Перейти до основного вмісту

І знову про «Північний потік-2»: як Росія лобіює свої газові інтереси в Європі

А ми продовжуємо тримати вас у курсі ситуації навколо будівництва «Північного потоку-2». Хто і навіщо лобіює інтереси РФ у Європі

Газові ризики Європи

Якщо подивитися на меседж, який поширюють російські ЗМІ, то потужна газова залежність Європи очевидна. Легше перерахувати незалежні країни, ніж навпаки. Відносно незалежними від російського газу є лише Норвегія, Швеція, Іспанія, Португалія і Бельгія, у Франції та Італії вона становить 37% і 38% відповідно, у Австрії, Польщі, Греції, Угорщини, Болгарії, Сербії, Латвії, Фінляндії перевищує 60%, причому у деяких навіть на всі 100%. 2017 року Німеччина імпортувала нафту і природний газ із Росії на суму 19,8 млрд євро. Нині 38% використовуваного Німеччиною газу імпортується з Росії.

Загалом залежність Європи від Росії оцінюють під 40%, і поки поставки зростають: минулого року — на 8%, в абсолютному розмірі перевершивши рекорд (194 млрд кубометрів). Споживання газу в Європі зростає, і «Газпром» хоче найближчими роками збільшити свої поставки. Аналітики припускають, що вже цього року «Газпром» експортує понад 200 млрд кубометрів газу.

Газові амбіції Росії

Зараз, попри протидію багатьох країн ЄС і керівництва Євросоюзу, триває будівництво газопроводу «Північний потік-2», загальна вартість якого становить 9,5 млрд євро. «Газпром» — єдиний акціонер проекту, який несе половину цих витрат. Західними партнерами «Газпрому» є німецькі компанії Uniper і Wintershall, англо-голландська група Royal Dutch Shell, французька Engie і австрійська OMV. «Північний потік-2» подвоїть обсяги природного газу, який Росія може постачати безпосередньо до Німеччини під Балтійським морем в обхід України. Очікується, що його будівництво завершать не пізніше 2019 року. Обсяги прокачування газу до країн Євросоюзу можуть сягнути 55 млрд кубометрів.

Російська газова атака на Європу не обмежується «Північним потоком -2».

Посиленими темпами триває будівництво «Газпромом» «Турецького потоку». Планується, що він пройде через Болгарію, Сербію, Угорщину і Словаччину.

За допомогою нових газопроводів Росія хоче завадити тому, щоб ворожий уряд у Києві міг отримувати мільярди за транзит газу і таким чином ще більше просунутися убік Європи. Якщо Росії вдасться підключитися до європейської мережі одразу за допомогою двох газопроводів, це стало б великим успіхом для Путіна. Адже тільки північним маршрутом Європа зможе отримувати додатково 110 млрд кубометрів.

На жаль, Америка навіть у близькій перспективі не в змозі запропонувати Європі реальної альтернативи. Хоча потужності терміналів Sabinepass вже дозволяють, у перерахунку на скраплений газ, відправляти близько 27 млрд кубометрів, а до 2020-го — 96 млрд, фактичні поставки не перевищили 10 млрд. І навіть із цих поставок до Європи йде менше 1 млрд кубометрів (переважно в Іспанію і Литву). Основними покупцями американського СПГ є Південний Схід (Китай, Індія, Південна Корея і Японія зокрема), Латинська Америка і Мексика. Причина проста — якщо в Азії ціни на СПГ перевищили 330 доларів за тис. кубометрів, то в Європі вони не перевищують 240.

Зрозуміло одне — реалізація проектів «Північний потік-2» і багатоканального «Турецького потоку» посилять домінування Росії на газових ринках Європи. Вони скоротять кількість можливостей для диверсифікації природних ресурсів, створять ризики для безпеки в і без того напруженому Балтійському регіоні і наблизять Росію до мети похитнути становище України, позбавивши її ролі транзитної країни при поставках російського газу до Європи. Будівництво «Північного потоку-2» зосередить близько 75% імпорту російського газу до ЄС на одному маршруті, створивши потенційну контрольну точку, що істотно посилить уразливість Європи до можливих перебоїв з поставками.

Європа захищається

Відчуття майбутньої газової залежності від Росії, крім побоювань, одночасно породжує й інший тренд — прагнення її послабити. В ЄС з'явився навіть спеціальний термін — «енергетична безпека». Вона проявляється в пошуку шляхів диверсифікації поставок — чи то американський СПГ, чи то будівництво нових, зокрема південних газових потоків до Європи.

У міру наближення термінів закінчення будівництва російського газопроводу «Північний потік-2» США активізувалися у черговій спробі його заблокувати, погрожуючи Росії новими санкціями. Це підтвердив посол США у ЄС Гордон Сонленд, виступаючи в Центрі європейської політики в Брюсселі. Це пряма відповідь на попередню заяву президента США Дональда Трампа про те, що газопровід посилить залежність країн ЄС від Москви у сфері енергетики. Нагадаємо, що в серпні Трамп підписав закон про санкції проти газопроводу, який, за заявами компанії «Газпром», може загальмувати деякі її проекти. Заява Сонленда не має конкретного характеру, але дозволяє зробити висновок — адміністрація Білого Дому не полишає спроб блокувати російську газову експансію на Західну Європу. Понад те, відповідаючи на запитання, чи може американський лідер вжити подальших заходів, щоб зірвати проект, Сонленд сказав: «Ми ще не використали весь набір інструментів, які могли б значно підірвати проект, якщо не зупинити його повністю. Ми сподіваємося, що противники цього проекту працюватимуть органічно, бо ЄС і країни-учасники сходяться на думці, що залежність від російських енергоносіїв не є вдалим довгостроковим геополітичним рішенням». Цю офіційну позицію слід розуміти так — якщо будівництво «Північного потоку» триватиме, то президента має в розпорядженні багато інших інструментів, щоб спробувати стримати і зупинити проект.

Під час візиту до Польщі, яка є різким критиком «Північного потоку-2», міністр енергетики США Рік Перрі також заявив, що Трамп залишає можливість введення санкцій. Перрі був більш красномовним і зазначив, що неприйняття Сполученими Штатами даного проекту грунтується не на сподіваннях збільшити експорт американського газу до Європи, а на побоюваннях, що Росія може посилити вплив на ключових союзників по НАТО, контролюючи поставки енергоносіїв. «Ми не хочемо, щоб у когось відключився газ у середині зими під час політичної кризи, — сказав він. — Коли Європа уразлива, США також уразливі, а ми не хочемо опинятися в такому становищі».

Помічник Держсекретаря США з енергоресурсів Френк Феннон заявив: «Позиція США досить ясна. Ми виступаємо проти «Північного потоку-2» і закликаємо всі сторони вийти з проекту ». За його словами, «Північний потік-2» є «інструментом, за допомогою якого російська держава хоче посилити залежність країн-імпортерів і чинити на них примусовий вплив». Феннон наголосив, що «диверсифікація» енергетики є ключем до збереження енергетичної незалежності Європи. Він згадав кілька проектів, спрямованих на досягнення цієї мети, зокрема будівництво сполучного трубопроводу (інтерконнектора) між Грецією і Болгарією, синхронізацію електромереж країн Балтії з континентальною Європою і будівництво терміналу з прийому скрапленого природного газу (СПГ) на острові Крк в Хорватії. «Цей термінал міг би отримувати СПГ від широкого кола постачальників. Це дозволити збільшити диверсифікацію і відійти від російських джерел, що матиме особливе значення для Угорщини», — сказав Феннон.

У свою чергу, Європарламент вкотре закликав зупинити будівництво газопроводу «Північний потік-2». Цей проект «йде врозріз з енергетичною політикою ЄС і тому має бути зупинений», йдеться в заяві.

Фактично Німеччина, яка є пунктом призначення газопроводу, залишилася на самоті в підтримці проекту, вважаючи його суто приватним задумом. Канцлер ФРН Ангела Меркель під час своєї промови перед Європарламентом виступила на захист проекту «Північний потік-2», наголосивши, що газ із Росії потрібен як перехідна сировина в боротьбі зі зміною клімату — «особливо в такій країні, як Німеччина, яка не має наміру використовувати атомну енергію». Меркель одночасно підкреслила, що докладає зусиль, щоб Україна не перестала бути країною-транзитером газу.

Далеко не всім у Європі подобається лідируюче становище Німеччини при прийнятті рішення про маршрути транспортування російського газу. Так, Італія наполягає на тому, щоб отримувати газ не через Німеччину, а через Україну. Італійцям дуже не подобається, що Німеччина стане хабом з розподілу російського газу в Європу. Вони вимагають збереження поточного маршруту.

