Федеральна Імперія

Чергові лялькові вибори на окупованих Росією територіях, які не визнає жодна цивілізована країна світу, цілком вкладаються в «сурковську стратегію» для України, попередньо затверджену Володимиром Путіним.

Нічого нового ця стратегія не несе, не подумайте — намагаються її реалізувати ті самі люди, тими самим методами. Її запуск, етап «розділяй і володарюй» розпочав ще Віктор Медведчук, який розкрутив тезу про необхідність федералізації України ще в далекому 2013 році, за допомогою масштабної кампанії білбордів по всій Україні та численних круглих столів з армією добре вгодованих «експертів».

Зараз цей пакет тез перетворився на загальний передвиборчий наратив «мир за будь-яку ціну», за яким стоїть повернення окупованих територій Донбасу під контроль України, але на умовах автономії, підконтрольної Кремлю.

Тобто ніяких євроінтеграційних або євроатлантичних процесів в Україні не буде, через протести автономних суб'єктів держави, але кремлівські лапи в українському парламенті, як і раніше, керуватимуть спеціальними «петрушками». До цієї радості, всі витрати на відновлення зруйнованого індустріального регіону та соцзабезпечення його жителів ляжуть на плечі українських платників податків, а в купленій медійній сфері Донбас, як і раніше, «годуватиме всю Україну».

Але найцинічніше в цьому плані, що, пропонуючи Україні передати більше повноважень і свободи своїм регіонам, Кремль робить усе з точністю до навпаки.

Сучасна Росія — федерація лише на папері. Насправді практично всі гроші з регіонів йдуть до Москви, а потім їх перерозподіляють. Всі політичні рішення також ухвалюють у Москві, крайніми ж при цьому залишається місцева влада. Вибудовування владної вертикалі Путін розпочав з першого року свого правління. Пройдімося основними етапами цього шляху.

Прямі вибори голів суб'єктів Російської Федерації були скасовані 2004 року за ініціативи Володимира Путіна. Як привід для такого кроку використали трагедію із захопленням заручників у бесланській школі. Лише у квітні 2012 року за ініціативи Дмитра Медведєва (який на той момент був президентом РФ) прямі вибори голів суб'єктів повернулися в політичний простір. Але ненадовго і з серйозними обмеженнями.

Вже у квітні 2013 року за ініціативи Володимира Путіна, який повернувся у президентське крісло, до закону внесли поправки, згідно з якими голів суб'єктів могли вибирати парламенти суб'єктів за поданням президента Росії. Але навіть у тих суб'єктах, де прямі вибори збереглися, діє муніципальний фільтр — кандидату потрібно зібрати підписи муніципальних депутатів, які представляють практично всі муніципальні округи даного суб'єкта федерації, що неможливо без схвалення «Єдиної Росії».

Всі пам'ятають про висунення Навального на виборах мера Москви, коли потрібні підписи муніципальних депутатів йому дали представники «Єдиної Росії». Така сама картина по всій країні. Згідно із законом, потрібно зібрати підписи від 5 до 10% муніципальних депутатів даного суб'єкта федерації (конкретний відсоток кожен суб'єкт визначає самостійно), але при цьому підписи мають бути зібрані не менш ніж у 75% муніципальних округів.

Власне саме тут і криється основна «засада». Навіть у Москві і Санкт-Петербурзі опозиція не може подолати ці 75%. Що вже казати про глибинку...

Але адміністрація президента має й ще одну додаткову страховку — федеральне керівництво політичних партій. Як це працює? У Приморському краї КПРФ відмовилася від висування свого кандидата, хоча на той момент рейтинг Іщенка (кандидат від КПРФ, що не відбувся) удвічі перевищував рейтинг виконувача обов'язки губернатора Кожем’яко. При цьому КПРФ послалася на те, що кандидат все одно не зможе подолати муніципальний фільтр. Досить слабка відмазка для парламентської партії. Можливо, варто тоді взагалі саморозпуститися?!

