Перейти до основного вмісту

Гостя з минулого

Нас чекає цікаве повернення на Землю старої лавочкінської станції з елементами лотереї.

31 березня 1972 року з космодрому Байконур за допомогою РН «Молния» на орбіту, перехідну до траєкторії до Венери, вивели АМС, яка в разі успіху, найімовірніше, отримала б назву «Венера-9». Однак через відмову розгінного блоку вона так і залишилася на витягнутій еліптичній орбіті Землі й отримала позначення «Космос-482». Навряд чи її творці думали, що цей факт згадають через 47 років, але сталося те, що, в принципі, було неминучим — за оцінками астрономів та спостерігачів за супутниками, настав час повернення станції на Землю.

"
Сестра невдахи — «Венера-8». Фото НВО ім. Лавочкіна

Власне, на орбіті з апогеєм 2400 км і перигеєм усього 200 км залишилося не так уже і багато. Основна конструкція з баками та розгінним блоком відокремилися і згоріла в земній атмосфері невдовзі після невдалого старту до Венери. Однак те, що впаде впродовж, мабуть, наступних 12 місяців, варте уваги. Це власне сам посадковий апарат вагою 495 кг, розрахований на входження в щільну і гарячу атмосферу Венери (її температура — 470°C, а тиск — 90 атмосфер).

"
Власне сам посадковий модуль «Венера-8». Аналогічний від недо-«Венери-9» впаде на Землю 

Фото НВО ім. Лавочкіна

Тобто ця штука точно не згорить у земній атмосфері, і нас чекає цікаве заняття з угадування, де і коли вона впаде на Землю. Поки що можна , що це відбудеться в смузі від 52° південної широти до 52° північної (це визначає нахил орбіти) і в період часу від приблизно другої половини 2019-го до середини 2020-го. Точніше оцінити складно, позаяк темпи втрати енергії (тобто висоти орбіти) визначаються щільністю атмосфери. А це, своєю чергою, сильно залежить від сонячної активності. Свого часу НАСА не змогла правильно оцінити цей фактор і втратила свою орбітальну станцію Skylab.

Малоймовірно, що венеріанська станція впаде в населеному районі, але все може бути. Я думаю, що автори «Планети бур», напевно, написали б щось про космічних археологів ХХІ століття, які героїчно намагаються впіймати цінний артефакт, перш ніж він увійде в атмосферу, промахуються в останній момент, але стара станція вмикає автоматику, розкриває парашут і сідає неподалік від Байконуру. Всі витирають сльози, станцію ставлять на постамент як свідка великої епохи. Проте насправді ніяких космічних археологів нема, а орбітальних сміттярів тільки випробовують. А акумуляторні батареї посадкового модуля, найімовірніше, протухли і не зможуть активувати піроавтоматику парашутів. Та й циклограма посадки на Венеру не підходить для Землі…

Отже, нас чекає цікаве повернення на Землю старої лавочкінської станції з елементами лотереї. Слід зазначити, що радянська програма дослідження Венери не була простою, та її досягнення були безумовними — першим космічним апаратом, який досяг поверхні Венери і передав хоч якісь дані з того пекла, був посадковий апарат «Венери-7». Старша сестра-близнючка невдахи, що скоро повернеться на Землю — «Венера-8»  — без проблем покинула орбіту Землі 27 березня 1972 року, а 22 липня сіла на поверхню Венери та цілих 50 хвилин передавала інформацію із цього інфернального світу.

Усі подальші радянські запуски АМС до Венери (а їх із АМС «Вега», які, крім Венери, досліджували ще й комету Галлея, було ще 10) пройшли успішно. Недо-«Венера» «Космос-482», який ми будемо чекати додому цього року, була останньою невдачею в цій програмі. А РФ між тим за свою самостійну історію не запустили жодного КА за межі земної орбіти.

За матеріалами Space.com та Вікіпедії.

Сергій Факас

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции