Перейти до основного вмісту

Кучма повертається до «Мінська»

Кучма й «Мінськ» – мабуть, одна з головних тем дня. Що ж, Віталій Портников має дещо сказати із цього приводу.
Источник

Примітка редакції. Про консенсус олігархів, перезавантаження олігархічної системи управління та їх спробу налагодити взаємодію з Кремлем — в аналітичному матеріалі Віталія Портникова для «Еспресо».

Поява другого президента України Леоніда Кучми на спільному брифінгу із шостим президентом Володимиром Зеленським та повернення Кучми до «Мінська» може здатися сенсаційною дивиною тільки тим українським обивателям, які досі сприймають обрання Зеленського як доказ демонтажу системи. Ну і ще тим українським експертам і політикам, хто продовжує годувати споживача легендою про «електоральний Майдан».

"

Насправді ми, найімовірніше, спостерігаємо процес перезавантаження олігархічної системи управління, як це, між іншим, в українській історії було вже неодноразово. І в це «неодноразово», до речі, входить і «електоральна революція» Віктора Януковича 2010 року, і обрання Петра Порошенка президентом країни після справжнього Майдану 2014 року.

Леонід Кучма з’явився в Мінську саме після обрання Порошенка з дуже простої причини — влада потребувала, з одного боку, консенсусу олігархів, а з іншого — людей, здатних на рівних говорити із представниками Кремля й із самим Путіним. Леонід Кучма міг здаватися ідеальною кандидатурою за декількома параметрами. По-перше, він не просто колишній «хрещений батько» всієї української олігархії, а й патріарх одного з найбільш впливових її кланів — клану Віктора Пінчука. По-друге, Кучма встановив неформальні відносини з російською політичною та підприємницької елітою ще у 1990-і роки, коли велика частина нинішніх учасників політичного процесу ще не знала, що таке управління державою.

Проте обидві ці переваги виявилися недовговічними. Коли консенсус олігархів — і їхній консенсус із Петром Порошенком — став розклеюватися, сама присутність Леоніда Кучми в Мінській групі стала не дуже потрібною ані для олігархів, ані для влади, ані для самого Леоніда Даниловича. Крім того, виявилося, що ті зв’язки, які встановив Кучма, могли реально допомогти в ситуації, коли політичний порядок денний визначав єльцинський клан і близькі до нього групи. А від путінського клану Кучма виявився нескінченно далеким ще в останні роки свого правління, і тут він явно не міг бути ефективним комунікатором. Зате до цього клану був близький Віктор Медведчук — він вибудував з путінцями особливі відносини якраз у останні роки перебування Кучми при владі. Біда тільки в тому, що якщо Кучма все ж таки сприймав себе як українського медіатора, який повинен знайти взаємовигідний компроміс на переговорах із Кремлем, то Медведчук радше — медіатор Кремля, який шукає компроміс на переговорах із Києвом. Так обидва українські переговорники, що мають авторитет у Москві, виявилися, по суті, абсолютно неефективними. І відхід Кучми з Мінської групи був на цьому тлі абсолютно логічним. Він демонстрував крах олігархічного консенсусу і нездатність колишнього президента вплинути на Кремль.

Повернення Кучми в Мінську групу означає, принаймні, те, що консенсус українських олігархічних угруповань — хоча б щодо питання взаємодії з Москвою — є відновленим, Зеленський стає його гарантом, Кучма — його символом. Однак можливості другого президента з точки зору організації ефективного процесу взаємодії з Кремлем від цього не посилюються просто тому, що за цей час у Кремлі якщо щось і змінилося, так у гірший для Кучми бік. І, зрозуміло, сам Путін буде завжди зацікавлений у тому, щоб Кучму, якого він сприймає як представника «єльцинських», урівноважував «його» Медведчук. А публічне повернення до переговорного процесу Медведчука — явно не те, що може дозволити собі новий президент. Принаймні, поки що.

І саме тому повернення Кучми в «Мінськ» — сигнал насамперед внутрішньополітичного характеру, закликаний продемонструвати, що частина українських олігархічних еліт готова до консолідації навколо нового президента. І так, це важливий сигнал і для Кремля, він повинен переконати Путіна, що українська влада після президентських виборів стабілізується і в неї є впливові прихильники.

Інше питання — які висновки Путін зробить, коли отримає такий сигнал, і чи він зацікавлений у такій стабілізації.

''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...