Слід зазначити, що і в самій Німеччині несподівано розгорнулися дискусії про доцільність газопроводу, і дедалі більше запитань виникає до позиції Меркель. Один із претендентів на роль наступника Ангели Меркель Фрідріх Мерц нещодавно вголос засумнівався в тому, що газопровід «Північний потік-2» слід будувати. За словами Мерца, «на тлі інциденту в Азовському морі Путін має знати, що в Німеччині міркують про це».

Цікава думка британського депутата-консерватора Тома Тугендхата, голови комітету з міжнародних справ Палати громад: «Проект газопроводу «Північний потік-2» — це елемент цілеспрямованого і старанного демонтажу Заходу, якщо поглянути з Москви. Відмова від транзиту газу через східноєвропейські країни до Німеччини підвищить уразливість цих країн, що дозволяє «перестріляти їх по одному, без ризику для доходів газових олігархів».

І навіть у Росії визнають, що у проекту можуть виникнути труднощі у зв'язку з санкціями Конгресу США. Звісно, якщо побоюючись штрафних заходів із Вашингтона, деякі концерни вийдуть з проекту, Росія все одно спробує самостійно заповнити фінансові прогалини. При цьому Путіна не хвилюють ані міжнародне право, ані власні обіцянки. Це очевидно на прикладі Криму, Донбасу, а тепер і конфлікту в Азовському морі. Для Путіна йдеться лише про те, щоб добудувати газопровід, і фінансові витрати не беруться до уваги.

Німеччина після Меркель

Звісно, позиція Меркель — сильний аргумент на користь завершення будівництва «Північного потоку-2». І хоча деякі країни, зокрема Італія, Іспанія, Греція та Польща, вважають силу Німеччини надмірною, німці дійсно займають вищі позиції в інституціях ЄС, а Меркель визнають найвпливовішим політиком Європи.

Однак якщо подивитися на головні посади в Європейському Союзі, то можна побачити, що їх займають зовсім не німці. Наприклад, Європейську комісію очолює колишній прем'єр-міністр Люксембургу Жан-Клод Юнкер. Президент Ради Євросоюзу — Дональд Туск з Польщі. Президент Єврогрупи — з Португалії, президент Європейського центрального банку — з Італії. Тобто лідируюча позиція Німеччини — це не якась догма. Просто Німеччина — найбільш густонаселена країна Євросоюзу. Це важливо, бо коли країни голосують у Раді міністрів ЄС кваліфікованою більшістю, має бути представлено не менше 65% населення ЄС. У Німеччині живе близько 16% населення Євросоюзу, і без неї складно прийняти таке рішення. Важливий ще й економічний вплив: багато проектів без німецьких грошей просто не реалізувати.

Водночас чільна роль Німеччини в Європі похитнулася після сенсаційної заяви Меркель про те, що вона полишає політику. Це кінець цілої епохи, і з кожним місяцем їй буде дедалі складніше проштовхувати свої рішення в ЄС.

І хоч би хто став майбутнім канцлером Німеччини, він постане перед важким вибором: або ризик негайної енергетичної війни з Москвою, або спостерігання, як Москва остаточно затягує газовий зашморг.

Російський фактор

На тлі запеклої критики проекту збоку США до справи його захисту негайно долучилася Росія, причому на найвищому рівні. Так, голова «Газпрому» Олексій Міллер заявив газеті «Комерсант», що США не в змозі зупинити будівництво газопроводу «Північний потік-2». «Ну ви ж все самі бачите — 200 км вже побудували. І решту добудуємо», — заявив Міллер у кулуарах саміту Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) у Сінгапурі.

А прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков застеріг, що нові антиросійські санкції США зашкодять відносинам двох країн. «Що це будуть за санкції — важко сказати, — зазначив представник Кремля в інтерв'ю телеканалу «Дождь». — Чи призведуть вони до подальшого ускладнення ситуації з російсько-американськими відносинами? Відповідь однозначна: звісно, призведуть». «Те, що Америка стала останнім часом непередбачуваною, теж ні для кого не є секретом, про це всі вже говорять абсолютно відкрито, тому що ця непередбачуваність у виконанні такої найбільшої країни, найпотужнішої економіки світу — звісно, це предмет для глибокої стурбованості всіх», — додав Пєсков.

