«Газпром» у цифрах. Чому його перспективи, як у динозавра?

Про «Газпром» можна довго й нудно говорити, але краще це довірити перевіреним цифрам. Сухі показники хоч і виглядають менш апетитно за розвагу, але розкривають суть російського монстра — і показують, чому в нашу епоху він не має та не може вижити.

Почну з найбільш очевидної рани на тілі ворога. Це його фірмова російська збитковість. За даними МСФЗ, за дев’ять місяців 2020 року збитки «Газпрому» становили 2,7 млрд доларів. Я розумію, що криза надворі. Але фраза про типово російські речі була сказана не просто так.

Річ у тім, що такому результату сприяло скорочення видобутку й експорту природного газу. За минулий рік обсяги видобутку впали на 9% (це в нас одразу 452,7 млрд кубометрів). Експорт знизився на 10% (179,3 млрд кубометрів).

Тому я не можу дивуватись, що закупівлю російського газу суттєво зменшили, як внутрішні споживачі, так і зовнішній ринок — Німеччина, Італія і Туреччина. Втрати ринку трубопровідного газу не перекривають і поставки через LNG-термінали, які 2020 року зросли лише на 2%. Росія надто звикає до своїх аргументів у формі вентиля та забуває, що світ навколо неї змінюється ще швидше. Так ми переходимо до наступного пункту.

Стратегічна втрата ринків збуту. Один із таких прикладів — Туреччина, яка спокійно веде власну гру та не стежить за істериками Міллерів. За минулий рік поставки російського газу для турецьких споживачів суттєво скоротились: вони становили 8 млрд кубометрів. А це лише 27% від контрактних обсягів.

Хочете смачну ретроспективу? Легко. Ось ці крихти більш ніж у три рази поступаються показникам 2014 року. Як же тоді смішно було росіянам, і наскільки вразливим здавався навколишній світ. Але тепер вентиль нікого не лякає. Тому цей тренд точно позначиться на майбутніх договорах. Акули завжди відчувають, у кого тече кров — і ми також маємо бути акулами в цьому розумінні.

Можна знову казати про Росію, яка втримається на ногах, але на цей закид дадуть відповідь наявні домовленості. Взяти, наприклад, контракт між «Газпромом» і Botas. Це одразу 8 млрд кубометрів на рік. Ця домовленість була розрахована до 2021 року. Якщо не розумієте натяк, гляньте на останні дати календаря. А ще є кейс ціною в 16 млрд кубометрів на рік. Це домовленість щодо транспортування палива через «Голубий потік». Термін збігає не зараз, але зовсім скоро — 2025 року.

Кремль звик, що за нафтою й газом до нього йдуть на поклін, або навіть біжать. І зараз, коли тиснути виходить хіба що на Лукашенка, росіяни раптово опинились в не дуже зручній позі; нічого страшного, хай відчують себе на місці власних жертв. Адже тепер грошей бракує лише в них.

А фінансів Москві не вистачає приблизно ніколи, оскільки вона обожнює збиткові інфраструктурні проекти. За останні десять років «Газпром» викинув майже 200 млрд доларів на нові газогони. І що, як вони поживають? Завантаженість дорогих та пріоритетних об’єктів чомусь становить приблизно 40%.

Яскравий приклад — «Сила Сибіру». Через неї торік було транспортовано газ для китайських споживачів, але вийшло аж 4,1 млрд кубометрів. Це 11% від потужності трубопроводу. У трубу мав піти газ, а пішли лише гроші... й то у невідомому напрямку. Якби не війна, «Газпрому» довелось би доплачувати як якісному диверсанту в тилу ворога.

Відтак, усі проекти на кшталт «будівництва століття» абсолютно збиткові з економічної точки зору, адже їх споруджували з геополітичних мотивів. Можна радіти: ця містерія точно отримає продовження і 2021 року. Поки Росія рахує копійки, її номенклатура звикла жити на широку ногу. Тому все ще проводять розробку нового газопроводу від Ямалу до Монголії та Китаю, а також розширюють потужності системи «Сахалін – Хабаровськ – Владивосток».

У нормальній країні за це вже хтось сів би. На щастя, Україна зі своїми проблемами не може тягатись із російським нафтогазовим колгоспом — і тому в нас куди більше шансів вижити. Так, «Газпром» міг би втрутитись і домовитись хоча б із кимось, але тут його підводить неготовність до цивілізованого діалогу.

Даний момент найкраще ілюструє поразка росіян під час арбітражного спору з польським PGNIG 2020 року. Стокгольмський суд зобов’язав змінити цінову формулу та виплатити Польщі компенсацію в розмірі 1,5 млрд доларів. Окрім цього, майже 0,1 млрд доларів штрафів на «Газпром» наклав і Антимонопольний комітет Польщі. Сюди ж додайте штрафи від окремих країн ЄС.

Куди ж поділась легендарна російська хитрість? Де переговори, на яких «всєх пєрєіграл», куди ж це все ділось? Нічого не відбулось. Агресивну істоту, яка намагалась усіх покусати, запакували в клітку, де вона й сидить в очікуванні остаточного вердикту. Російський монополіст не готовий до цивілізованого діалогу, і тому його гноблять перевіреними методами.

Українці, на відміну від свого ворога, чітко знають: коли ти йдеш до західних партнерів, їх треба хоча б поважати. На наше щастя, так росіяни чинити не вміють. Тому саме їхня політика, витримана роками, суттєво зменшує шанси Кремля нав’язувати свої правила гри на європейському ринку.

Відсутність змін в організаційній структурі. «Газпрому» так і не вдалось провести корпоративну реформу, бо він і не збирався. Не вдалося розділити компанію на три структури: видобувну, транспортувальну і регіональні мережі. Вочевидь, це він також не збирався робити. А минуло не три дні, а вже двадцять років.

Найімовірніше, усе це також позначиться на перспективі трудового контракту з чинним головою, який завершується цього року. Нумо, шановні, робіть ставки, хто з ким перегризеться за місце у штурвала? Нам же вигідно, коли росіяни витрачають сили на кого завгодно, крім нас. Тож нехай гризуть одне одного. Динозавр лишився динозавром, і його проблеми шерифа не хвилюють.

Коли історія «Газпрому» тільки починалась, світ був зовсім іншим. Газифікація українського села здавалась вічним пріоритетом — нині ж наші громадяни можуть самі обирати, який постачальник грітиме їхню хатку коло вишневих садків. США, які роками не лізли на ринок скрапленого газу, нині чудово себе там почувають. Європейці стогнали при перших натяках на перекритий вентиль, але тепер мають диверсифіковані потоки енергоносіїв, і вертатись до минулого не планують.

Бо в минулому сидить лише «Газпром», який уперто думає, що часи слави та геополітичних ігрищ неодмінно повернуться. Нехай кремлівська Хатіко й надалі чекає. Змінились усі, крім цього монстра — і тепер час виправить власну помилку, через яку ця потороча взагалі могла з’явитись у об’єктивній реальності.

Все вказує на те, що російський монополіст вкотре перехитрив сам себе. Прямо як у тому анекдоті про сумоїста з гострими зубками.