Міжнародні компанії заробляють у Криму всупереч санкціям

Міжнародні антиросійські санкції

Міжнародні санкції — поняття не нове, і в системі міжнародних відносин не є чимось принципово новим для функціонування світової економіки. Практика застосування подібних санкцій обчислюється принаймні кількома десятиріччями.

Але зараз виокремився новий етап застосування міжнародних антиросійських економічних санкцій, який почався у 2014 р. внаслідок окупації Росією українського Криму. У подальшому економічні санкції США та Європейського Союзу щодо Росії, до яких приєднався й ряд інших держав, були розширені у зв’язку з активною підтримкою Росією сепаратистів на Сході України (тобто фактично у зв’язку з російською збройною агресією та окупацією частини Донбасу). Разом зі США, ЄС та низкою інших держав економічні санкції проти Росії запровадила й Україна.

І відповідно виникають запитання... Як європейські компанії ведуть бізнес із російською стороною: в обхід чи в порушення санкцій? І чи є санкційне протистояння ЄС та низки європейських держав із Росією закономірним конфліктом геополітичних і геоекономічних інтересів?

Щоб це зрозуміти, слід розглянути специфіку економічних російсько-європейських відносин.

По-перше, ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером Російської Федерації. Зокрема, із країн ЄС до РФ останніми роками надходили значні обсяги товарів споживчого й, особливо, виробничого призначення.

По-друге, Європа була для Росії потужним джерелом інвестиційних ресурсів. При цьому Кіпр та інші європейські країни є важливим притулком для капіталів, що тікають із Росії.

По-третє, Росія є чи не найбільшим постачальником сировинних і напівсировинних товарів до ЄС, особливо енергоносіїв.

Наведені вище обставини дають змогу краще зрозуміти дилему, що постала перед ЄС при запровадженні санкцій щодо Росії у зв’язку з анексією Криму та агресією на Сході України. Адже, з одного боку, ЄС не міг проігнорувати порушення Росією засад сучасної міжнародних і, особливо, європейських відносин, які передбачають неприпустимість зміни кордонів держав без їх добровільної згоди. Тим більше, що російська агресія проти України відбувається безпосередньо біля кордонів Євросоюзу. А подальша її ескалація створювала б загрозу поширення збройного конфлікту вже на територію країн-членів ЄС.

З іншого боку, економічні відносини з Росією, особливо у сфері постачання енергоносіїв, дуже важливі для Європейського Союзу. А оскільки здійснення зовнішньоекономічної діяльності російських компаній значною мірою залежить від їхніх відносин з російською владою, то цілком закономірно, що економічні відносини ЄС і Росії багато в чому залежать від їхніх політичних відносин.

За таких обставин санкції, які запровадив проти Росії Євросоюз у зв’язку з анексією Криму та агресією на українському Донбасі, полягали, насамперед, в обмеженні доступу російських підприємств до високих технологій та фінансових ресурсів, якими володіють європейські компанії та їхні дочірні структури. А аналогічні персональні санкції ЄС щодо певного переліку російських громадян забороняли їм в’їзд на територію ЄС і накладали арешт на їхні активи у ЄС. Хоча зазначене обмеження доступу російських підприємств до високих технологій у європейських санкціях, мабуть, із самого початку було менш жорстким, ніж у американських. А з іншого боку, європейські економічні санкції проти Росії практично зовсім не зачіпали сферу постачання нафти й, особливо, газу до ЄС.

Обмеженість антиросійських санкцій збоку ЄС вельми наочно демонструє, наприклад, практика торгівлі та надання послуг окремими німецькими компаніями, як у Росії, так і в анексованому Криму.

Торгівля автомобілями європейських, насамперед німецьких компаній, гучний скандал, пов’язаний із німецькою компанією Siemens, незважаючи на санкції дизельні генератори німецького концерну MAN також з’явилися в анексованому Криму, на півострові продовжує свою діяльність і логістична компанія DHL, штаб-квартира якої знаходиться у німецькому місті Бонн.