Разом з тим, для самої Росії фінансова доцільність проекту під великим питанням. Витрати російського бюджету тільки на те, щоб підвести трубу до Балтійського моря, оцінюють у 44 млрд доларів, і назвати газопровід комерційним проектом можна з великими застереженнями. Якщо враховувати інвестиційну складову «Північного потоку-2», він був явно збитковим і не окупиться ніколи. Фактично, 44 млрд забрали у пенсіонерів і бюджетників і заплатили за трубу, яка Росії, в принципі, була не потрібна. Вже наявні газопроводи мають удвічі більшу потужність, ніж Росія експортує газу убік Європи.

І тут виявляється справжня мета будівництва газопроводу в обхід України — покарати українців позбавленням транзиту і дати можливість нажитися підрядникам, які його будують.

Російське газове лобі

У своїй газовій битві за Європу Росія активно залучає європейських лобістів. Таких, як колишній депутат німецької партії ХДС Фрідберт Пфлюгер. Хоча Пфлюгер не такий відомий, як екс-канцлер Герхард Шредер, що працює на російську енергетичну компанію, за лаштунками колишній функціонер ХДС став одним із найважливіших європейських лобістів у сфері газової політики. Коли 2010 року його політична кар'єра припинилася, політик вирішив почати нове життя і присвятити себе захисту російських газових інтересів. Будучи запрошеним професором у Королівському коледжі Лондона, він тепер агітує за газопровід «Північний потік-2», за що йому платить російське газове лобі. Колись відомий депутат перетворився на свого роду піарника енергетичної політики. Колишній політик надає підтримку проектам на кшталт «Північного потоку-2» і як приватний консультант, і як науковий співробітник. При Королівському коледжі в Лондоні Пфлюгер заснував Європейський центр енергетики і енергобезпеки (EUCERS), а за рік до того, як полишити політику, Пфлюгер відкрив у Берліні компанію Pflüger International. Одним із найвідоміших клієнтів консалтингової фірми Пфлюгера є «дочка» «Газпрому» «Північний потік-2», тобто компанія, яка просуває зараз будівництво другого газопроводу з Росії в Мекленбург-Передню Померанію через Балтійське море. У 2016 році інститут Пфлюгера при Королівському коледжі в Лондоні опублікував два дослідження про здійсненність і геополітичну значущість газопроводу. Результат дослідження виявився явно на користь проекту. Новий газопровід нібито зміцнить енергобезпеку і конкурентоспроможність Європи і буде вигідним для європейських споживачів. Одне з досліджень спонсорували інвестори газопроводу — компанії Shell, Engie, Wintershall, Uniper і OMV. До того ж, тоді в науковій раді EUCERS сидів Ілля Кочеврін, а він є директором «Газпром експорту», дочірньої компанії «Газпрому».

Пфлюгер вміло використовує і хороші зв'язки, які він встановив, будучи депутатом Бундестагу і зовнішньополітичним експертом фракції ХДС/ХСС — з 2009 року він проводить обговорення з енергетичних питань в Рейхстазі, куди запрошують іменитих політиків і підприємців. Одночасно, будучи директором EUCERS, Пфлюгер дає інтерв'ю про наукову оцінку «Північного потоку-2». Так, на одному з економічних форумів він розмовляв з німецькою службою державного каналу Russia Today.

Встановити контакт з правильними людьми з метою просування «Північного потоку-2» Пфлюгер намагається й у Брюсселі: за даними розслідування Lobbycontrol, в 2016 році він двічі безрезультатно намагався запросити на захід, присвячений «Північному потоку-2», Мароша Шефчовича, віце-президента Єврокомісії з питань енергетики.

І таких лобістів російських газових інтересів, як Пфлюгер, у Німеччині чимало. На жаль, тут їм особливо легко виступати в суспільстві в ролі нейтральних експертів і маскувати свою справжню функцію, оскільки в Німеччині відсутній реєстр лобістів. Це призводить до того, що в центрі уваги таких надзвичайно актуальних проектів, як «Північний потік-2», стоять лише одіозні особистості на кшталт Герхарда Шредера, а не вся лобістська мережа, до якої входять колишні політики різних партій і рухів.

''отсканируй
и помоги редакции