Російський бізнес на наших теренах

Було б помилкою вважати, що експансія РФ в Україні обмежується пропагандою у ЗМІ, спробами втручатися в церковні справи, спонсорством умовного «Оплота» та політичних партій із проросійським курсом. Економіка була й залишається одним з основних важелів впливу Кремля на пострадянському просторі, і Україна — не виняток. Попри санкції та тиск вулицею активістів, російський бізнес мімікрує, зазнає збитків, але не поспішає згортати свою діяльність в Україні. Бо історії про фашизм, нацизм і хунту для маргіналів — це одне, а реальна політика — інше. Крім того, понад три століття безперервної кооперації з Росією і СРСР — це дещо більше, ніж 5 років інтеграції до ЄС. Швидкість процесів варто щонайменше тверезо оцінювати, розуміючи, як багато зроблено після Майдану і початку торгової війни під час агресії на Донбасі та в Криму.

Банківська сфера

Самі росіяни люблять називати «заручниками» українські дочки «Ощадбанку», «ВТБ», «Альфи» і «Промінвест» після рішення Гааги про арешт майна. Арешт накладено в рахунок виконання за компенсацією активів, втрачених Україною на захопленому півострові. Але пояснити, чому після акцій протесту, штурмів офісів, димових шашок та пакетів санкцій із забороною будь-яких операцій убік материнських структур фінансові установи продовжували працювати на всій території України, а в окупований Крим і взагалі потрапили, кремлівська пропаганда не поспішає.

Це з огляду на той факт, що в активах з 2014 року російська четвірка банків просіла з 100 млрд до 58 млрд грн, у доларі показавши жорстке падіння в рази, а у частці ринку — вдвічі. Невеликий «VSbank», що ним володів «Сбербанк», викупив Тігіпко, який активно цікавиться подібними угодами, але ось із «ВТБ» справа закінчилася ліквідацією та Фондом гарантування вкладів. Частка ринку і міра впливу на фінансовий ринок дочірніх російських банків із великою ймовірністю продовжить падати — вони вже перестали бути системними гравцями в Україні, хоча перед початком агресії контролювали 10% сектора. Але до повної їх ліквідації ще далеко, тим більше що до Верховного суду подали апеляцію щодо арешту — російський капітал продовжує боротися за ринок «хунти» і «нацистів». З 2,5 млрд російських інвестицій в Україну за останні 3 роки майже всі пішли на докапіталізацію банківських структур та страхових компаній.

Енергетика

Тут процес зменшення частки Російської Федерації на ринку об'єктивно затягнеться на роки. Імпорт вугілля в Україну зростає в 2018 році на 10% — і кам'яного, і антрациту. Понад 60% його має російське походження, США й Канада відвантажують приблизно третину від потреб. Перехід на газову групу з дефіцитного антрациту дійсно знизить градус залежності від вугілля, яке видобувають на території ОРДЛО, проте не більше. Тільки за 11 місяців 2018 року Україна імпортувала 7,5 млн тонн нафтопродуктів із РФ, Білорусі та Литви. А нафтопродукти з Білорусі та Литви загалом мають також російське походження за сировиною. Понад те, НПЗ у Мозирі — це 42% акцій «Роснефти», тієї самої, що під санкціями від США. У самій Україні, щоправда, російські мережі АЗС (Татнефть, «Золотий Гепард», ТНК, «Смайл», «Формула») не грають першу скрипку. Ключовий гравець паливного ринку країни — це Ігор Коломойський та його структури. Але дефіцит бензину і дизельного палива в самій РФ раптово побічно позначається на ціноутворенні в Україні, а політичні рішення Кремля в теорії цілком можуть впливати на поставки нафтопродуктів з Білорусі.

Паливні збірки для АЕС — смажені новини про таємні договори з ВАТ «ТВЕЛ» негайно йдуть у топку, де їм і місце. У реальному світі за темою відбулися обмеження договору з ВАТ «ТВЕЛ» терміном до 2025 року, поступове зростання частки палива від «Westinghouse» і переговори з росіянами щодо формування ціни на цьому тлі. Адже корпорація «ТВЕЛ» щороку заробляє від півмільярда доларів на паливі, і сам Бог велів похитати ціни у зв'язку з перспективами в американців. Попри те, що Україна створила запас палива для атомних реакторів ВВЕР-1000 приблизно на рік роботи, на нас чекає довгий шлях щодо диверсифікації поставок і модернізації самих станцій. Тут буде розумним баланс між двома постачальниками зі збільшенням резервів, уникаючи тиску будь-яких монополій.

За видобутком газу за 10 місяців 2018 року падіння споживання на 0,8%, зростання видобутку на 0,3% — тут довгостроково крок вперед, два назад. Хоча видобуваючи на добу 59 млн кубів блакитного палива, ми встановили чотирирічний максимум, але вже можна зробити висновок, що в найближчі 3-4 роки на 100% постачання вуглеводнями свого видобутку ми не вийдемо.

ГТС. Тут транзит російського газу до Європи знизився на 7%, у грошах надходження від «труби» можуть коливатися від 2,8 до 3 млрд доларів — це вже менше, ніж IT, тому цікаві корчі росіян щодо альтернативних маршрутів. Щоправда, крім припливу валюти, статус транзитної країни дає нам важіль щодо стримування російської агресії, тому майбутні переговори в 2019 році точно будуть гарячими.

