Перейти до основного вмісту

НАТО у свої 70. Частина шоста. НАТО у свої 100

І знову у вашу стрічку повертається НАТО. Давайте думати: а що ж станеться з Альянсом на його сотий день народження? Здається, відповідь знає The Economist.
Источник

Примітка перекладача. 4 квітня НАТО виповнюється 70 років. Журнал The Economist присвятив цій події спеціальний репортаж, який є чимось на зразок повного медичного обстеження Альянсу.

Нова трансатлантична домовленість може допомогти НАТО прожити століття

Трансатлантичний альянс заслужив на гучне «З днем народження!» Він зберігав мир впродовж усіх сорока років холодної війни, захистив західну Європу від комунізму, допоміг стабілізувати центральну Європу після розвалу Радянського Союзу і зробив можливим безпрецедентне процвітання. Він демонстрував відкритість, яка викликала захоплення, гнучкість та відданість. «Ми неймовірно задоволені привнесенням безперервного миру та стабільності в наші життя, і дуже велика частина цих здобутків спирається на НАТО», — каже сер Адам Томпсон, в минулому посол Британії в НАТО, а нині учасник Європейської мережі лідерства, що в Лондоні. «Ми звикли сприймати це як належне».

З якого боку не глянь, Альянс сьогодні сильніше, ніж будь-коли. Зовсім скоро він буде нараховувати тридцять членів, які разом охоплюватимуть 930 мільйонів людей. Разом вони вироблятимуть близько половини світового ВВП і відповідатимуть за 55% світових оборонних витрат. Союзники зайняті довгим списком завдань, який було визначено на минулорічному саміті — від амбітних планів підвищення готовності до нових командних центрів.

І незважаючи на це наш спецрепортаж показує, що НАТО охоплене проблемами. Дуглас Лют і Ніколас Бьорнс, два колишні посли США в НАТО, кажуть, що Дональд Трамп «штовхнув Альянс у найбільш тривожну кризу за всі роки існування». У детальному дослідженні «НАТО у сімдесят», створеному на замовлення Центру Белфер Гарвардської школи Кеннеді, вони вказують на складний масив викликів, які стоять перед Альянсом. І найбільший з них — це «той факт, що Альянс вперше зіткнувся з відсутністю сильного і принципового лідерства з боку американського президента».

Втім, Трамп певною мірою зробив послугу НАТО, привернувши увагу союзників до необхідності збільшувати власні оборонні витрати та робити більше для власного захисту. І він мав слушність, акцентуючи на німецькій проблемі. Якщо перефразувати відомий афоризм лорда Ісмея відповідно до вимог часу, тепер НАТО потрібно тримати німців «повище», а не «понижче».

Трамп також став хорошими ліками від самозакоханості. Він спонукав Альянс замислитись над фундаментальними причинами власного існування, заохотивши Конгрес голосно заявити про підтримку НАТО, а міністрів — писати редакційні колонки з поясненнями, чому світ все ще потребує НАТО. Він дав старт нав’язливим думкам про майбутнє європейської оборони. Якщо навіть хтось і почав був сумніватись, чи потрібне те НАТО взагалі, пан Трамп (з більш ніж значною допомогою від пана Хуйла) зробив усе можливе, аби забезпечити належну увагу до Альянсу.

Підтримуючи європейську безпеку, НАТО служить американським інтересам. Його захисники кажуть, що фокус Трампа на методах кнута і пряника є помилковим. Так, союзники США мають робити більше, втім, їх внесок зміцнює США військами, вогневою міццю та цінними військовими базами. З огляду на наближення ери змагання супердержав було б дурістю втратити усе це. Америка має багато союзників серед країн-членів НАТО та в Азії, і це суттєво відрізняє її від Китаю чи Росії, каже пан Бьорнс: «Ці двоє союзників не мають».

Усе це є дає підстави сподіватись, що НАТО переживе Трампа. Втім, поза бурями його президентства геополітичний клімат продовжує змінюватись. Якщо НАТО хоче залишатись сильним у наступні десятиліття, вона має розпочати підготовку вже зараз. Це вимагатиме ще більшої кількості змін, і жодна з них не буде легкою. Три напрямки будуть головними.

