«Крекс, пекс, фекс» — економічні плани нової влади

Буратино выкопал ямку.
Сказал три раза шёпотом: «Крекс, фекс, пекс»,
положил в ямку четыре золотые монеты, засыпал,
из кармана вынул щепотку соли, посыпал сверху.
Набрал из лужи пригоршню воды, полил.
И сел ждать, когда вырастет дерево...
Казка з дитинства

Влада сказала: «Лібералізація, приватизація і ринок землі» і стала чекати, коли економіка виросте на 40%... Я дуже хотів би вірити в диво, але вік і досвід не дуже схиляють до такої віри. Тому спільне засідання нової влади під головуванням президента викликало асоціації з дитячою казкою. Не хочу ображати натяками на відоме поле у відомій країні. Понад те, хочу помилитися, хочу, щоб 40% зростання ВВП за 5 років відбулося. Буду радий, якщо мій скептицизм і песимізм буде хибним.

Зараз ще немає конкретної програми, немає розрахунків, проголошено тільки базові ідеї: легалізація казино і видобутку бурштину, приватизація, лібералізація валютного ринку, концесії, ну звісно — ринок землі. Все це добре як ідея, але диявол ховається в деталях, які ще невідомі.

Але й на рівні ідей зараз уже можна говорити, що маємо казку про Буратіно. Всього переліченого добра мало, щоб зростати із запланованим темпом, для зростання необхідні інвестиції, причому вдвічі-втричі більші, ніж ми маємо зараз.

Пропоную поглянути на поточний стан справ (дані з сайту Укрстату)

Джерела капітальних інвестицій у 2018 році

На запитання, звідки візьмуться додаткові інвестиції, універсальна відповідь: «Ми створимо такі умови, що до нас прийдуть іноземні інвестори». То добре. Але ж нам треба 20-40 млрд доларів додаткових інвестицій, а маємо від них в 2018 році менше 70 млн доларів, тобто треба зростання в 400 або 500 разів. Припустімо, 1,8 млрд грн у 2018 році — це катастрофічно мало для України, але за останні 5 років ця цифра жодного року не була хоча б 10 млрд грн. Тобто у кращому випадку — це кілька процентів від загального обсягу, але ніяк не 50-70%.

Щоб збільшити інвестиції в 400 разів, у іноземних інвесторів реально має «поїхати дах». Це можливо, ми навіть бачили зразки такого явища, наприклад, на західних ринках у 1990-х роках, коли інвестори, як навіжені, вкладали в інтернет-компанії; на нашому ринку подібний приступ інвест-психозу ми бачили 15 років тому, коли інвестори вкладали гроші у повний шлак. Але чому така хвороба на них нападе у 2020-2024 роках? Як можна будувати план на такому припущенні?

Притомний інвестор, особливо після того як він уже «попав» у 2004-2007 роках на наші «голубі фішки», прийде тільки коли почне зростати внутрішнє інвестування. Ця поведінка професійного іноземного інвестора переконливо описана у книжці Ручіра Шарми. Цей світовий бестселер інвестування мають прочитати всі наші Буратіни.

Звідси — завдання №1: збільшення внутрішніх інвестицій хоча б у півтора разу. Це покаже іноземному інвестору не лише слова, а й реальні зміни. Чи це можливо зробити? Так, і це залежить від української влади і не залежить від поведінки іноземців. Але що пропонує нова влада для цього? Де пропозиції щодо боротьби з незаконним витоком капіталу (це 4-10 мільярдів доларів на рік)? Де пропозиції про залучення до фінансової системи «чорного налу», якого зараз у гривнях і доларах на загальну суму до 1000 млрд грн (достеменно відомо тільки про гривневу готівку — майже 400 млрд, про іноземну — лише здогадки)? Жодного слова про ці дії не чути.

Завдання №2: змінити структуру інвестицій. Головна проблема української економіки не лише в недостатньому обсязі інвестування, а у його вбивчій структурі: інвестиції йдуть майже цілком у низькотехнологічні сектори та нерухомість. У 2018 році з 579 млрд грн загального обсягу інвестицій в електронну і оптичну промисловість інвестовано 1 млрд, у фармацевтичну — 2,4 млрд, в ІТ-послуги — 3,8 млрд. Разом це трохи більше 1% від валових капітальних інвестицій. Україна впевнено торує шлях у середньовічну економіку.

Що пропонує нова влада для зміни структури економіки й експорту? Де державні науково-технічні програми? Де план розвитку технопарків? Де проект створення банку розвитку? Де спеціальні умови для інвесторів, які не просто вкладають гроші у скупку «земельних банків», а створюють високотехнологічні виробництва? Азбука розвитку: іноземний інвестор потрібен як джерело нових технологій, а не просто грошей; якщо він не несе з собою нові технології або нові ринки, він в Україні не потрібен, у нас і так є кому інвестувати в ТРЦ.

Економічні плани нової влади — це реальний виклик для економічної науки. Якщо ці плани відбудуться, то це буде спростуванням деяких емпіричних закономірностей, що буде дуже цікаво для дослідників економічної політики.

По-перше. Досі жодна країна світу не забезпечила стале високе зростання (7% запланованих урядом) протягом тривалого часу (не менше 20 років) за рахунок неоліберальної політики. Таке зростання дає шанс за життя одного покоління подолати бідність, і більше десятка країн змогли цього досягти. Але жодна з країн, які це змогли зробити, не використовувала неоліберальну економічну політику, принаймні, на початковому етапі зростання, коли економіка була значно слабша за економіку світових лідерів. За планами нової влади, Україна або спростує цю закономірність, або зазнає економічного провалу.

По-друге. Всі країни, які досягали вказаного темпу і тривалості економічного зростання і при цьому не мали шалених нафтових або алмазних покладів, робили ривок за рахунок стратегії переходу від аграрно-сировинної економіки до високотехнологічної. Україна, яка зараз не ставить завдання подолати аграрно-сировинну структуру, або буде першою, хто зміг швидко зростати з такою структурою економіки, або зазнає економічного провалу.

Ці емпіричні закономірності економічного зростання наведені в доповіді Комісії Світового банку зі зростання і розвитку, яка у 2006-2008 рр. вивчала досвід економічної політики, яка давала можливість швидко зростати і долати бідність. Нашим Буратінам було б корисно прочитати якщо не всі 70 томів доповідей Комісії, то хоча б заключну доповідь.

Головне питання в тому, що цей дійсно цікавий науковий експеримент проведуть над народом, який не лише не давав на нього згоду, а й навіть не підозрює, що на ньому перевірятимуть достовірність висновків Комісії Світового банку. І якщо висновки Комісії Світового банку правильні, а плани нової влади — хибні, то ціна імовірної помилки — ще одне втрачене покоління українців. То можливо треба запитати у народу, чи згоден він, щоб на ньому перевіряли політику, яка жодного разу не була успішною?