Фрідріх Ліст. Книга перша: історія. Італія та Ганза

Читаючи історичну частину твору Фрідріха Ліста, треба мати на увазі різницю в історичній пам’яті освіченого німця першої половини ХІХ сторіччя та сучасного українця. Для Ліста і його сучасників багато історичних постатей і подій не потребують жодного коментаря, бо вони загальновідомі, тоді як для сучасного українця Нантський едикт або Жан-Батист Кольбер абсолютно не відомі, в нашій пам’яті їхнє місце посіли інші постаті та події, наприклад, Сталін і Голокост. Коли Ліст у розділі про недавню німецьку історію пише «великий король», то всім його читачам зрозуміло, що він має на увазі Фрідріха ІІ Гогенцоллерна, але для нашого читача, що природно, таких асоціацій не виникає. Тому читання Ліста потребує певної напруги від читача, щоб зрозуміти всі натяки та зауваження, які зустрічаються на кожній сторінці його книжки.

Італія

Виклад історії економічної політики Ліст починає з Італії доби Ренесансу. Італійські міста пізнього Середньовіччя ХІІ–ХІІІ століть були найпотужнішими економіками Європи. Вони мали найбільш розвинену промисловість того часу, займалися міжнародною торгівлею, створили банківську систему і вексельний обіг, мали найкращі дороги і найсильніший флот. Тому природно, що в добу Ренесансу італійські міста були найбільш економічно розвиненою частиною Європи. Найпотужнішим господарством серед них була Венеція, тому Ліст приділяє основну увагу історії саме цього міста.

Економічна політика Венеції епохи її найбільшої могутності була зразком протекціонізму, який ми потім бачимо на державному рівні в інших країнах: ввізне захисне мито, обмеження мореплавства для іноземців, імпорт сировини, експорт промислових товарів. Протекціонізм тамтешньої політики багато істориків вважають причиною занепаду Венеції. Ліст не поділяє таку точку зору. Він пише, що помилка венеціанців була не в запровадженні протекціонізму, а в надто тривалому його застосуванні: Венеція мала би перейти до вільної торгівлі, коли стала найсильнішою економікою свого часу.

Ліст називає дві головні причини занепаду Венеції:

1. Переродження аристократичної республіки в олігархію, яка призвела до припинення розвитку і застою. Наприклад, маючи найкращий флот свого часу, Венеція нічого не зробила, щоб випередити португальців та іспанців у відкритті нових торговельних шляхів. Ліст пише: «Нація, яка не йде вперед, опускається все нижче і нижче, і, зрештою, має загинути». Із властивою йому емоційністю, Ліст називає венеціанську аристократію, яка переродилась в олігархію, безумною, розслабленою та малодушною. А народ Венеції під владою олігархії, за його словами, впав у апатію та рабство. Ліст вважає це головною причиною занепаду Венеції. Вам не здається, що наші потомки про сучасну українську олігархію теж колись прочитають подібне?
2. Друга причина — Венеція не змогла перерости з міста-держави в національну державу. Замість того щоб створити національну державу, італійські міста весь час воювали одне з одним, особливо запеклою була війна між Генуєю і Венецією. Італійська національна держава виникла тільки у ХІХ сторіччі, а до ХІХ сторіччя різні частини Італії залежали від сусідів, які раніш за неї створили міцні національні держави. Ця тема була особливо чутливою для Ліста, бо Німеччина його часу також не була спроможна створити міцну та ефективну національну державу. Як я вже зазначав, Ліст вважав, що тільки великі національні держави можуть досягти високого рівня економічного розвитку.

Зараз колишня володарка морів живе як туристичний атракціон, і це не найгірша доля — Карфаген або Хаттуса перетворилися на купу каміння.