Німецький Volkswagen — дотримується/не дотримується санкцій

Наприкінці минулого року Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України (МТОТ) повідомило про діяльність світових автомобільних брендів у Криму. В основному це японські та німецькі компанії: Nissan, Toyota, Peugeot, Mitsubishi, Kia Motors, Volkswagen, Mercedes-Benz, Audi, Skoda, Isuzu, Bayerische Motoren Werke AG (BMW), Renault та Lexus.

Автокомпанії ведуть бізнес через місцевих ритейлерів. Крім того, у міністерстві зазначили, що їхні дилерські центри надають у Криму повний набір послуг: від продажу авто та запчастин до оформлення документів.

Один із концернів, німецький Volkswagen, у відповідь заявив, що дотримується санкцій.

Але чи насправді це так?

Автомобільний центр «Крим-Автохолдинг» у Сімферополі продає автівки Volkswagen із 2001 року. Він називає себе «єдиним офіційним дилером» цієї марки у Криму та пропонує повний асортимент легкових авто у наявності або на замовлення.

На півострові також працюють інші посередники з продажу й обслуговування іномарок. Наприклад, дилер «АЦ Сімферополь» запрошує до себе по автомобілі Audi. Основна діяльність автоцентру — продаж, гарантійне та післягарантійне обслуговування, ремонт автівок цієї марки, а також продаж оригінальних запчастин та аксесуарів.

Крім офіційних автосалонів, купити іномарку у Криму можна і через інших посередників. Наприклад, у 2015 році для керівництва «Кримського федерального університету», що до анексії звався Таврійським національним, купили Toyota Camry. Контракт був укладений зі спільним підприємством «Бізнес кар». Співзасновник цього підприємства — резидент японської «Тойота цусе корпорейшн», яка входить до групи компаній Toyota.

А кримські урядовці наразі катаються на автомобілях Toyota і Mercedes-Benz. Нещодавно для «влади» півострова через посередників закупили двадцять одну автівку моделей від 2017 року. Серед них 15 японських Toyota Camry R2 Комфорт та чотири Toyota Camry R6 Exclusive. Також два мікроавтобуси Mercedes-Benz Tourist 516 із кількістю місць 19+1.

Щодо санкцій, то за регламентом ЄС №692/2014 від 23 червня 2014 року під забороною на імпорт до Криму та Севастополя знаходяться певні транспортні засоби. А саме автомобілі, призначені для перевезення десяти й більше осіб, також авто спеціального призначення.

Тобто на півострів не можна поставляти автобуси, а також, наприклад, бетонозмішувачі чи пожежні машини. До того ж, заборонено імпортувати шасі із двигуном для цих засобів.

Справа із турбінами німецької компанії Siemens

Siemens AG — найбільший у Європі міжнародний концерн у галузі електроніки, енергетики та машинобудування. Газові турбіни, вироблені ним спільно з Росією, в обхід санкцій опинилися у Криму.

Компанія Siemens спільно з російською «Силові машини» володіє у Петербурзі підприємством «Сіменс технології газових турбін». Акційний пакет у 65% належить німецькому концерну.

Обладнання в російської «доньки» Siemens замовила компанія «Технопромекспорт», що належить держконцерну «Ростех». Турбіни призначалися для проекту в Тамані. Проте влітку чотири з них доставили в анексований Крим.

При цьому виявилося, що компанія «Інтеравтоматика» з міноритарною часткою Siemens бере участь у встановленні енерготурбін на півострові.

Спочатку Siemens заперечував свою причетність до поставки турбін у Крим. А російська сторона заявляла, що нове обладнання на електростанціях вироблено на території самої Росії. Після власного розслідування концерн Siemens заявив, що ці турбіни були незаконно переміщені проти контракту. З огляду на це компанія оголосила про призупинення співпраці із Росією та продаж своєї частки у компанії «Інтеравтоматика».

