Перейти до основного вмісту

«Фашисти». Частина 3. Байки про «хунту»

Створи собі фашиста. Частина 3.

Найголовніший і найпотужніший мотиватор дій людини — емоція страху. Однак для маніпулятора, який хоче домогтися від аудиторії бажаної поведінки, страх сам по собі не потрібен. Адже так чи інакше, щоб здійснити потрібну маніпулятору дію, людина, яка сприймає інформацію, неодмінно мусить боятися когось чи чогось.

У зв'язку з цим на роль ворога неодмінно потрібно когось призначити. Байдуже кого. Це можуть бути бандерівці, європейці, геї, колишні соратники або сусіди, марсіани або канібали віддалених районів Африки. А щоб це зробити, необхідно знайти або сфабрикувати докази їхньої «ворожості».

Ця технологія досить прозора. Якщо ви маєте канали донесення вашої інформації до потрібної вам аудиторії, як це було для Кремля у Криму й на Донбасі, то вже неважливо, чи були конкретні інформаційні приводи реальними або ж сфабрикованими.

Навіть якщо вам вдасться переконати якийсь сегмент аудиторії, хоча б бабусь, які днями сидять біля телевізорів, то решту вони вже зроблять за вас. Щоб відчути власну безпеку від конкретної дії, вони із задоволенням розповідатимуть про страшних «українських фашистів, які розп'яли хлопчика» тому, хто потрапить під руку.

Однак сам «страх» має бути дуже конкретним. Формуванням такого відчуття російські технологи почали займатися ще 2011 року. Чи мало це на меті агресію проти України, сказати складно. Однак той факт, що гроші на це витрачали чималі, безперечний.

Наприклад, історія Ірини Бергсет, яка стала широко відома українській аудиторії вже після того, як на одному з мітингів на підтримку анексії Кремля розповідала про «58 видів геїв у Європі та зооборделі».

Її історія «формування страху» почалася 2011 року, коли майже всі провідні російські телеканали показали історію про те, як вона вийшла заміж за громадянина Норвегії, народила йому дитину, потім розлучилася і почала боротися нібито проти того, що колишній чоловік використовує її малолітню дитину як об'єкт для сексуальних утіх своєї сім'ї.

Таким чином став формуватися меседж про те, що всі європейці — поголовно педофіли. Що масштабно використав рух Віктора Медведчука «Український вибір» у 2013 році. Нагадаємо, історія про норвезьких педофілів зійшла з вуст Ірини Бергсет іще далекого 2011 року, коли європейці взагалі не думали про можливість інформаційних спецоперацій і дезінформації.

Ну а далі всі історії були не більш ніж реплікацією вже накатаного сценарію. Головне — актор в кадрі та його історія, від якої кров холоне в жилах. Спочатку маленького хлопчика ґвалтувала норвезька родина. А коли й цього для «увімкнення» емоції стало замало, то хлопчика «розіпнула як Ісуса українська хунта».

Між ними був «поїзд дружби», який наприкінці лютого 2014 року мав (на думку російських пропагандистів) вирушити до Криму. Тоді вони дуже вдало використали слова нині депутата Радикальної партії Олега Ляшка Ігоря Мосійчука, які він сказав в ефірі телеканалу «112», сидячи на ток-шоу в чорній футболці з рунами на грудях. У запалі дискусії він заявив, що задля «утихомирення кримчан, які незадоволені тим, що відбувається в Києві, вони з побратимами можуть зібрати людей і направити їх поїздом до Криму».

Власне, це було зроблено 1992 року за участю Дмитра Корчинського. Однак тоді потяг просто зупинили на шляхах, на в'їзді на півострів, після чого «пасажири дружби» зійшли. Сам Корчинський пише, що вони дісталися до Севастополя на човні. Наскільки це правда — ніхто не знає. Та й чи багато «друзів» із поїзда поміститься в човен? Але чи це головне? Головне — картинка.

Картинку вже було створено (до речі, дотепер не зовсім зрозуміло, чому і навіщо Мосійчук це зробив), залишалося лише прикрутити до неї знавіснілих російських журналістів центральних телеканалів, які масовано мовили по всьому Криму. І покотилося...

«Поїзд дружби» стали чекати всі кримчани поголовно. І ті, хто був проукраїнськи налаштований, і ті, хто «хотів на батьківщину, хоч каміння з неба». Страх «потяга дружби» одразу ж став поясненням своїх учинків для тих людей, які великою мірою залежать від телевізора, чому вони роблять саме так: «Як же можна не вітати приєднання до Росії, бо якщо ні, то одразу ж приїде "поїзд дружби"».

