Перейти до основного вмісту

Як вступити до НАТО: 5 правил Чорногорії

Рецепт перемоги в гібридній війні. Перелік необхідних дій, складений і вже випробуваний Чорногорією.

Чорногорцям довелося протистояти гібридному впливу Росії, але вони впоралися

Чорногорія з першого дня відновлення своєї незалежності у 2006 році декларувала прихильність євроатлантичній інтеграції. Ще 2007 року між країною і Європейським Союзом було підписано Угоду про стабілізацію та асоціацію. 2010-го Чорногорія стала офіційним кандидатом на вступ до ЄС. План дій із підготовки до членства в НАТО (ПДЧ) Подгориця отримала 2009 року. Однак тільки навесні 2014 року, після російської анексії Криму та початку війни на Донбасі, чорногорська влада заявили про свій намір максимально прискорити вступ до Північноатлантичного Альянсу та Євросоюзу.

Тепер, чотири з половиною роки по тому, Чорногорія може пишатися своїми безумовними успіхами. У червні 2017-го країна стала 29-м членом НАТО і на сьогодні є найбільш реальним претендентом на вступ до Європейського Союзу, значно випереджаючи кандидата №2 — Сербію. І це попри те, що процес євроатлантичної інтеграції Чорногорії супроводжувався активною гібридною протидією з боку Росії в усіх сферах і напрямах. Ідеться і про інформаційні атаки, і про економічний тиск, і про активність політичних сил, орієнтованих на Росію, і навіть про спробу силового сценарію зміни влади.

Гібридне протистояння між Подгорицею і Москвою стартувало весною 2014 року.

Після анексії Криму і початку гібридної війни на Сході України Чорногорія негайно і без вагань приєдналася до санкцій Євросоюзу проти РФ. Чорногорський президент Філіп Вуянович заявив, що Чорногорії як країні-кандидату необхідно вести зовнішню політику, узгоджену з ЄС і НАТО. Одночасно прем'єр-міністр Міло Джуканович повідомив про плани Подгориці якомога швидше приєднатися до Північноатлантичного Альянсу.

«Привіт» з Москви не забарився.

"

Росія заявила про запровадження санкцій проти Чорногорії: заборону на постачання продуктів харчування і вина, анонсувала обмеження на туристичні поїздки російських громадян на відпочинок на чорногорські курорти. МЗС РФ почало випускати заяви, у яких нагадувало чорногорцям про їхню непросту історію взаємин із НАТО — 1999 року, під час авіаударів Альянсу по Союзній Республіці Югославія, частина цілей була вражена і на території нинішньої Чорногорії.

Однак «домашні гібридні заготовки» російських чиновників і політтехнологів не спрацювали.

Апелювання до бомбардувань НАТО виявилося «пострілом у молоко», позаяк Чорногорія і на офіційному рівні, і на рівні масової свідомості давно відсторонилася від Югославії та югославської війни, і позиціонує події 1990-х як такі, що відбувалися в іншій країні і з іншими країнами. Чорногорці, на відміну від сербів, не вважають, що 1999-го НАТО воювало безпосередньо з ними. До того ж Чорногорія давно визнала Косово, що тоді спричинило проведення операції НАТО. Це свідчить про оцінку офіційною Подгорицею тих подій — вона явно не просербська і не проросійська.

Санкції щодо експорту чорногорських товарів до РФ теж виявилися малоефективними. Очевидно, ці заходи не були корисні для економіки країни, проте міняти через них зовнішньополітичний курс влада не стала, а народ і бізнес не стали цього вимагати. Тим паче, що ще один анонсований засіб економічного тиску на Чорногорію, «курортна блокада», взагалі провалився. Туристи з Росії, по суті, проігнорували заклики власного уряду і продовжили їздити до Чорногорії. (Той рідкісний випадок, коли гасло «поза політикою» виявилося актуальним і корисним.)

Ще однією ставкою Кремля була російська діаспора. 2014 року в Чорногорії (переважно на узбережжі), за даними ЗМІ, постійно проживало майже 7 тисяч російських громадян (це більше ніж 1% від загального населення країни, яке становить приблизно 650 тис.). На той момент росіяни володіли орієнтовно 40% землі узбережжя Адріатичного моря, а власникам російських паспортів належало майже 70 тисяч квартир та апартаментів.

