Перейти до основного вмісту

Ми програємо наступну війну з Китаєм

Здається, наступна війна з Китаєм скінчиться не дуже вдало для Західної цивілізації. Вчимо мову наперед, еге ж бо.
Источник

Примітка редакції. Читач надіслав нам власний переклад статті Курта Шліхтера, в якому той піддає сумнівам перспективи США у відкритому зіткненні з КНР.

Відомо, що нації завжди готуються до минулої війни. На жаль, підготовка Америки до протистояння з Китаєм не стала винятком із цього правила. Проблема в тому, що востаннє нам доводилось воювати з недорозвиненими релігійними фанатиками на Близькому Сході. На відміну від них, Китай — сучасна супердержава, що має повний спектр можливостей і продуману стратегію протидії США на землі, морі та в кіберпросторі. Америка просто не готова до війни у Тихому океані та, скоріше за все, програє її.

Перед «Бурею в пустелі» американська армія також готувалась до минулої війни. Однак на той час минулою була Холодна війна, де американці протистояли призовній армії з радянською технікою та стратегією. І в Саддама Хусейна якраз знайшлося таке військо, схоже на армію СРСР, але набагато слабше. Ясно, що це закінчилось його поразкою. Я знаю — я в той час служив у штабі VII армійського корпусу і спостерігав, як весь спротив було знищено протягом 100 годин.

Скоріше за все, китайці не атакуватимуть нас там, де ми маємо перевагу. Я б сказав, вони 100% не будуть цього робити.

У нас це називають «асиметричні бойові дії». Не знаю, як цей термін звучить китайською, але про нього згадував ще Сунь Цзи: не дійте проти сильних сторін свого ворога; використовуйте його слабкості. Все це описано у «Мистецтві війни», шкода лише, що цю книгу не читали люди, які формують військову стратегію США. Можливо, треба було написати на обкладинці «література третього світу» і ще додати, що після прочитання цієї книги підвищується рівень толерантності.

Виглядає так, що ми готуємось до битви з тим ворогом, якого ми уявляємо, а не тим, яким він є насправді. Це типова помилка новачка, але вся наша військова стратегія побудована на її основі. Розглянемо, наприклад, авіаносці. Вони мені надзвичайно подобаються, бо в моїй родині у чоловіків було прийнято служити на флоті. Картина з авіаносцем мого батька (U.S.S. Lake Champlain) висіла над моїм ліжком, коли я був малим. Я їх дуже люблю — але у 2019-му вони перетворились на пастку.

Всі наші дії у Тихому океані залежать від кількох великих і надзвичайно дорогих залізних аеродромів. Ворогу дуже сильно не пощастить, якщо він опиниться у радіусі дії одної з авіаносних груп (авіаносці, як старі репери, завжди мають при собі групу підтримки). Отже, який спосіб протидії авіаносцям є найбільш очевидним? Ну, можна виготовити багато відносно дешевих ракет із радіусом дії більшим, ніж можуть пролетіти флотські літаки. А зараз вгадайте, що саме роблять китайці? Вони розробляють та будують ряд гіперзвукових та балістичних протикорабельних ракет, які знищать наші залізні гори задовго до того, як F-35 та F-18 долетять до материкового Китаю. Нам відомо про це, бо вони самі так кажуть, погрожуючи знищити всі наші сили та зламати нашу волю до бою одним ударом.

Вразливість авіаносців нікого не дивує, командування флоту про це попереджали багато разів. Існує кілька варіантів протистояння цій загрозі, але флот із ними не погоджується. Наприклад, можна було б замінити наші супердорогі винищувачі з коротким радіусом дії дронами, що можуть діяти на набагато більших відстанях. Але для цього командування має зрозуміти, що часи «Найкращого стрільця» давно минули, хоч би як важко це було. Тому їм легше купити купу дорогих файних винищувачів із пілотами, що не зможуть виконати поставлене завдання.