Власне, побудова вертикалі влади по-путінськи і відбувалася, в першу чергу, за рахунок відбирання всіх важелів влади, як політичних, так і економічних, у регіональних еліт. Для населення все загорталося в обгортку «боротьби з сепаратизмом», а насправді це було просто усунення будь-яких можливих конкурентів в боротьбі за владу. Тактично це було цілком виправдано. А ось стратегічно...

Сьогоднішня російська влада — це такий візантійський двір із кланами, інтригами, боротьбою за місце наступника. При цьому, що гірше економічна ситуація у країні, то сильніше розгорається війна кланів. Причому триває вона усюди: і в Москві, і в регіонах. Чи здатні регіони збунтуватися проти московського диктату — питання теж досить цікаве.

Донедавна здавалося, що регіони в Росії сплять міцним сном. Приблизно як Фініст — Ясний сокіл з дитячої казки, якому зла принцеса встромила сонну шпильку в бік. Наприклад, навіть коли 2017 року Москва відмовилася підписати новий договір про розмежування повноважень із Татарстаном, ніяких особливих протестів не було. Регіональній еліті довелося проковтнути цю московську зневагу практично мовчки. Кремлю стало здаватися, що ситуація зацементована назавжди. Однак вересень 2018 року довів протилежне.

9 вересня цього року на виборах губернаторів у чотирьох регіонах ставленики «Єдиної Росії» не змогли перемогти в першому турі (Приморський край, Хабаровський край, Хакасія і Владимирська область). За останні 12 років це перша поразка правлячої партії — «Єдиної Росії». Влада, як федеральна, так і місцева, виявилася абсолютно не готовою до такого розкладу. Місцеві спробували, як зазвичай, вибори сфальсифікувати. Але це руйнувало конструкцію, яку вибудовувало управління внутрішньої політики адміністрації президента.

Його очільник Сергій Кирієнко робив ставку на відносно чесний підрахунок голосів. Саме тому головою ЦВК стала Елла Памфілова. І саме тому Кремль був змушений скасувати підтасовані результати виборів у Примор'ї. Звісно, поки не можна сказати, що люди вибирали альтернативу. Це було протестне голосування. І воно стало результатом низки чинників.

Населення чимдалі більше відчуває на своїй кишені економічну кризу, спричинену західними санкціями. Ейфорія «кримнашизму» давно минула. Але, мабуть, переломним моментом у ставленні людей не лише до уряду, а й особисто до Путіна, стала пенсійна реформа. Раптово виявилося, що люди зовсім не такі ідіоти без пам'яті, як про них звик думати Кремль.

Виявилося, що всі чудово пам'ятають обіцянки Путіна не підвищувати пенсійний вік під час його президентства, і така відверта брехня не лише обрушила всі рейтинги, в тому числі й Путіна, а й призвела до поразки влади на регіональних виборах у Приморському та Хабаровському краях, Хакасії і Владимирській області. «Єдина Росія» програла скрізь, де був другий тур. Причому явка виборців у другому турі була вищою, ніж у першому, майже на 10%. Тобто люди пішли голосувати, коли зрозуміли, що можна послати владу куди подалі! І якщо у Владимирській області і Хабаровському краї вибори визнані такими, що відбулися, то в Примор'ї і Хакасії все ще в розпалі.

Нові вибори призначені в Примор'ї на 16 грудня. Владі довелося поміняти свого кандидата. Тарасенка, який примудрився не просто програти вибори, а й підставитися з їх фальсифікацією, змінив Олег Кожемяко, який очолював до цього Сахалінську область. Заради перемоги на виборах йому дозволили навіть критикувати Москву в безпрецедентних масштабах.

Але навіть це не гарантує його перемогу. Тому Кремль вирішив просто прибрати з «пробігу» Іщенка. Рукою Москви виступила місцева КПРФ, яка просто не висунула свого кандидата. Зайве підтвердження того, що російський закон «Про політичні партії» робить існування реальної опозиції неможливим, просто тому, що всі політичні партії вертикально інтегровані, а рішення про реєстрацію ухвалюють в адміністрації президента.