Усе вказує на те, що Москва сподівалася, що значна присутність російських громадян буде серйозною підмогою для того, аби зберегти невелику балканську країну в орбіті російського впливу. Однак із цим у Кремля виникли труднощі.

По-перше, дуже мало хто з росіян мав чорногорський паспорт, тому мало хто міг брати реальну і легальну участь у політичному житті країни. По-друге, мешканці чорногорських курортних міст із російськими паспортами просто захотіли продовжити жити «поза політикою». За свідченнями очевидців, навіть деякі колишні поважні силовики-пенсіонери з РФ вчинили так само.

Традиційна ставка на російську медіа-пропаганду теж не дала очікуваного ефекту.

ЗМІ РФ вели інтенсивну кампанію проти вступу Чорногорії до Альянсу. Які тільки жахалки вони не генерували щодо майбутнього країни! Однак впливати на громадську думку в Чорногорії безпосередньо через російські медіа виявилося практично неможливо. У місцевих росіян такі вкидання викликали лише обурення, оскільки ставили під загрозу їхній бізнес на туризмі. Що стосується безпосередньо чорногорців, то вони просто не знають російської мови (дивитися новини — це не те саме, що перемовитися з туристом кількома фразами). Вже давно, з розпаду Югославії, тут не вчать російської централізовано. Друга мова в Чорногорії — англійська (нею володіють вільно фактично всі випускники шкіл останніх років і значна частина працездатного населення), третя — німецька, італійська... Але ніяк не російська. Відповідно, трансляція російськомовних каналів через кабельне телебачення на чорногорців не вплинула жодним чином.

Що стосується власне чорногорських ЗМІ, то виявилося, що на місцевому медіа-ринку лідерами є ЗМІ, які працюють відповідно до «журналістських стандартів» (у хорошому сенсі цього поняття) і дотримуються державницьких позицій. І це не лише держтелерадіокомпанія Radio Televizija Crne Gore, яка виступає значною мірою з провладних позицій. Ідеться і про найбільший комерційний медіа-холдинг (телеканал і газета) Vijesti, який докладно висвітлював (і висвітлює) діяльність опозиції (включно з проросійською), готує гострі критичні матеріали-розслідування про корупцію у владі, проте не скочується в пропаганду, не публікує замовних журналістських матеріалів і не транслює античорногорських меседжів.

Є в Чорногорії й інші локальні ЗМІ, проте вони набагато менш популярні і не можуть змагатися з провідними.

Звісно, не можна применшувати вплив на чорногорців сербських ЗМІ. Однак провідні медіа країни, яка офіційно є партнером НАТО (так, це про Сербію), не поспішали транслювати відкрито антинатовську пропаганду, та ще й із прицілом на сусідню країну.

Певну роль у неуспішності кампанії проти вступу до Альянсу Чорногорії відіграла й та обставина, що основна «ударна сила» російських пропагандистів на Балканах, сербська версія мультимедійного агентства Sputnik, запрацювала лише 2015 року. І хоча Sputnik одразу ж почав транслювати кремлівські жахалки про НАТО з розрахунком на чорногорську аудиторію, вони вже не могли нікого переконати.

Улітку того ж 2015 року був призначений новий посол РФ у Чорногорії.

Практично одразу, з осені 2015-го, ситуація почала загострюватися. Опозиція стала постійно виходити на акції протесту, які одного разу — в жовтні — навіть переросли в силове протистояння з поліцією. І хоча серед протестувальників були представники різних політичних сил, які хотіли зміни влади з різних причин, у тому числі через масштабну корупцію та відсутність демократії, основною рушійною силою був усе ж таки антинатовський протест, зрозуміло ким ініційований. Досить зауважити, що марші та мітинги опозиції в чорногорській столиці проходили під сербськими і російськими прапорами з гаслами «Не в НАТО!», «Путін!», «Хай живе Росія!».