Однак співпрацювати з Україною компанія також відмовилась. За словами голови «Нафтогазу» Андрія Коболєва, під страхом втратити російський ринок Siemens не стала поставляти обладнання для української газотранспортної системи.

Європейський союз майже одразу зреагував на порушення новими санкціями проти учасників скандалу. До списку потрапили високопосадовці, пов’язані із незаконним постачанням турбін у Крим.

Компанії-партнери Siemens — «Технопромекспорт» та «Інтеравтоматика» — також зазначені у санкційному документі. За поясненням ЄС, вони сприяють створенню незалежного енергопостачання Криму, що підриває суверенітет України.

Для відновлення своєї репутації Siemens подала позов до Арбітражного суду Москви проти підприємств «Технопромекспорт» і «Сіменс технології газових турбін». Німецька компанія вимагала повернути газові турбіни до Тамані і припинити подальші поставки свого обладнання у Крим.

Як забезпечувальний захід Siemens також неодноразово наполягала на арешті турбін та забороні їхнього монтажу. Проте російський суд відмовляв їй у цьому.

Дочірнє підприємство "Ростеха" подав судовий позов у відповідь. "Технопромекспорт" вимагав скасування частини контракту, що нібито суперечить суверенітету і Конституції РФ. Йдеться про пункти, які забороняють поставки турбін у Крим та спрямовані на уникнення порушення санкцій Євросоюзу. У держкомпанії також заявили, що придбали обладнання Siemens на «вторинному ринку».

За контрактом газові установки мало виготовити петербурзьке підприємство «Сіменс технології газових турбін». Проте на одному із засідань виявилося, що компанія Siemens AG зробила їх у Німеччині та поставила до Росії.

Тоді Siemens пропонувала віддати гроші за свою продукцію в обмін на повернення турбін постачальнику. Контракт у цьому випадку мав би бути анульованим.

Суд відмовив обидвом позивачам у справі із кримськими турбінами. Siemens також не зміг довести, що його дочірню компанію «Сіменс технології газових турбін» обманули під час укладання контракту на постачання продукції.

Зараз обладнання перебуває на електростанціях Криму, де тривають роботи з його встановлення та запуску.

Сполучені Штати також долучилися до санкцій щодо справи про турбіни Siemens. На відміну від санкцій Європи, до списку потрапила російська компанія «Силові машини». Однак «Інтеравтоматики» в цьому переліку не зазначили.

Попри судові суперечки, у січні концерн Siemens разом із державною корпорацією «Ростех» підписали нову угоду. Компаньйони за проектом збираються будувати мережу клініко-діагностичних лабораторій у регіонах Росії.

Після цього прецеденту з поставками турбін Siemens до окупованого Росією Крим Німеччина закликала ЄС розширити антиросійські санкції.

Двигуни німецького концерну MAN

У 2017 році на керченському суднобудівному заводі «Затока» російський уряд будував аварійно-рятувальне судно.

Всього таких суден у Росії — чотири. Раніше у них використовувалося обладнання фінської машинобудівної компанії Wärtsilä. Але підприємство Wärtsilä відмовляється поставляти свою продукцію через санкції ЄС.

Згодом на судно у «Затоці» встановлюють дизельні генератори — німецького концерну MAN.

У підрозділі MAN Diesel&Turbo, що спеціалізується на морському обладнанні, заявили, що їм невідомо щодо використання їхніх двигунів у Криму. А із заводом «Затока» компанія не співпрацювала останні десять років.

Представник концерну припускає, що у Керч могли поставити обладнання, яке було виготовлено для інших суден. Але MAN «не може контролювати і знати про це».

Компанія наголосила, що дотримується німецьких та європейських директив щодо експорту і санкцій.

DHL — німецька корпорація, яка не заперечила, що надає свої послуги в анексованому Криму

На півострові продовжує свою діяльність і логістична компанія DHL, а саме, здійснює доставку пошти й посилок через "партнерські пункти обслуговування" у Сімферополі, Севастополі та Керчі.