Перший — це швидкість. Необхідність координації поміж тридцяти країн ускладнює прийняття швидких рішень, без яких у майбутньому не обійтись. Оптимізація натовської бюрократичної машини може допомогти в цьому питанні, але цього буде недостатньо. Джеймс Ставрідіс, який служив головнокомандувачем сил НАТО в Європі, каже, що якби він мав чарівну паличку, він би забажав, аби рішення у Північноатлантичні раді, де учасники беруть участь у голосуванні, ухвалювали б двома третинами голосів, а не одностайно, як зараз. Хоча в деяких випадках навіть такий процес буде надто повільним: три години потрібно тільки на те, щоб зібрати Північноатлантичну раду. «Якщо вам потрібно скликати Північноатлантичну раду в той час як на Манчестер летить ракета, ви можете попрощатись з Манчестером», — зазначає Сенді Вершбоу, колишній заступник генсека НАТО. Чіткі протоколи, які б регламентували відповідь в таких ситуаціях, також будуть потрібні.

По-друге, Альянс має уважно поглянути на свої пріоритети. Зараз НАТО займається одночасно накачуванням м’язів колективної оборони та антикризовим менеджментом. Є ризик, що вхопившись одночасно за велику кількість різноманітних напрямків роботи, НАТО може розгубити своїх членів. Рано чи пізно Альянс мусить зробити непростий стратегічний вибір. Яку з місій згорнути? Скільки уваги приділяти зонам, стратегічна значимість яких зростає, таким як Арктика? Варто тримати двері відкритими для нових членів чи практичні можливості розширення станом на зараз вже вичерпані?

Фундаментальна перебудова

Третій напрямок для роздумів буде важити, напевно найбільше, особливо якщо НАТО захоче зберегти свою актуальність: зміни у відповідь на піднесення Китаю. Якими будуть наслідки для Альянсу від розвороту американських стратегічних пріоритетів убік Тихоокеанського регіону? Європейські союзники зараз лише починають розуміти, як зростання Китаю, конкурента США, може вплинути на них — через обережність з китайським 5G чи інфраструктурними інвестиціями у такі проекти як «Один Пояс, Один Шлях» Сі Дзіньпіня. Не всі країни-члени НАТО однаковою мірою занепокоєні цими питанням сьогодні, втім, що точно варте їх занепокоєння, то це значення, яке подібні теми матимуть у майбутньому.

Перші невеличкі кроки збоку НАТО можуть включати відкриття дипломатичного діалогу з Китаєм і підняття прапору в дружніх країнах Тихоокеанського регіону, серед яких Японія та Австралія. Ті європейські союзники, які мислять глобальніше, зокрема Франція та Британія, стають чимдалі більше залученими до операцій свободи навігації та оглядових польотів у Тихому океані.

Втім, врешті-решт доведеться замислитись над чіткішим розподілом праці між європейцями і американцями. Стефен Вальт з гарвардської Школи Кеннеді каже, що можливо настали часи для «нової трансатлантичної домовленості» між США і європейськими союзниками: американці погоджуються залишитись в Європі, а не зменшити свою присутність; європейці погоджуються на активнішу участь в оборонних питаннях власного регіону, а також підтримують політику США стосовно Китаю у питаннях торгівлі та інтелектуальної власності. На цей момент подібна угода має вкрай низькі шанси. Вона передбачає спільний погляд на світ, відсутній на сьогодні. Європа та США мають розбіжності з багатьох питань. Пан Трамп говорить про ЄС, як про ворога в питаннях торгівлі. Європейці намагаються обійти американські санкції щодо Ірану.

Отже, звідки взятись лідерству для втілення нового амбітного розподілу праці? Великі гравці НАТО зайняті іншими питаннями: Америка дивиться шоу Трампа, Британія думає, що робити з Брексіт, Франція намагається дати раду протестам та італійським популістам, Німеччина переживає завершення ери Меркель, Туреччина охоплена спокусою послати Європу під три чорти. У таких умовах збереження єдності Альянсу виглядає щонайменше героїчним завданням.

І разом з тим буде нерозумно недооцінювати здатність НАТО перебудуватись. Воно вже робило це раніше. І якщо НАТО хоче бути в доброму здоров’ї у свої 100, на цього сімдесятилітнього чекає ще одна метаморфоза.

Переклад Олександра Снідалова.

''отсканируй
и помоги редакции