Перейти до основного вмісту

Ерзяни, Росія, національне питання

Попкорн, кола, глобус
Джерело

Публікуємо аналітичну статтю, яка пояснює, чому один із найбільших фіно-угорських народів РФ — ерзяни — затвердив систему національних представницьких органів. Відповідне рішення 1 травня 2020 року ухвалив Атянь Езєм (ерз. Рада старійшин).

Аналітик Центру дослідження безпекового середовища «Прометей» Павло Подобєд аналізує останні події в ерзянському національному русі та пояснює, чому саме зараз ерзя перейшли до активних дій.

Мордвинізація як інструмент асиміляції

Поява ерзянського національного руху тісно пов’язана з питанням самоідентифікації ерзян як окремого етносу, об’єднаного єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв’язками.

Становище, у якому опинились ерзя в період пізнього СРСР, нагадувало український національний рух в останні десятиліття Російської імперії, коли українці не просто боролись за реалізацію своїх прав, а змушені були доводити факт існування окремої української нації, з власною мовою та культурою.

Унаслідок асиміляції і міграцій ерзянський народ утратив територію компактного розселення, утворивши архіпелаг етнічних анклавів аж до Уралу. Тому, коли постало питання про створення національного округу, визначити його межі було непросто. Більшовики вирішили об’єднати більші збережені ареали проживання ерзі й мокші, за старою російською звичкою вважаючи їх одним народом — «мордвою». Як наслідок, 1928 року з’явився Мордовський національний округ, що частково охоплював корінні землі Ерзянь Мастор (ерз. Країна Ерзян). Пізніше округ перетворили на автономну область і автономну республіку. Нині ерзя і мокша в Мордовії разом становлять лише 40% від загальної кількості населення, зазнаючи подальшої русифікації вже у власній республіці.

"
Карта Ерзянь Мастор на сучасній топооснові

''

''

Оскільки ерзянська мова надто відмінна від російської, і зрозуміти її без наполегливого вивчення просто неможливо, — називати ерзянську мову діалектом російської було б безглуздо. Водночас і визнавати ерзян окремою нацією чиновники ані в Москві, ані в Саранську також не поспішали. Ерзян і їхніх сусідів мокшан у Радянському Союзі вирішили класифікувати як єдиний народ — мордву. Щоправда, єдиний народ мав дві різні мови (ерзянську і мокшанську), цілком відмінні одна від одної. 1955 року радянський філолог М. Коляденков виступив із доповіддю, у якій обґрунтував існування у далекому минулому єдиної спільної основи для ерзянської та мокшанської мов і запропонував вивчати цю основу як окрему мову — мордовську, якою вже ніхто не говорив. Проте і ця ідея виявилась маргінальною. Ерзя та мокша не виявили жодного інтересу до переходу на мордовську мову, адже не існувало ні граматики, ні літературного корпусу цієї мови. До ідеї повернулись лише в середині 1990-х років, однак так і не змогли втілити в життя. Над проектом створення єдиної мордовської мови тривалий час працювали мордовський чиновник Алєксандр Лузгін і мовознавець Міхаїл Мосін.

Московська політика ліплення із двох народів єдиного «мордовського народу» мала і цілком політичну складову. Ерзя, як за радянської доби, так і в період існування Російської Федерації, виявляли більшу пасіонарність у культурному та політичному житті, ніж мокшани. Як зазначає український фіно-угорист Ростислав Мартинюк, ерзянський та мокшанський національні рухи не є рівнозначними, «їх можна порівняти з українським та білоруським національними рухами, де українці — це ерзяни, а білоруси — мокшани». Отже, об’єднання ерзян (які мали невеликий, але пасіонарний прошарок національної інтелігенції) з мокшанами неодмінно послабило б ерзянський націоналізм, який щойно зародився у 1988–1994 роках.