Загалом, без сумнівів, сталася диверсифікація енергоносіїв — контракти щодо вугілля зі США, ядерне паливо від «Westinghouse», повільно наростає видобуток газу. Але присутність РФ у сфері енергетики України все ще вища за середню. Само собою, зростання відновлюваних джерел на 160 МВт на рік практично не впливає на частку теплової генерації, яка залежить від вугілля з РФ — «зелена енергетика» поки становить 1,8% у структурі обсягів виробництва. Але ж, крім генерації, бенефіціари росіяни Євген Гінер і Олександр Бабаков володіють як акціонери нідерландської компанії «VS Energy» 8 обленерго у країні, включно з Київським та Одеським. Тут ще багато роботи, і перспективи далекі від оптимістичного фіналу.

Промисловість

Із хороших новин тут — ухвалення закону, яким заборонено участь в українській приватизації представникам РФ та юридичним особам, чиї кінцеві бенефіціари публічно не розкриті. Щонайменше, експансія не триватиме, і будь-які наміри до ключових об'єктів українського ринку буде легше відстежувати як спецслужбам, так і громадським активістам. Миколаївський глиноземний завод «Русский Алюминий» Дерипаски продав швейцарському трейдеру «Glenсore».За ПАТ «ЗАлК» тримала важка тяжба після повернення його акцій у власність держави — справа, по суті, закінчилася націоналізацією, але завод простоює і зазнає збитків. Також пустили з молотка «Карпатнафтохім», проданий кіпріотам і британцям, афільованим з Ігорем Коломойським, — компанія «Lukoil» позбулася свого великого українського активу. «Євраз Україна» Романа Абрамовича продав усі три заводи компанії в Україні, включно з «ГЗК Південний» і «ДМЗ». 50% акцій «Запоріжсталі», як і раніше, належать росіянину Катуніну, колишньому партнерові Тарути. «Енергомашспецсталь» контролює «Росатом». Не можна не згадати про Григоришина та його активи у країні. Але загалом тут, як і в банківській сфері, справи починають налагоджуватися, а росіяни згортають бізнес в Україні або їм допомагають це зробити.

Мобільний зв'язок

МТС «Україна» змінила вивіску під британським брендом «Vodafone». Але 100% акцій компанії, як і раніше, через «прокладки» в Люксембурзі й Нідерландах належать холдинговій групі «Система» Євтушенкова. Це російський мільярдер, член ради з науки та інновацій при президенті РФ — 20 млн українських абонентів «Vodafone» передають йому гарячий братерський привіт. «Київстар» — це, звісно ж, «VimpelCom», нічого не змінилося, отже це рука Михайла Фрідмана на українському ринку. Можна, звісно, нескінченно стверджувати, що великий бізнес аполітичний, але конкретно Фрідман перебуває у так званому «кремлівському списку» від Міністерства фінансів США — як потенційна ціль для вторинних санкцій проти російського режиму. «Альфа груп» Фрідмана також контролює кілька відсотків акцій «Turkcell», компанії, яка володіє українською «Лайфселл». Тож усі три провідні оператори мобільного зв'язку України або під контролем росіян, або мають вигодоодержувачів, пов'язаних із РФ.

Бренди

Мережа з продажу побутової техніки й електроніки «Ельдорадо» змінила власників — російська частина пішла чехам з «PPF Group» та українському партнеру. Залишили ринок щонайменше з десяток мереж — ресторанів японської кухні, кав'ярень, ще в 2014 році, до чехарди з санкціями пішов «Перекресток». Але залишилися і «стійкі олов'яні солдатики» — від побутової техніки масового сегмента, виробленої на російських заводах, до рітейлерів. Взуття «Carlo Pazolini», попри весь свій італійський колорит, як і раніше, належить росіянам через «прокладку» та банкрутство її формального засновника Іллі Рєзніка. Зрештою, нікуди не поділася мережа «Спортмастер», живіший за всіх живих «Фаберлік», мережевий магазин одягу «Остін» працює в Києві й обласних центрах.

Висновки

Станом на зиму-2018 конфлікт між Україною та Російською Федерацією триває й в економічній сфері, виявляючи всі ознаки до посилення. Якщо на 2014 рік російські банки володіли до 10% фінансового ринку і були системними, впливаючи на курс національної валюти, то сьогодні вони у глибокій кризі, потребують докапіталізації, перебувають під санкціями убік руху грошей до материнських компаній і їм заборонені маніпуляції з цінними паперами. Російський бізнес в Україні змушений змінювати власників, ховатися за «прокладками» і керуючими компаніями, чимало активів продано.

Але, як і раніше, РФ зберігає частковий контроль або присутність за стратегічними і чутливими для української держави сферами — енергетикою, важкої промисловістю, зв'язком. Також російські державні компанії та особи з «кремлівського списку» виявляють цікавість до об'єктів приватизації України. На нас чекає досить серйозна робота, допоки компанії агресора залишать список топ-300 найбагатших компаній країни. Але вперше з моменту здобуття незалежності вплив російського бізнесу в Україні системно знижується, і ця тенденція за нинішньої влади триватиме. Точки прикладання українських санкцій обрані досить тверезо, і ефект у майбутньому лише наростатиме. Перша ластівка у вигляді ліквідації «ВТБ» уже пішла. Сподіваємося, не остання.