Перейти до основного вмісту

Хуторянський менталітет: як гасла проти корупції народжують корупцію

Корупція породжує корупцію. Про особливості хуторянського менталітету.
Не треба так

Спробуйте сьогодні пояснити 8-річному школяру порядок денний в Україні. Розкажіть трохи про війну та армію, про інфраструктурні, освітні й медичні реформи. Намагайтесь якомога простіше описати процес довгострокової перспективи. Коли цей школяр спитає про наслідки Революції Гідності, розкажіть про те, що це був не хаос і погром, а цивілізаційний вибір, який вплине на майбутні покоління. Він, можливо, спробує вам заперечити. Авжеж, бо абсолютна більшість дітей у такому віці сміливо повторюють те, що чують вдома. У більшості випадків, вдома — це вечірній перегляд телеканалів.

До речі, в багатьох із нас може виникнути дивакувате переконання, що ми дотримуємося інформаційної гігієни, адже не дивимось телебачення. Ви будете розчаровані: якщо ви не дивитесь телевізор, ви просто не його цільова аудиторія. Телебачення чудово працює на тих, хто його дивиться. Загугліть щось на кшталт «найпопулярніші телеканали» або «скільки людей дивляться телевізор 2018». Дивовижно, га?

Повернімося до школярів. Як і всі діти, вони наслідують цінності тих, хто їх оточує: батьків, однолітків, соцмереж. На тлі майбутніх президентських і парламентських виборів та загострення російсько-української війни, знову випливають популістичні лозунги. Риторика про зубожіле населення сьогодні найкраще діє на контингент 40+ років, який не зміг пристосуватися до реалій сьогодення: відсутність базових аналітичних, комп'ютерних і комунікаційних навичок. А от гасла про злочинну владу знаходять підтримку й у молоді. Критичне мислення допомагає осягнути механіку популізму — звинувачення уявних можновладців у тотальній корупції найчастіше є інструментом виправдання власних хабарів.

Проблема хуторянського менталітету полягає в тому, що хуторяни з примітивним світоглядом мислять категоріями «свій-чужий». Популізм з його риторикою про «простий народ» та «корумповану верхівку» чудово лягає на переконання таких людей. Ні в кого ж немає сумнівів, що студент скоріше дасть дрібного хабаря, аби не проходити медогляд? Що батьківський комітет краще зробить коштовний подарунок класному керівнику, аніж приділятиме час навчанню своїх дітей? Таке саме виправдання економії власного часу роблять і контрабандисти, які радше сунуть купюру на митниці, і інстаграм-мамочки, які радше «подякують» за влаштування свого чада в дитсадок, і горе-бізнесмен, який радше «порішає» питання пожежної безпеки і СЕС на власному підприємстві.

Ті тези, якими побутову корупцію виправдовують українці, відображені у так званій піраміді потреб Маслоу, і займають там другу ланку знизу. Це — цінності виживання. Більшість нашого населення, які живуть такими цінностями, мислять категоріями власної вигоди. Велика корупція у вищих органах влади працює тут як механізм виправдання власної жалюгідності. Немає сумнівів, що кожна причетна до корупції особа всередині себе чудового розуміє, що чинить погано.

Інша сторона гасел про злочинну владу: самі персоналії. Ба більше, навряд чи сьогодні можна знайти політика з досвідом, про якого б не волали різні антикорупційні організації. Біда в тому, що ці люди — не марсіяни. Вони потрапили у ті крісла цілком законним шляхом. На батьківщині автора, Дніпровщині, у 2010-2012 рр. одним із найпопулярніших політиків був Олег Царьов з величезною приймальною на набережній Дніпра. Його підтримувала частка населення, і це факт. Він потрапив до політики не через насильницькі чи шахрайські методи. За нього, як і за усіляких Добкіних з Гєпами голосували реальні люди. Інша справа — рівень інтелекту та політичної свідомості цих громадян. Утім, на Верховну Раду варто дивитися, як на мікро-відображення українського суспільства сьогодні. Усі ці нерозмитнені авто, відкручені назад лічильники, піратське кіно і «комісійні» магазини одягу... Ще дивуєтесь, як Партія регіонів здобула більшість на виборах? Олег Ляшко, який перекрикує спікера ВР та влаштовує клоунаду на одному з найважливіших засідань — прекрасне відображення хуторян, що волали про «військовий стан вигідний президентові». Народні обранці, які не відвідують 9 з 10 засідань — прекрасне відображення так званих. підприємців, які працюють через безліч ФОПів та віддають перевагу «порішати» замість податків. Ці люди справді почуваються поза політикою, і це правда. Вони вже все про всіх знають, вже розуміють усі процеси і абсолютно спокійні. За першої-ліпшої нагоди, вони радісно поділяться з вами своїми прогнозами.

Отже, пам'ятаймо: сьогоднішній парламент, кабінет міністрів та інші — плоди українського суспільства. Їм повірили і їх обрали наші з вами батьки, друзі, колеги. Мрії про «долар по 8», «мир у країні» та «братські народи» — ніщо інше, як агонія хуторянського менталітету. Їхній улюблений світ, де «Чернігівське» коштувало дешевше, ніж сьогоднішній проїзд у київському метро, був зруйнований. Але хуторяни не хочуть докладати якихось зусиль та адаптовуватися до умов сучасного світу.

Вони чудово почуваються в зубожілій країні.

Тільки-от бензин дорогий став.

І велика черга на лоукостери.

І знижки на чорну п'ятницю не такі вже й великі були.

''отсканируй
и помоги редакции