Корона Путіна. 2019-2020
Примітка редакції. Поки у нас усі кашляли та рахували маски, Росія готувалася до війни. Пам'ятаєте ті «пакети»?
Президент Росії поводиться так, наче у нього на голові корона, а в руках скіпетр і держава. Держава, у певному сенсі, дійсно опинилася повністю в його руках. А звідки взялася корона?
Хоч як дивно, корону подарувала корона. У Росії, яка й так мала високий рівень авторитарності, саме під час пандемії режим почав оформлювати собі чіткі ознаки військової диктатури.
І важко сперечатись із думкою, що це також відкрило шлях вторгненню до України.
Так. І тут простежується доволі чітка послідовність: звісно, пандемія не створила російський авторитаризм. На той момент йому було вже 20 років. Але 2020–2021 роки стали періодом, коли вже наявну репресивну систему різко розширили, випробували нові механізми контролю й одночасно прибрали частину політичних обмежень для самого Путіна.
Після 24 лютого 2022 року значну частину цієї інфраструктури просто перемкнули на воєнний режим. І ми вже витратили за вас достатньо часу, щоб стверджувати: для дослідження цієї теми краще ділити процес на три етапи.
Повернімося в період і до повномасштабної війни, і до пандемії, і навіть до війни гібридної. В Україні ще тикають дулі Януковичу або за Януковича голосують. Путін не так давно повернувся на формальну президентську посаду (ніхто ж не має сумнівів, що Дмітрій Мєдвєдєв був самостійним політиком, еге ж?)
У 2012 році було ухвалено закон про «іноземних агентів». Так-так, не в 2022-му, коли про нього згадали. Спочатку він стосувався передусім організацій, які отримували іноземне фінансування та в розумінні адміністрації президента РФ займалися «політичною діяльністю».
У 2015 році з'явився окремий механізм, який часто плутають з іноагентами: це статус «небажаних організацій». Фактично російська прокуратура отримала можливість забороняти діяльність іноземних і міжнародних організацій, якщо вважала їх загрозою «основам конституційного ладу», обороноздатності чи безпеці РФ. Доволі зручно.
І тут був ще один підводний камінчик. Взаємодія звичайних громадян РФ із такими структурами також могла вести до адміністративної або кримінальної відповідальності. Втім, піпл ще не хавав, він дивився чергове «О чьом говорят мужчіни» і не думав настільки далеко. А дарма.
Бо паралельно, і навіть в ногу із цим, розширювалися можливості боротьби з вуличною опозицією. Стаття 212.1 КК РФ дозволила переслідувати людину кримінально за неодноразове порушення правил проведення мітингів.
Показовим став випадок Ільдара Дадіна, якого ув'язнили саме за систематичну участь у мирних протестах. Колись, уже набагато пізніше, він загине на війні в Україні. До його честі, з нашого боку барикад. Тобто окопів.
У 2016 році додався пакет так званих «законів Ярової». Він розширив можливості російської держави щодо контролю комунікацій і доступу силових органів до інформації. Це в мережі хоча б помітили, але на рівні жартів або кухонних розмов.
Колись у підручниках напишуть, що загальна тенденція 2012-2019 років полягала в поступовому збільшенні контролю РФ над власним сегментом інтернету, ЗМІ та суспільством. HRW характеризувала цей період як послідовне звуження простору для незалежної політичної та громадської діяльності.
У підручниках напишуть, бо судитимуть зі сторони. Для нас складність полягає в тому, що ми є сусідами Росії й тому варилися в усьому цьому поступово. Тож пропускаємо деталі, які свого часу здавалися надто звичними.
Але що помітили й українці також — те, що у 2019 році Росія зробила ще один принциповий крок, ухваливши про «суверенний інтернет». Провайдерів зобов'язали встановлювати технічне обладнання, яке дозволяло державним структурам фільтрувати, блокувати та перенаправляти трафік без необхідності покладатися лише на дії самих провайдерів.
І того ж року з'явилися адміністративні норми про «фейкові новини» та «явну неповагу» до держави й органів влади. Тоді ж з'явилися десятки справ, які відкривали на цій підставі.
Тобто напередодні COVID-19 російська держава вже мала:
- правовий механізм таврування НУО та окремих медіа;
- механізм заборони іноземних організацій;
- криміналізацію повторної протестної активності;
- розвинену і цілком робочу систему блокування інформації;
- законодавчу основу для контролю інтернет-інфраструктури;
- максимально розмитий склад правопорушень щодо «фейків», екстремізму та неповаги до влади.
Це дійсно важливо. Те, чим ворог почне зловживати вже після «Києва за три дні», спокійно працювало за три роки до того.
Але 2020 рік дав російській владі те, чого вона не уявляла навіть у найбільш сміливих мріях. Це була змога абсолютно легально увімкнути маховик репресій, посилаючись на норми пандемії. Звісно, помираючим пенсіонерам в Астрахані від цього не полегшало. Та чи когось цікавила їхня доля?
2020 рік приніс чотири дуже важливі зміни.
Це «обнулення» Путіна, яке ми йому бажаємо пережити вже без лапок. У березні 2020 року до російської конституції внесли пакет поправок. Вони дозволили не враховувати попередні терміни чинного президента. Так Владімір Путін, який і без того мав де-факто абсолютну владу, отримав ще й юридичну можливість її зафіксувати вже назавжди.
Спочатку голосування планували провести 22 квітня 2020 року. Втім, через епідемію його перенесли указом Путіна. У підсумку голосування тривало з 25 червня до 1 липня.
Отже, пандемія тут не «створила» конституційну реформу — вона вже готувалася. Але надзвичайні обставини дали змогу провести її в незвичайному процедурному режимі. А хіба має правитель думати про якісь наслідки, коли власні ж громадяни як мінімум не знесли його з трону після таких приколів? Ні, не має.
Тож уже у квітні 2020-го Росія запровадила нові кримінальні й адміністративні механізми боротьби з інформацією, яку влада вважала неправдивою… Щоправда, на той момент суто щодо надзвичайних ситуацій і COVID-19. Вони передбачали покарання аж до кількох років позбавлення волі.
Протягом трьох наступних місяців правозахисники нарахували щонайменше 170 адміністративних і 42 кримінальні справи за поширення «неправдивої інформації про COVID-19». Причому це стосувалося не тільки вигадок: під переслідування потрапляли медики, які публічно говорили про нестачу засобів захисту або проблеми лікарень. От поганці, еге ж?
Держава визначає допустиму версію, а інше твердження може перетворитися з предмета дискусії на склад злочину.
Ох уже ці маленькі сталіністи, нехай і з імперкою на лацкані.
Далі буде