DHL — компанія-лідер у галузі експрес-доставки й логістики. Її штаб-квартира знаходиться у німецькому місті Бонн, а філії у понад 220 країн світу. Наразі DHL входить до групи компаній Deutsche Post DHL.

Німецька корпорація не заперечила, що надає свої послуги й у Криму. Вона також заявила, що при цьому не порушує як законодавства ЄС, так і місцевих нормативно-правових актів.

У прес-службі компанії відзначили, що через «складну політичну та правову ситуацію довкола Криму» DHL «специфічно» обслуговує кримчан. Особливість полягає у типі послуг та залучених організацій.

«Deutsche Post на цей момент не пропонує сервісу доставок до Криму. DHL Express діє у відповідності до застосованої правової норми, пропонуючи обмежені послуги доставок у Криму», — йдеться у повідомленні компанії.

Разом із тим, Головне управління Служби безпеки України в АР Крим почало перевірку DHL Express. Розслідування проходить у рамках кримінального провадження щодо можливої роботи цієї компанії у Криму.

Висновок

Всупереч анексії Криму та санкціям, деякі іноземні корпорації продовжують свою діяльність на півострові.

Санкції ЄС та США забороняють інвестиції у Крим, а також імпорт або експорт певних товарів, послуг та технологій. Євросоюз поширює обмеження тільки на транспортну, енергетичну, телекомунікаційну галузі та послуги у сфері туризму. Такі заходи входять у міжнародну політику невизнання анексії півострова.

Більшість іноземних корпорацій у Криму наполягають на законності своїх дій. Адже, щоб оминути санкції та вести законний бізнес, компанії використовують кримських та російських посередників. До того ж, перереєстровують фірми з українських «дочок» на філії у Росії.

З самого початку запровадження міжнародних антиросійських економічних санкцій з боку США, Європейського Союзу та ряду держав, що до них приєдналися, зазначені санкції презентувались як засіб мирного міжнародного тиску на Росію з метою примусу її до виконання заходів з відновлення суверенітету України над своєю міжнародно визнаною територією.

Адже попри відверту брутальність російської агресії проти України, провідні держави Заходу виявилися неготовими до відкритого збройного конфлікту з Росією, а головне — не бажали такого перебігу подій.

Зі свого боку, і Росія виявилася неготовою до збройного протистояння із Заходом. Саме тому цей глибокий геополітичний конфлікт Росії з країнами Заходу (згадаймо, наприклад, як Росія реагує на розширення фактичних зон впливу НАТО і ЄС тощо) набув характеру насамперед економічного протистояння.

Слід зазначити, що об’єктами міжнародних економічних санкцій є як юридичні, так і фізичні особи. Їх чутливість до таких санкцій, а відповідно й механізм санкційного впливу на ці об’єкти, дещо різний. Але мета застосування санкцій в обох випадках з боку їхніх ініціаторів одна — домогтися поставлених вимог.

Таким чином, є вагомі підстави вважати, що в широкому контексті запровадження згаданих вище міжнародних санкцій, поряд із декларованим відновленням повного суверенітету України над її міжнародно визнаною територією, обумовлене також і прагненням розвинутих держав зміцнити свої геополітичні та геоекономічні позиції, уникаючи при цьому відвертих військових конфліктів з Росією.

По суті ж, нині Росія веде зі США та ЄС гібридну війну, намагаючись забезпечити собі геополітичний статус СРСР. Хоча, звісно, ця війна відбувається у значно м’якішій формі, ніж проти України, оскільки у російсько-американських і російсько-європейських відносинах відсутнє безпосереднє збройне протистояння.

Усе наведене вище свідчить, що запровадження останнім часом проти Росії міжнародних політично-економічних санкцій слід розглядати не просто як один із нових інструментів сучасної глобальної гібридної війни, а і як якісно нове явище, що може згодом стати одним з вельми поширених атрибутів сучасних міжнародних економічних відносин. І цю нову тенденцію розвитку міжнародних економічних і політичних відносин необхідно враховувати Україні задля якомога ефективнішого розвитку її національної економіки.