Ще однією помилкою є надмірне надання уваги якості замість кількості — те саме, що згубило нацистів та їхні танки. Танки вермахту були найкращими у світі, правда. Один на один вони могли перемогти будь кого, а у «Тигрів» співвідношення перемог та поразок сягало 1 до 11,5. Американці та росіяни мали гірші машини, але їх було в рази більше. Кількісна перевага сама по собі означає якість. Зараз США мають 280 кораблів, у 2023 матимемо 326. І це все, що у нас є, для того щоб діяти по всьому світу. Для порівняння, у серпні 1945-го ми завершили Другу світову з 6768 кораблями.

Ще було б непогано, якби флот покращив підготовку особового складу для того, щоб наші супердорогі кораблі не стикались з іншими. Катастрофа U.S.S. Fitzgerald забрала не тільки кількох дорогоцінних моряків, а ще й вивела з ладу 1/280 частину флоту. Виявилось, що це сталося через низку помилок, одна за одною зроблених офіцерами; а також через те, що купа обладнання була у незадовільному стані задовго до інциденту.

Це абсолютно неприйнятно, але такі речі пробачають. Основною метою нашого війська стала не перемога, а задоволення амбіцій політиків. Один невеликий приклад: якщо зараз зайти до якогось військового коледжу і запитати студентів, що є найбільшою стратегічною загрозою США, 50% вам скажуть про «зміну клімату». Це не перебільшення. Військові повинні протистояти Китаю, а натомість вони думають, якою буде погода через сотню років.

Поки ми фокусуємось на якійсь дурні, китайці видають у рази більше вуглекислого газу в атмосферу і водночас готуються знищити нас. Чи відомо вам, що Китай краде в США всі технології, до яких може дотягнутися? При цьому американські шпигунські мережі у Китаї викривають через некомпетентність розвідувальної спільноти? На це мало звертають увагу, бо наші основні медіа зайняті виштовхуванням з президентського крісла людини, яка виграла останні вибори.

Ось як буде виглядати перемога Китаю. Для початку вони виведуть із ладу наші супутники. Знаєте, як працює GPS у вашому телефоні? Завдяки супутникам. Бах, і все, наші точні ракети не зможуть знайти шлях до цілі. Крім того, із втратою комунікаційних супутників військові не зможуть координувати свої дії. Потім почнеться кібератака, націлена не тільки на військові об’єкти, а ще й на цивільні мережі енергопостачання, розподіл води та інших ресурсів. Без супутників та комп’ютерів військові США перетворяться на поштарів, тільки з гіршим сервісом. А без доступу до інтернету вся країна стане, як Сомалі.

Потім вони використають силу-силенну ракет для удару по американським базам у Гуамі або Окінаві, знищивши наші літаки на землі. Можливо, вдасться завдати удару у відповідь, застосувавши B-2 з материкової частини США. У нас є аж цілих 19 готових до бою бомбардувальників (якщо вважати, що всі вони 100% готові, чого насправді ніхто не гарантує). Можливо, вийде вивести з ладу одну з берегових ракетних батарей, але неясно, чим це допоможе. Що ж до авіаносців, їх затоплять, якщо вони будуть протидіяти (а може, затоплять у будь-якому разі, використавши тихі підводні човни).

Це все давно відомо. Бій проти Китаю багато разів моделювався, і ми завжди програвали.

Більшість із написаного стосується дій флоту, але це лише тому, що саме флот є основною силою, що боротиметься з китайцями у Тихому океані. Інші роди військ мають такі самі проблеми зі стратегією, командуванням та забезпеченням. Що ж робити? Для початку слід переформулювати запитання. Зараз ми ставимо цілі, які неможливо досягти через нестачу ресурсів. Натомість ми повинні проаналізувати, які в нас є ресурси, та як їх можна використати, щоб досягти реального результату. Також ми маємо зрозуміти, що ніхто більше не буде повторювати помилку Саддама і не воюватиме з нами за нашим сценарієм. Потрібна повна зміна стратегічного мислення, поворот від системи кількох надзвичайно дорогих озброєнь, до більшої кількості дешевших. Треба розпрощатись зі спадщиною двадцятого століття, типу керованих людьми літаків та величезних авіаносних груп. Треба готуватись до битви зі справжнім ворогом, а не з тим, кого нам комфортно уявляти.

Переклав Олексій Іванов

''отсканируй
и помоги редакции