Модерний ерзянський національний рух розвинувся наприкінці 1980-х років на тлі ослаблення національної політики СРСР. Протиставлення цій політиці, проголошення ерзян окремою самодостатньою нацією, із власною мовою, культурою та історією є ідеологічними підвалинами ерзянського національного руху. Його ідеологи — представники ерзянської інтелігенції, що гуртувались у редакції дитячого журналу «Чилисема» (ерз. «Схід сонця»). У стінах редакції обговорювали питання національно-культурного відродження ерзян, їхньої взаємодії з представниками інших фіно-угорських народів СРСР, перспективи створення повноцінної системи освіти рідною мовою, розвиток ерзянської преси і книговидання. Цей осередок інтелігенції діяв під проводом Марізь Кемаль — ерзянської поетеси, журналістки та фольклористки, якій належить теза «kavto keĺt́ — kavto raśket́» (ерз. «дві мови — два народи»), що визначає ерзян і мокшан як два окремі етноси, а не субетноси єдиного народу, до якого в Російській імперії та Радянському союзі застосовувався екзонім мордва.

Навесні 1989 року з ініціативи професора Дмітрія Циганкіна, журналіста Ніколая Ішуткіна, поетиси Марізь Кемаль, Ґріґорія Міхатвоа та інших активістів-ерзян було утворено громадський центр «Вєльмєма», що швидко набув популярності серед ерзянської інтелігенції. Невдовзі діяльність центру привернула увагу мокшан, які долучились до його роботи. Вже у розширеному складі частині активістів рамки національно-культурної діяльності стають затісними — і «Вєльмєма» переживає розкол. Помірковані члени на чолі із Дмітрієм Циганкіним створюють організацію «Вайґєль», що зайнялась відродженням та поширенням національних традицій, а більш радикальні засновують Ерзяно-мокшанський громадський рух «Масторава», який опікується не лише національним відродженням ерзі та мокші, а й прагне представлення їхніх інтересів в органах влади.

«Вайґєль» згуртовує довкола себе письменників, поетів, журналістів, мовознавців (загалом до 80 активних членів) і концентрує свою увагу на проблемах відродження та розвитку ерзянської мови.

"
Ерзя Васілій Бокін на з’їзді товариства «Масторава», 3–5 серпня 1990 року

Ерзяно-мокшанський громадський рух «Масторава» очолив авторитетний професор і публіцист Дмітрій Надькін. Його соратниками стали Марізь Кемаль, Шарононь Сандра, Кшуманцянь Пірґуж, Нуянь Видяз та низка інших відомих ерзянських активістів. Своєю метою рух задекларував «активізацію національного, соціального, духовного і культурного розвитку краю, що став батьківщиною для ерзян і мокшан… відповідно до Конституції СРСР та загальної Декларації прав людини ООН». 14 квітня 1989 року відбулися збори ініціативної групи громадського руху, на яких було ухвалено звернення до Верховної Ради Мордовської АРСР із такими вимогами:

1. Скасування псевдо-етноніму «мордва».
2. Заміна національності мордвин / мордовка на ерзя / ерзянка, мокша / мокшанка.
3. Заміна назви Мордовія на Масторава з національними областями Ерзянія та Мокшанія.
4. Надання республіці повної автономії у вирішенні національно-культурних питань.
5. Проведення перепису ерзянського та мокшанського населення на всій території СРСР.
6. Надання ерзянській та мокшанській мовам статусу державних мов.
7. Запровадження викладання рідними мовами в ерзянській та мокшанській національних школах.
8. Запровадження викладання рідної мови та літератури на території всього СРСР за місцем проживання ерзі та мокші.
9. Запровадження викладання в ерзянських та мокшанських школах національного фольклору.
10. Запровадження викладання історії ерзяно-мокшанського народу в усіх навчальних закладах республіки, а також в ерзянських та мокшанських школах на території решти СРСР.
11. Запровадження викладання у російських школах республіки ерзя-мокшанської літератури, фольклору, мови та історії.
12. Створення національного театру.
13. Створення літературно-художнього місячника «Масторава», який видаватимуть одночасно ерзянською, мокшанською та російською мовами.
14. Перейменування головних вулиць Саранська на назви, що пов’язані з історією ерзя-мокшанського народу і місцевого російськомовного населення.
15. Встановлення усесторонніх зв’язків з ерзянами та мокшанами, які мешкають за межами республіки.
16. Досягнення екологічно чистого промислового і сільгоспвиробництва.
17. Вжиття заходів для надання нормального архітектурного вигляду Саранську.
18. Сприяння збереженню пам’яток історії та культури.
19. Припинення міграції корінного населення з республіки.
20. Припинення напливу до республіки депортованих і засуджених осіб.
21. Сприяння інтернаціональному вихованню всіх національностей, які мешкають у республіці.

«Масторава» стала об’єктом гострої критики преси та партійного керівництва, що звинуватили її в «розпалюванні націоналізму та політичного екстремізму в Мордовії». В атмосфері прямої конфронтації з партійною номенклатурою 17 грудня 1989 року «Масторава» провела свою конференцію, що засвідчило її перетворення з гуртка інтелігенції на впливове суспільно-політичне товариство. У квітні 1990 року «Масторава» одержала офіційну реєстрацію у виконавчому комітеті Саранської міської ради. Товариство розпочало підготовку до свого першу з’їзду, який відбувся 3–5 серпня 1990 року. Фактично «Масторава» стала ініціатором проведення І Всеросійського з’їзду мордовського народу, що відбувся 14–15 березня 1992-го.

Організаційне оформлення ерзянського національного руху

На І Всеросійському з’їзді мордовського народу (14–15 березня 1992 року) ерзя опинились у меншості, і були вимушені звернутися до ради з’їзду та його виконкому з проханням використовувати щодо ерзян їх національну самоназву — ерзя. Ігнорування цієї вимоги підштовхнуло ерзянських делегатів узяти активну участь у підготовці І Всесвітнього конгресу фіно-угорських народів, що відбувся 1–3 грудня 1992 року у Скитивкарі. Делегати-ерзя від товариства «Масторава» публічно виступили на Конгресі із промовами, у яких задекларували свою приналежність до окремої ерзянської нації і засудили використання екзоніму «мордва».

1993 року ерзянський національний рух набув організаційного оформлення. Міністерство юстиції Республіки Мордовія зареєструвало Рух за рівноправ’я та розвиток «Эрзянь Мастор» (ерз. «Країна Ерзян»). Головним завданням руху проголошено створення Республіки Ерзянь Мастор. Першим кроком на шляху до цієї мети було «утворення відповідно до Конституції РФ Ерзянського автономного округу». У грудні того ж року зареєстровано асоціацію ерзянських жінок «Эрзява». Наступного, 1994 року, ерзянський національний рух започаткував видання власної газети «Эрзянь Мастор», яка вирізнялась своєю незалежною редакційною політикою та гострою критикою як республіканської, так і федеральної влади.

"
Нуянь Видяз — ерзянський публіцист і письменник. Один із лідерів ерзянського національного руху ХХІ століття

1995 року Нуянь Видяз, один із засновників товариства «Масторава», зареєстрував Фонд порятунку ерзянської мови ім. А.П. Рябова, головним завданням якого стала популяризація ерзянської мови та розширення сфери її використання. Фондом було започатковано відзначення Дня ерзянської мови та низку видавничих проєктів. Того ж року ще один співзасновник «Масторави» Кшуманцянь Пірґуж відродив традицію ерзянських молінь Раськень Озкс. Ерзянський національний рух зміг установити контакти з ООН.

23 березня 1995 року в Саранську відбувся І Конгрес ерзянського народу, в роботі якого взяли участь 98 делегатів від різних суб’єктів Російської Федерації. Засідання конгресу відкрив поет Ерюш Вежай. Делегати ухвалили декларацію про офіційну назву ерзянського народу, чим поставили під сумнів легітимність мордовських з’їздів, організатори яких виступали від імені не лише мокшан, а й ерзян.

1999 року під час проведення Раськень Озкс (ерзянського моління) у селі Чукали Великоігнатовського району Республіки Мордовія ерзянські старійшини обрали Кшуманцянь Пірґужа інязором (головним старійшиною) ерзянського народу.

На початку 2000-х Москва у своїй кадровій політиці в Республіці Мордовія зробила ставку на мокшан як на більш лояльний і прихильний до федерального центру корінний народ. Інязор Пірґуж входить у відкриту конфронтацію з республіканським керівництвом. Весь ерзянський національний рух потрапляє у немилість федерального центру та одержує тавро «русофобського» й «екстремістського». Ерзян позбавляють доступу до ЗМІ, національним активістам створюють штучні перепони у веденні просвітницької роботи не лише в Саранську, а й у сільській місцевості.

