Холодна іранська війна
Примітка редакції. Коли люди без принципів та моралі несамовито б’ються за пачку грошей, головне — хоча б не додумувати за них високу лицарську мотивацію.
На наших заправках уже добре помітний вплив Ормузької протоки на економіку будь-якої держави. Що ж, цього слід було очікувати.
Крихітна та вузька смужка води добре поп’є нам крові. Всього 54 кілометри в найвужчому місці. Та саме через ці кляті кілометри проходить близько третини світового морського трафіку нафти і газу.
Плюс ліки. Плюс добрива. Плюс авіаційне пальне. Плюс пластмаси. Плюс електроніка. Тобто, якщо говорити простою мовою, — цією смужкою проходить значна частина того, що робить сучасну цивілізацію сучасною цивілізацією.
Логічно, що будь-який вибрик там — тригер подальших пригод. Іран заявляє, що Ормуз — під його повним контролем. Обіцяє перетворити американські нафтогазові об’єкти в регіоні на попіл, якщо США атакують острів Харк.
Голова Міжнародної морської організації публічно визнав, що військовий ескорт через Ормуз не може на 100% гарантувати безпеку. Це виглядає приблизно так, як керівник пожежної служби не дуже вірить у рятівний приїзд пожежної машини. Технічно чесно. Практично — не дуже заспокоює.
Трамп заявляє, що країни вже «поспішають на допомогу» і що Рубіо ось-ось оголосить про коаліцію для супроводу суден через протоку. Axios при цьому пише, що союзники США наразі відмовляються вступати в цю коаліцію. 15 березня WSJ повідомляв, що адміністрація планувала оголосити про коаліцію «на тижні». Тиждень минув. Рубіо мовчить. Коаліція не оголошена. Країни поспішають — просто, мабуть, у протилежному напрямку.
Таїланд терміново шукає нові обсяги скрапленого газу — в Африці, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, США. Будь-де, аби не з Близького Сходу, де зараз трохи неспокійно. Призупинено майже 50% світового експорту добрив. Ціни на азотні добавки зросли на 30% від початку конфлікту.
Від посівної кампанії залежить урожай, який формує ціни на їжу. Тобто прямо впливає на те, що ви їстимете наступного року і за яку ціну. На відміну від заправок, цей вплив поки що фізично не видно, але я б радив не дивуватись.
Росія, на частку якої припадає приблизно 20% світового ринку добрив, дуже хоче збільшити поставки за кордон. Коли в неї ще буде такий шанс? Іран блокує протоку і створює дефіцит, ти бігом несешся заповнити цю прірву власною продукцією. Два союзники в дії. Гроші навпіл.
Начебто ситуацію я вже достатньо описав, тепер хотілося би перейти до суті питання.
Є одна дивна категорія людей. Серед українців вона, на жаль, також представлена. Вони щиро вважають, що нелюбов до Трампа (або навіть до США загалом) є достатньою підставою для симпатії чи нейтральності щодо Ірану. Логіка така: Трамп поганий, бо тисне на Іран. Тиск на Іран — це щось підозріле, і взагалі давайте не поспішати з висновками.
Я теж не в захваті від Трампа. Це, мабуть, не секрет. Але особисте ставлення до когось не вплине на терористичну державу, яка збивала нам пасажирські літаки та допомогла Росії винести нам енергетику.
Зараз ці неймовірні люди планують морити голодом цілі регіони, бо їх улюбленого дідуся-людожера нарешті вклали спатки ракетою. Народ, ви чого? Підтримувати ось це, бо вам не подобається хтось у Північній Америці?
Підтримувати оцей Іран — або навіть просто бути демонстративно нейтральним до нього — заради того, щоб не збігатися в позиції з Трампом?
Вибачте, на таке в мене не вистачає гнучкості хребта. Не той уже вік, напевно. Принаймні, я хоча б можу сам собі по-чесному зізнатись, що ненависть до конкретного політика точно не буде ані позицією, ані світоглядом.
Як би там не було, Трамп десь за чотири роки піде. Вік не переможеш рейтингом. Або навіть раніше, якщо щось складеться не так, як він планував (тоді СЗЧ через вік — не така вже й погана ідея). І з чим тоді лишаться люди, які заради ненависті до цього кадра перепахали собі всю голову?
Ормузька протока нікуди не дінеться. Росія нікуди не дінеться. Іран у його нинішньому вигляді — теж, якщо нічого не зміниться. Такі класні держави обов’язково дочекаються своїх нових фанатів, щоб послухати ще якісь тези про поганих національних лідерів де завгодно, крім як у себе.
Яким би ідіотом не був Джиммі Картер, він усе одно буде кращим за 3–4 радянських генсеків, разом узятих. На жаль, такі прості принципи забуваються дуже легко.
Не минуло й 50 років. Навіть цікаво, як до наших сучасних поглядів поставилися б ті, хто застав Холодну війну в розпалі. І якими словами вони описали б суспільство, де Іран — начебто жертва, а не багаторічний агресор, якого нарешті вдарили по хижій мармизі. Цікаві часи, цікаві.