В ефірі хорватського телеканалу HRT Міло Джуканович тоді відкрито звинуватив Росію і Сербію в тому, що вони відіграють активну роль у підготовці до повалення влади в Подгориці.

У грудні 2015 року Чорногорія, отримавши офіційне запрошення від НАТО, почала переговорний процес щодо вступу до Альянсу. А в жовтні 2016 року, в день голосування на парламентських виборах, у Подгориці відбулася спроба державного перевороту.

Ввечері, після закриття виборчих дільниць, опозиціонери мала зібратися на мітинг біля стін парламенту. Змовники у формі, яка була схожа на форму чорногорських спецназівців, мали заздалегідь проникнути в будівлю і влаштувати розстріл учасників акції. Інша група путчистів планувала захопити прем'єра Міло Джукановича.

Так мала відбутися насильницька зміна влади, і, відповідно, зміна зовнішньополітичного курсу. Однак напередодні дня Ч чорногорські спецслужби розкрили і затримали змовників. (Тут слід сказати, що одним із найскладніших завдань, які слід було вирішити Чорногорії перед вступом до НАТО, було вичищення російських агентів із силових структур. Вочевидь, це їм удалося.)

Очільниками путчистів виявилися один колишній високопоставлений сербський силовик і Олександр «Саша» Сінджелич, який до того встиг «засвітитися» разом із «зеленими чоловічками» у Криму і серед бойовиків в ОРДЛО. Сінджеліч почав співпрацювати зі слідством і давати свідчення. З'ясувалося, що організаторами перевороту були співробітники російських спецслужб. Пізніше стало відомо, що це були агенти ГРУ ГШ РФ, які фігурували під іменами Едуард Шишмаков і Володимир Попов.

(Показово, що росіяни, які живуть у Чорногорії, дізнавшись про новини, продемонстрували свою категоричну незгоду з тим, що відбувається. Приблизно двісті громадян РФ, у тому числі добре відомий в Україні політтехнолог Марат Гельман, який із 2014 року живе в курортному місті Будва, підписали і розіслали до ЗМІ листа із засудженням спроби перевороту і втручання в чорногорські справи.)

На сьогодні суд у справі про держпереворот усе ще триває. Як і триває активність проросійської опозиції, двох лідерів якої, Андрію Мандича та Мілана Кнезевича, звинувачують у причетності до організації путчу, а їх соратник Небойша Медоєвич проходить як свідок. Останніми днями опозиціонери проводять масові протести, висуваючи цілий масив звинувачень, вимагаючи відставки влади і проведення дострокових виборів. Формально приводом для протестів не є НАТО, справа про переворот або відносини з Росією. Однак наївно вважати, що РФ не має стосунку до подій: Мандич і Кнезевич — постійні відвідувачі високих кабінетів у Москві. Росія, очевидно, все ще сподівається повернути часи, коли Чорногорія була лояльною і «братньою», а не прозахідною і «натовською».

Утім, чорногорці мають усі шанси пережити і це випробування, оскільки вони уже знайшли рецепт перемоги в гібридній війні.

Перелік необхідних дій, складений і вже випробуваний Чорногорією, простий і дуже короткий:

  • жорсткий, безкомпромісний, незмінний і єдиний євроатлантичний курс усієї державної влади;
  • тверезий, прагматичний підхід до історії та майбутнього своєї країни як у правлячої еліти, так і значної частини пересічних громадян;
  • здатність до стратегічного мислення у великої кількості громадян, які готові терпіти тимчасові труднощі задля досягнення поставленої мети (санкції заради вступу в ЄС і НАТО);
  • відсутність зарубіжних (російських) агентів у силових структурах;
  • чесні ЗМІ, які дотримуються державницьких позицій. Відсутність серед популярних і авторитетних медіа таких, що були б нелояльними до країни і працювали проти її національних інтересів;
  • лояльність до країни проживання більшості населення, у тому числі навіть із паспортами інших держав (РФ).

Чорногорії вдалося всі ці пункти втілити в життя. Ось тільки повторити цей шлях в іншому місці і за інших обставин неймовірно складно.

В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!