2004 року Атянь Езєм (ерз. «Рада старійшин») визначив повноваження інязора та повноваження старійшин. Протягом 2000-х років Конгрес ерзянського народу ухвалив низку документів, у яких:

1. Вимагав утворення ерзянської автономії у складі Російської Федерації.
2. Дав гостру оцінку національній політиці Російської Федерації.
3. Розкритикував керівництво Республіки Мордовія через постійні заперечення існування ерзян як окремого народу.
4. Засудив судові переслідування незалежної газети «Эрзянь Мастор».
5. Підтримав діяльність Кшуманцянь Пірґужа на посаді інязора.
6. Висловив довіру та повну підтримку інститутам Атянь Езєм та Інязора.

"
Кшуманцянь Пірґуж—– діяч ерзянського національного руху, правозахисник. Інязор ерзянського народу (1999–2019). У лютому 2014 року за видатні заслуги у відродженні ерзя як народу він нагороджений президентом Естонії Т. Г. Ільвесом Орденом Землі Марії 5-го ступеня (№1108)

Антагонізм між ерзянами та мокшанами посилився. Багато ерзян почали сприймати політику мордвинізації як інструмент асиміляції, у якому мокшанам відведена провідна роль. Загострились суперечності ерзян із Російською православною церквою. Інтелігенція майже одностайно відмовляється від православ’я та повертається до інешкіпазії — національної політеїстичної релігії з елементами пантеїзму. Мордовська єпархія РПЦ досить агресивно сприймає сам факт відродження традиційної релігії ерзян. Водночас лідери ерзянського національного руху нерідко публічно звинувачують православну церкву у зросійщенні ерзянського народу і називають Московську патріархію «імперським інструментом Кремля».

2007 року в селі Чукали Великоігнатовського району Республіки Мордовія під час проведення Раскень Озкс стався конфлікт між послідовниками інешкіпазії з одного боку та керівництвом Республіки Мордовія та духовенства РПЦ з іншого. Приводом для конфлікту стало перенесення республіканською владою святкувань зі священного кургану Мааре на галявину біля лісу, а також новий формат відзначення: розважальне дійство з російськомовною популярною музикою. Як наслідок, ерзянські лідери захопили сцену і публічно, перед тисячами присутніх, назвали російськомовні пісні та виступи російською мовою «фарсом» і «наругою над пам’яттю ерзянських воїнів, які поховані у священному кургані Мааре». Ерзя масово залишили офіційне свято і перейшли до Мааре, де звершили свої молитви. Ще більшої напруги у конфлікт додала агітація місцевого духовенства РПЦ проти відзначення свята Раскень Озкс. Гостра полеміка між ерзянською інтелігенцією та православним духовенством вилилась в інтернет і на шпальти місцевих друкованих видань.

У 2010-х роках ерзяни розгорнули активну міжнародну кампанію за визнання себе окремим самодостатнім народом і спробували налагодити контакти із представниками інших національних рухів фіно-угорських народів. Ерзя пікетували VІ З’їзд Всесвітнього конгресу фіно-угорських народів, що проходив із 5 по 7 вересня 2012 року в угорському місті Шиофокю. На з’їзд прибула делегація ерзян, яка пікетувала готель «Азур», у якому проходили засідання Конгресу. Ерзя були невдоволені формуванням єдиної делегації «мордовського народу», а не окремих делегацій ерзі та мокші. Учасники пікету заявили, що їх було не допущено до роботи Конгресу через тиск Москви. Двоє активістів — Сиресь Боляєнь та Ерюш Вежай, — вдягнуті у футболки із національною символікою, розтягнули в холі готелю великий ерзянський прапор і скандували ерзянською «Слава Країні Ерзян!». Очільник Консультативного комітету фіно-угорських народів Валєрій Марков був змушений виправдовуватись, однак визнав, що заявку ерзян одержали, переслали владним структурам Республіки Мордовія, а мордовська влада вже сама вирішувала, кого слід відправляти на Конгрес, а хто недостойний їхати на високий представницький форум. Також В. Марков висловив незадоволення системою відбору делегатів, адже схожі з ерзянськими були проблеми й у делегатів від марі та удмуртів.

