядається не як «влада народу», а як «влада олігархів». З іншого боку, висока довіра до армії.

Для В. Зеленського важливо зберегти високі рейтинги і довіру маси, яка швидко може зникнути, якщо новий президент не доб’ється рішучих змін. Про це свідчать і його заяви, котрі суперечать одна одній. З одного боку, В. Зеленський називає пріоритетною протидію російській агресії, консолідацію міжнародної підтримки в боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України і відзначає, що набуття повноправного членства в ЄС і НАТО залишається незмінним зовнішньополітичним пріоритетом для держави. З іншого боку, адміністрація президента демонструє готовність до вступу в переговори з Росією, хоча для останньої одним із завдань є створення умов для недопущення навіть гіпотетичного вступу України до ЄС і НАТО. Однак як можна домовитися з Росією про мир, якщо там цього не бажають? Коли Росія не визнає себе учасницею конфлікту і намагається змусити Київ до переговорів зі штучними «республіками», окупованими російськими військами? Пан Зеленський намагався перекинути вину за війну на Донбасі на свого попередника, однак насправді Петро Порошенко докладав усіх зусиль для того, щоб помиритися з Путіним і оголошував перемир’я 19 разів. А що в результаті? У цьому плані Зеленський не придумав нічого нового. Таким чином, на даному етапі майже всі вислови діючого президента — це лише гра на публіку, а що буде зроблено на ділі — покаже час.