Проте Примор'я так і залишиться для Москви головним болем. Люди на Далекому Сході давно відчувають Москву швидше як тягар, ніж як центр країни. Після піврічного цирку з виборами та ще й усіх антимосковських заяв Кожемяко, завдання щодо його відносно чистого обрання вирішать, а ось що потім буде з керованістю регіону — велике питання.

У Хакасії, де другий тур виборів переносили двічі, Кремль розігрує інший сценарій. З виборів спочатку знявся діючий губернатор Зімін, потім від участі в них відмовився кандидат, який посів 9 вересня третє місце. Однак Москві так і не вдалося домогтися зняття Коновалова. Тому ставку зробили на чорний піар.

Так, наприклад, на чотирьох центральних телеканалах у період з 31 жовтня по 3 листопада пройшло десять сюжетів про вибори в Хакасії. Всі вони були витримані в негативному плані стосовно кандидата Коновалова. Позаяк у бюлетені для голосування буде лише одне прізвище, там з'являться дві графи «за» і «проти». Нагадаємо, що графу «проти всіх» ліквідували рішенням Державної Думи 2006 року. Зараз її повернення, згідно з соціологічними опитуваннями, підтримують приблизно 43% виборців.

Таким чином Коновалову, як єдиному учаснику голосування, буде необхідно набрати більше 50% голосів. 9 вересня Коновалов набрав 45% голосів, а чинний губернатор Зімін 32%. Чи зможе він виграти один проти всіх? Побачимо за кілька днів. Окрема інтрига пов'язана з тими, хто стоїть за Коноваловим. Компанію Коновалова фінансував холдинг «Рутек», за яким стоїть депутат Державної Думи 4-7 скликань Гліб Хор. Саме тому деякі експерти вважали, що хакаські вибори — це гра Володіна (спікер Державної Думи) проти Кирієнка (керівник УВП АП), щоб послабити останнього.

Вересневі вибори лише показали градус напруженості між регіонами і центром й абсолютне нерозуміння цього центром. Але набагато більше, ніж програні вибори, Кремль налякали події в Інгушетії.

4 жовтня парламент Інгушетії ратифікував договір про зміну кордонів, підписаний головами Інгушетії та Чечні. Одразу після цього в Магасі, столиці Інгушетії, почалися безстрокові акції протесту. Місцевий ОМОН не лише відмовився розганяти протестуючих, а й не пропустив федеральних силовиків. Федеральна влада була змушена узгодити протест.

До Магаса приїхала московська комісія для врегулювання конфлікту. Зрештою 30 жовтня Конституційний суд Республіки Інгушетія визнав не відповідним Конституції договір про кордони, підписаний Євкуровим і Кадировим. Судячи з усього, поки на цьому можна поставити крапку. Ці події сильно підірвали позиції голови Інгушетії Юнус-Бека Євкурова. Але й амбіції Рамзана Кадирова на кураторство над усім регіоном також зазнали краху. Чи призведе це до відставки Євкурова, якого тільки 9 вересня переобрали на новий термін, чи ж Кремль обмежиться заміною силовиків? Одне можна сказати абсолютно точно, що Москва дедалі більше втрачає контроль над регіонами.

Ще один цікавий сценарій розігрується в Санкт-Петербурзі. Хоча вибори губернатора відбудуться тільки восени 2019 року, кастинг кандидатів і від влади, і від опозиції в розпалі. Понад те, готуються поправки до закону про вибори, які дозволять балотуватися не лише висуванцям від партій, а й самовисуванцям. І це теж результат поразки кандидатів від влади. На наступні вибори вони вже підуть як самовисуванці, а не як кандидати від «Єдиної Росії». Усе це свідчить про те, що руйнування горезвісної «вертикалі», яку без кінця зміцнював Путін, уже почалося, хоча вірити в це йому, зайнятому війною на зовнішніх рубежах, не хочеться.