Власне, на Донбасі залишилося тільки повторити те саме, тільки ще страшніше. Фейки про жорстокість батальйону «Донбас» іноді взагалі виходили за будь-які розумні межі. Наприклад, 28  травня 2014 року в російських ЗМІ поширили фейкове листування Семена Семенченка та міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова, в якому командир батальйону зізнався, що наказав розстріляти десяток своїх бійців за відступ із поля бою. Інформацію поширило так зване «Об'єднане кіберополчення Новоросії». «StopFake» тоді легко визначив фальсифікацію за ознаками вікна листування в акаунті Семенченка — відсутність контактів онлайн і кнопка «Знайти друзів», яка висвічується в разі малої кількості друзів у Facebook, тоді як у Семенченка їх було 5 тисяч. Із цього випливало, що сторінки Семенченка й Авакова були фейкові. Показово, що в сюжеті згадали Дмитра Яроша як відповідального за створення батальйону «Донбас», хоча він не мав до нього жодного стосунку.

Трюк із нібито листуванням Семенченка повторили ще раз. 5 липня того ж року російські ЗМІ повідомили про злам акаунта Facebook народного депутата Сергія Власенка, який нібито разом із командиром батальйону «Донбас» і «німецьким лікарем» Ольгою Вібер торгували органами, вилученими у тяжкопоранених бійців. За даними «StopFake», цю фантастичну з погляду технічної реалізації вигадку спростувала як Ольга Вібер, так і німецька радіостанція WDR, яка зверталася до німецького міністерства й поліції та отримала відповідь про відсутність щонайменшої можливості подібної торгівлі.

Винахідливість тем часто вражала різноманітністю. 17 вересня 2014 року «Правда.ру» і ще кілька видань написали, що бійця «Айдара» родом із Луганської області поховали у Тернопільській області, адже батько і мати відмовилися від «сина-бандерівця».

У період гарячої фази російської агресії, в липні 2014-го – лютому 2015-го, російські медіа почали активно просувати наратив про «геноцид російськомовного населення». Бійці добровольчих батальйонів стали своєрідними символами процесу навіювання цього наративу. А надалі його стали постійно згадувати в контексті можливого введення миротворчого контингенту на Донбас, у тому числі й президент Росії Володимир Путін. Виражався і виражається він у вимозі російської сторони не допустити контролю української влади над власними територіями і кордоном. Мовляв, «коли хунта прийде на Донбас, то стане мститися місцевим жителям».

«Детектор медіа» в дослідженні риторики російської пропаганди у 2014–2016 роках писав, що в липні 2014-го – лютому 2015-го основним завданням російської пропаганди було прикриття і заперечення фактів збройної агресії проти України та підтримки сепаратистів, інформаційний супровід вигідних для Росії умов припинення конфлікту на Донбасі.

У зв'язку із цим російські ЗМІ одночасно з вищими посадовцями РФ почали описувати ситуацію в Україні як «геноцид російськомовного населення». Орієнтуючись на західну аудиторію, російські пропагандисти фальсифікують заяви міжнародних організацій і приписують їм слова про «геноцид».

Одним із таких кейсів стало висвітлення роботи спостерігачів ОБСЄ на місці «масового поховання» в селі Нижня Кринка Донецької області у вересні 2014 року. Одразу кілька російських телеканалів повідомили про масові зґвалтування дівчат 12–14 років, про які розповів якийсь правозахисник із Латвії, який трактував події як «геноцид».

«StopFake» проаналізував реальні звіти ОБСЄ і Amnesty International про ситуацію в Нижній Кринці, в яких ішлося про три поховання з дев’ятьма тілами, п’ять із яких були представниками так званої «ДНР», загиблими у бою. Латвійським експертом виявився «платний актор» російських телеканалів Ейнарс Граудіньш, який неодноразово з'являвся в російських фейках і про якого українські фактчекери писали неодноразово.

Не соромилися росіяни й інвестувати у європейські організації, які проводили мітинги і публічні проплачені акції під стінами європейських установ із вимогами «зупинити геноцид на Донбасі». Одним з ініціаторів таких заходів виступала представниця «Союзу письменників ДНР» Сніжана Аендо, а місцевими координаторами — представники місцевих російських общин та проросійських організацій у Європі. І це при тому, що в кремлівських ЗМІ акцію подавали саме як «європейську».

10 листопада 2017 року сенатор Ради Федерації РФ Франц Клінцевич сказав, що миротворчий контингент не може бути введений на окуповану територію Донбасу з тієї причини, що це уможливлює геноцид. На превеликий жаль, світова спільнота досі «ведеться» на цю маячню російської сторони, не маючи можливості зупинити агресора. Хоча пропозиції різних форматів миротворчої місії активно підтримує й Україна. Отже, міфічні «фашисти», створені російським агітпропом, уже давно взяли в заручники світову спільноту?!

''отсканируй
и помоги редакции