Комуністи. Злочини проти України і брехня за традицією

Представники комуністичної партії верещать про так зване «відродження нацизму» в Україні та репресії проти її членів. Ось що нещодавно заявив П. Симоненко: «Хочу напомнить, что через так называемые законы о «декоммунизации», запрещение международно признанной символики коммунистических партий — серпа и молота, красной звезды, за цитирование лидеров коммунистического движения и подобные «преступления» десятки тысяч членов Компартии оказались под «дамокловым мечом» криминальных статей, предполагающих длительные сроки тюремного заключения, против сотен наших товарищей были возбуждены уголовные дела, десятки подверглись длительным срокам предварительного заключения по сфабрикованным и сфальсифицированным уголовным делам. А сама Коммунистическая партия вот уже пять лет ведет борьбу с попытками её незаконного запрета. Что это, как не политические репрессии?» Типова заява для комуністів — уже навіть не дивує.

Очевидно, комуністи забули про те, як Гітлер, прийшовши до влади, першою справою перебив комуністів. Після підпалу рейхстагу 27 лютого 1933 р. розпочалися арешти представників Компартії та інших противників гітлерівців. Уже на першому засіданні нового уряду 21 березня канцлера наділили надзвичайними повноваженнями, а уряд — правом самостійно видавати закони. Невдовзі це рішення було затверджене президентом Гінденбургом і рейхстаг фактично втратив своє початкове значення. Після цього були заборонені всі партії, окрім НСДАП, а також профспілки і страйки. Після цього значна кількість комуністів опинилася в тюрмах, а інші пішли в підпілля. В Україні сьогодні комуністів не переслідують і вони заявляють про готовність йти на позачергові парламентські вибори.

Практично не понесли комуністи (за рідкісними винятками) і покарання за свої злочини проти нашої держави, за фінансування тероризму і підтримку агресії РФ. У 2014 році російські комуністичні організації були одними з перших, хто відкрив вербувальні пункти для відправки найманців на війну в Україні, а члени КПУ брали активно участь у терористичних угрупуваннях і виступали проти української влади. Про це неодноразово заявляли українські політики, представники різних політичних сил, громадські діячі. Цей факт визнають і самі комуністи. Так, у газеті «Правда» (№ 50 від 16 травня 2019 р.) була опублікована стаття під провокаційною назвою «ДНР — результат творчества масс», в якій наводяться спогади так званого «воїна-інтернаціоналіста з Латвії Бенес Айо, який знаходиться в Донецьку з 2014 року». Ось що він пише: «Во главе нашей революции, как и во многих национально-освободительных и народно-демократических революциях прошлого, стояли коммунисты. Они делали листовки в поддержку проведения референдума о независимости, организовывали многотысячные митинги и пикеты под красными знамёнами за федерализацию Украины и за отделение Донбасса от Украины, денно и нощно дежурили на площади Ленина, занимаясь политической пропагандой. Затем многие из нас вступили в ряды народного ополчения».

Однак в Україні, де, за їхніми словами, відбувається «реабілітація нацизму», вони дотепер не понесли повноцінної відповідальності. У цьому відношенні варто згадати Китай, адже там існує смертна кара за антидержавні злочини: державна зрада (ст. 102 УК КНР), сепаратизм і підбурювання до сепаратизму (ст. 103), збройні заворушення і бунти (стаття 104), перехід на бік ворога (ст. 108), військове шпигунство (ст. 110), розвідувальна діяльність в іноземних інтересах (ст. 111), надання допомоги ворогові у воєнний час (ст. 112).

Щастить комуністам, що наша «нацистська» країна занадто демократична.