Неактуальна новина

Кілька днів тому чергова річниця окупації Криму в українському інформаційному полі збіглася зі скандалом за участю двох співачок, які хотіли представляти Україну, але батьки яких працювали в окупаційній адміністрації Криму. Зрештою, вони не поїхали, але не через цензуру — просто їхній рівень видався нижчим за іншу співачку. Яка, у свою чергу, теж не поїхала, і Україна залишилася без участі в пісенному шоу.

Тим часом кримські татари, яких вже знову, в котрий уже раз, позбавили батьківщини, а імперська пропаганда вкотре вже (марно!) намагається позбавити і гідності — цього часу через видання чергового тенденційного шкільного підручника — продовжують боротьбу за Крим, свій і український. Як ще за радянських часів, відносно маленька чисельність їхнього народу не є для них завадою, а їхня рішучість і впертість на цьому шляху вимушує ставитися до них з повагою навіть ворогів. Всі п’ять років, поки Крим ще перебуває під владою загарбника, зовсім нечисельні кримськотатарські громади в усіх великих містах закордону — іноді кілька десятків людей, іноді і менше, подекуди навіть одиниці — не дає світові забути про те, кому насправді належить Крим, хто є його корінним населенням і яка держава має на нього визнані світом юридичні права.

І ці маленькі демонстрації, петиції відіграють свою роль. Тут важлива не кількість учасників — важливо, щоб світ не забував, що претензія ще існує, що питання закривати ще зарано. У радянські часи їм довелося чекати набагато довше, режим був набагато жорстокішим і робив усе, щоб запобігти їх поверненню. Здавалося б, мураха проти слона. Але «мураха» спромоглася повернутися додому, а «слон» — уже на цвинтарі історії.

От і минулими вихідними, в чергову річницю кримської трагедії, за підтримки Голови кримськотатарського Меджлісу шановного Рефата Чубарова відбулися демонстрації, у тому числі в англомовних країнах. Особливу увагу хочу приділити демонстрації в Торонто, яку зорганізували лідери Канадської кримськотатарської асоціації Рустем Ірсай та його дружина Ельвіра. До демонстрації приєдналися не лише кримські татари, яких у Канаді небагато, як і взагалі по світу — було чимало небайдужих українців. Були і канадці, у тому числі представники Ліберальної (зараз у владі) та Консервативної (найчисельніша опозиційна) партій.

Депутат Пітер Кент (консерватор, округ Торнгіл) сказав: «Ми чуємо шепотіння в міжнародній спільноті, що «може, час нормалізувати відносини з Росією»... Навіть від Америки ми чуємо подібні дискусії, але я тут для того, щоб запевнити всіх, що Консервативна партія Канади НІКОЛИ не піде на нормалізацію відносин sз Росією, допоки вона не залишить Крим, не звільнить усіх політв’язнів і не виведе війська з України».

А тепер про прикре. Комітет зробив усе, щоб домогтися максимального розголосу для цієї демонстрації (так само, як домагалися розголосу учасники кримськотатарських демонстрацій в інших країнах). Вже за місяць до демонстрації комітет зв’язався з чисельними медіа як в Україні, так і в Канаді, і не втомлявся нагадувати дедалі ближче до дати. І врешті-решт канадці таки звернули увагу. А українці — ні. Ось що пишуть організатори на сторінці, присвяченій події:

«На мітингу я особисто знімала відеоплани і брала синхрони у запрошених канадських політиків, щоб якомога більше людей дізнались про акцію і що люди невтомно боряться за повернення Криму. Вийшов чудовий відеоматеріал. Одразу після мітингу ми надіслали ті відеоплани до деяких каналів.... і що ви думаєте? Через 8-годинну різницю між Канадою та Україною новини виявились «неактуальними» ! НЕАКТУАЛЬНИМИ, КАРЛ! Ці новини, які були призначені саме на 26-27 лютого, виявились «неактуальні»! І це не один канал мені так відповів! Ви що там, альо! З глузду з’їхали від «актуальних» новин стрип-гурту Марув, чи як там її?

Ну от як тут не виходити з себе, коли відбувається таке? Я розумію, що деякі новини можуть втратити свою актуальність і дійсно інколи дуже важлива оперативність. Але як таким важливим мітингом і щирими почуттями сотні людей, які закликають усю світову спільноту діяти проти агресії Росії, можна нехтувати? Чи за три дні змінилось щось? Чи когось із політв’язнів випустили? Чи може Крим вже повернувся до України, а агресор пішов геть? Як можна це назвати «неактуальним»?

Російська пропаганда на подібну акцію «за Росію» витратила б багато грошей і заплатила кожному учаснику акції, ці новини показували б по всіх каналах і промивали ними мізки росіян та іноземців. А що роблять українськи ЗМІ? Нехтують щирими почуттями людей та іноземних представників, тільки через різницю в часі... Але різниця в часі між Україною та Північною Америкою нікуди не зникне. Може, просто треба переглянути свої правила, щоб хоч якось наблизитись до роботи ворожих ЗМІ і ЕФЕКТИВНО протидіяти пропаганді?

Може все ж таки не достатньо ефективно висвітлюються в новинах, що «Крим це Україна», якщо половина учасників відбору на Євробачення не дають чіткої відповіді на запитання «чий Крим?»

Мені буде прикро, якщо українець прочитає цей текст та скаже: «Ну то й що, демонстрація! Багато шуму з нічого. Я ж бо бачив демонстрації і на десятки, і на сотні тисяч!»

Це так. Але проблема в тому, що ще донедавна проблеми України для всього світу були суто внутрішніми проблемами. Ну приблизно так само, як проблеми «Демократичної республіки Конго». Років двадцять тому там відбулася одна з найбільших воєн минулого століття — чи багато хто в Україні про неї знає? Та навіть і в Північній Америці, і в Європі мало хто знає — екзотика.

Я впевнений, що кримські татари врешті-решт остаточно повернуть Крим, який належить їм по праву. Велика шана їм за те, що вони при цьому невтомно нагадують, що Крим — це Україна, що вони не бачать іншого майбутнього, як у складі України. Але й українцям не треба при цьому стояти осторонь і клацати дзьобом. Так можна… зовсім проклацати.