Ганза

Наступною віхою в економічній політиці Ліст розглядає Ганзейський союз. 1241 року Любек і Гамбург утворили союз (на нижньонімецькому діалекті — Ганза), який до кінця ХІІІ сторіччя включав понад 80 міст по берегах Балтійського та Північного морів і річок, що в них впадають. На основі венеціанського права Ганза ухвалила законодавство, відповідно до якого вантажі ганзейських міст мають перевозити тільки ганзейські кораблі. Ганза створила не тільки величезний торговельний флот, а й військовий для боротьби з піратами.

1250 року Ганза заснувала свою контору в Лондоні, через яку відбувалося вивезення англійською сировини (вовни, олова, шкіри, олії) та ввезення промислових товарів (передусім сукна, яке виготовляли у Фландрії з англійської вовни). Ганзейці домінували на англійському ринку впродовж трьох століть. Тобто Англія було для Ганзи джерелом сировини і ринком готової продукції так само, як Німеччина XVIII–XIX століть — для Англії.

Зрозуміло, що Ганза не могла провадити будь-яку економічну політику, бо це був не політичний, а чисто економічний союз. Фрідріх Ліст розглядає історію Ганзи як аргумент в дискусії з Адамом Смітом. Ганза була ідеальним прикладом відокремлення економіки від держави і розквіту на базі повної свободи торгівлі. Історія її розквіту у ХІІІ–XV століттях і повного розпаду та зникнення без сліду у XVII сторіччі — це історія переходу держав Європи до протекціоністської політики. Ганза була не в змозі протистояти державній політиці захисту власних ринків. Ліст показує це на прикладі відносин Ганзи з Англією.

Під час правління Едуарда VI, цілком у дусі протекціоністської політики Тюдорів, Англія надала преференції в торгівлі своїм купцям, дискримінуючи ганзейців. У результаті ганзейці, які панували на ринку Англії три століття, за декілька років були викинуті з ринку. Вони звернулися по допомогу до держави, до імператора Священної Римської імперії, якому вдалося домовитись із королевою Англії Марією про повернення привілеїв ганзейцям (Едуард VI помер у шістнадцятирічному віці, престол перейшов до його старшої зведеної сестри Марії).

Але Марія І Тюдор, яка увійшла в історію як Кривава Мері, правила лише 5 років, по її смерті 1558 року на престол зійшла її сестра Єлизавета, яка повернулася до протекціоністської політики Тюдорів. Англійські купці знову почали витискати з ринку ганзейців — і через декілька років усі імпортні операції були вже в руках англійців. Ганзейці знову звернулись по захист до держави і домоглися видання імператорського указу, що забороняв англійцям торгувати на території імперії. У відповідь Єлизавета наказала захопити 60 ганзейських кораблів, із яких 58 були конфісковані разом із товарами на борту, а два відправлені в Любек, щоб передати Ганзі глибоку королівську зневагу. Так змінилися відносини між Ганзою й Англією, королі якої у минулому брали позики у ганзейців під заставу корони, а ганзейці так зневажали англійців, що якось убили сотню англійських рибаків, які наблизились до ганзейських рибних промислів.

Не тільки Англія так зневажливо поставилась до ганзейців, Данія та Швеція позбавляли їх привілеїв, Росія надала привілей англійцям, голландці витискали їх із ринків. Ганзейці, які за часів свого процвітання просто ігнорували політичну владу, кинулись до неї за порятунком: вони, наприклад, лобіювали в Рейхстагу заборону імпорту сукна з Англії, але марно. Не маючи політичної опори, Ганза швидко слабшала і 1630 року зовсім розвалилась.

Ліст пише про ганзейців: «Вони кілька століть робили те, що теоретики нашого часу радять робити націям: купували товари там, де можна це зробити найдешевше. Але коли країни, де вони купували і продавали, закрили ринки, виявилось, що їхнє власне землеробство і промисловість не розвинуті настільки, щоб поглинути їхні величезні капітали, які перейшли в Англію та Голландію, та збільшили промисловість, багатство і могутність їхніх ворогів. Яскравий доказ того, шо приватний бізнес, представлений самому собі, не завжди приносить країні добробут і могутність».