"
Сиресь Боляєнь та Ерюш Вежай пікетують VІ З’їзд Всесвітнього конгресу фіно-угорських народів, що проходив із 5 по 7 вересня 2012 року в угорському місті Шиофокю

Сиресь Боляєнь і формування Кірдійюр

Улітку 2019-го ерзя зробили неочікуваний крок — обрали своїм головним старійшиною авторитетного діяча з діаспори. Ним став громадянин України, підполковник ЗСУ та ветеран російсько-української війни Сиресь Боляєнь, якому ерзяни доручили представляти народ перед міжнародною спільнотою. Після інавгурації старійшини, яку ерзянська еміграція провела в Києві, він вирушив до Таллінна, де зустрівся із представниками ерзянської діаспори, естонськими політиками, громадськими діячами та журналістами. В інтерв’ю тижневику «Eesti Päevaleht» Боляєнь заявив, що «приїхав до Естонії не в пошуках співчуття естонців, які дивляться на нього як на предмет музейної експозиції, він приїхав до братів із закликом про допомогу».

''

''

Сиресь Боляєнь активно шукає міжнародної підтримки для свого народу. Із повідомлень у ЗМІ відомо про його контакти з низкою українських, естонських та литовських політиків, а також із національними рухами інших корінних народів РФ. Ерзянський Інязор постійно перебуває на території України, де розташовано одразу кілька осередків ерзянської діаспори, що одностайно підтримують політичний курс свого лідера: у Києві та Київській області, в Одесі та Херсоні.

За інформацією «Прометея», Сиресь Боляєнь та його найближче оточення в Україні у квітні 2020 року підготували проєкт Положення про створення та функціонування національних представницьких органів ерзянського народу. Цей документ містить шість розділів, у яких визначено цілі та завдання національного руху, його керівні органи, їхні повноваження і структуру. Згідно з документом, керівництво національним рухом здійснює Промкс — з’їзд делегатів від ерзянських політичних партій та громадських об’єднань. З’їзд формує Атянь Езєм, що діє між скликаннями Промксу й обирає Інязора — головного старійшину, який представляє ерзянський народ і виступає від його імені. В разі існування законодавчих обмежень на створення і функціонування національних партій (така заборона існує в законодавстві РФ) повноваження Промксу перебирає на себе Атянь Езєм. Головним завданням Промксу, Атянь Езєм та Інязора є забезпечення і захист національних, політичних, економічних і культурних прав ерзянського народу, зокрема права на національно-державне самовизначення на своїй території.

Журналіст «Idel.Реалії» Рамазан Алпаут проводить паралель між ерзянською та кримськотатарською системою національних представницьких органів. Промкс можна порівняти з Курултаєм, Атянь Езєм — з Меджлісом, а Інязора — з Головою Меджлісу. Разом уся система національних представницьких органів називається Кірдійюр.

"
Сиресь Боляєнь та американський фіно-угорист Джек Рютер. Естонія, м. Таллінн, 2019 рік

Висновки

Отже, ерзя відмовились від системи національно-культурних автономій, контрольованих Кремлем. В умовах політичної турбулентності, що спостерігається в Російській Федерації, можна припустити, що час для формування Кірідійюр був обраний невипадково. Сиресь Боляєнь активно використовує соціальні мережі та відеозвернення для комунікації з ерзянами та критики як мордовської, так і федеральної влади. Останнім часом підстав для такої критики не бракує.

Чи вдасться ерзянам підвищити власну політичну суб’єктність? Які перспективи їхнього національного руху? Це залежить як від ефективності роботи Кірідійюр на території Російської Федерації, так і від успішних дипломатичних дій Інязора. Один із міжнародних гравців, до якого апелюють ерзяни — це Україна. У січні цього року Сиресь Боляєнь звернувся до голови української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи, народного депутата України Єлизавети Ясько. У своєму листі головний старійшина ерзян попросив українського депутата «використати високе становище для захисту фіно-угорських народів Російської Федерації, для захисту основоположних прав людини».

Однак міжнародну політику важко віднести до сильних якостей політичної команди Володимира Зеленського. Коли українська дипломатія вийде з політичної коми — наразі важко прогнозувати. Можливо, що українці так і не зможуть скористатися слабкістю Росії, спричиненою всесвітньою пандемією, низькими цінами на нафту і внутрішньополітичною кризою. Та це не означає, що ситуацією не спробують скористатися корінні народи Росії, які сприйняли кризу як шанс поборотися за виживання — нехай і без союзників.

В самурая немає мети, є лише шлях. Ми боремось за об’єктивну інформацію.
Підтримаєте? Кнопки під статтею.